79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
23 травня 2011 р. № 2а-12678/10/1370
у складі: головуючого -судді Кузьмича С. М.
судді Гавдика З. В.
судді Мартинюка В. Я.
при секретарі Залуцькій І. І.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної судової адміністрації України, Львівського апеляційного адміністративного суду, Міністерства фінансів України, Державного казначействаУкраїни про визнання протиправними дій, стягнення заборгованої заробітної плати,
Позивач звернувся в суд із позовом до державної судової адміністрації України, Львівського апеляційного адміністративного суду, Міністерства фінансів України, Державного казначействаУкраїни про визнання протиправними дій, стягнення заборгованої заробітної плати.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 30.10.2008р. його обрано безстроково суддею Львівського апеляційного адміністративного суду. За час роботи суддею йому протиправно виплачувалась заробітна плата в розмірах менших, ніж передбачено законодавством, у зв'язку із застосуванням Постанови Кабінету Міністрів України №1243 від 21.12.2005р. "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" в частині встановлення розміру посадового окладу, якою п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №1310 від 31.12.2005р. "Про внесення змін до постанови Кабінету міністрів України" №865 від 03.09.2005р. "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів", якими обмежено розміри посадових окладів суддів на рівні мінімальної заробітної плати в розмірі 332,00 грн. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009р., визнано незаконною Постанову Кабінету Міністрів України №1243 від 21.12.2005р. Тому з серпня 2009р. заробітна плата судді підлягає перерахунку в разі збільшення розмірів мінімальної заробітної плати. Проте, такий перерахунок не було проведено і заробітна плата надалі виплачувалася позивачеві з розрахунку мінімальної заробітної плати в розмірі 332,00 грн. Такі дії відповідача позивач вважає неправомірними. Станом на вересень 2010р. розмір недоплаченої позивачеві заробітної плати становить 165 964,22 грн.
Позивач надіслав суду клопотання, просить розглянути справу без його участі.
Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду. Судом встановлено, що немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, тому суд розглянув справу в порядку письмового провадження, про що було постановлено відповідну ухвалу.
Розглянувши подане суду клопотання позивача, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, з огляду на таке:
Згідно з наказом голови Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2007р. № 74-К ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків судді Львівського апеляційного адміністративного суду з 20.06.2007 року та зарахований до штату суду, йому встановлено щомісячну надбавку за вислугу років в розмірі 10% від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас та присвоєно третій кваліфікаційний клас судді.
Ст.130 Конституції України визначено - держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" від 07.02.2002 р. №3018-ІІІ, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України "Про статус суддів" №2862-ХІІ від 15.12.1992р., що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.
Статтею 123 Закону України "Про судоустрій України" визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
Рішенням Конституційного Суду України від 24.06.1999р. №6-рп/99 у справі про фінансування судів визначено, що видатки державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
Оскільки правові положення, які передбачають виплату грошового забезпечення судді є чинними, тобто не скасовані, не змінені, тому позивач має право на його одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати. Право на отримання грошового забезпечення не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 "Про оплату праці суддів" затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих Спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів згідно додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією Постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати. Зокрема, оклад судді спеціалізованого апеляційного суду був визначений в додатку №4 у розмірі 9,8 розмірів мінімальної заробітної плати.
21.12.2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів", якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 510, 512, 513, 514, 516, 520, 521, 522, 523, 524 від 30.06.2005 року, №865 від 03.09.2005 року та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332,00 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 доповнено постанову Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005р. пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної штати 332,00 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року визнано протиправним та скасовано п.4-1 постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року вказана постанова та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року залишені без змін, та набрали законної сили.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008р. (справа №2/174), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009р. (справа №22-а-26751/08), визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України №1243 від 21.12.2005р. "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України №1310 від 31.12.2005р. "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. №865" та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів". Як вбачається з мотивувальних частин вищевказаних судових рішень, суди визнаючи незаконними та скасовуючи окремі положення постанов Кабінету Міністрів України №865, №1243, №1310, виходили з того, що вони обмежують обсяг гарантій незалежності суддів, встановлених Конституцією та законами України. Зазначеними вище судовими рішеннями фактично відновлено визначений постановою Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" обсяг прав суддів на належну оплату праці. Вказані судові рішення у відповідності до ч.1 ст.72, ч.1 ст.254 КАС України, мають преюдиційне значення при вирішенні даної справи, а тому обставини, встановлені ними враховуються судом при розгляді та вирішенні справи.
Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням. Тобто з моменту втрати чинності пункту 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005р. "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів", яке мало місце 19.08.2009р., державна судова адміністрація України зобов'язана була застосовувати Постанову №865 в первісній редакції.
Таким чином, з 01.01.2006р. для розрахунку заробітної плати суддів, гарантований мінімальний посадовий оклад судді, мав відповідати тій кількості розмірів мінімальних заробітних плат, яка визначена відповідною схемою посадових окладів суддів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005р., з подальшим перерахунком відповідно до зростання мінімальної заробітної плати, розмір якої встановлено Верховною Радою України у Законі України про Державний бюджет на відповідний рік. При цьому, застосування для нарахування заробітної плати суддям положень постанов Кабінету Міністрів України №1243 від 21.12.2005р. та №1310 від 31.12.2005р. є неправомірним, оскільки обмежує обсяг гарантованих Конституцією та законами України прав щодо оплати праці судді.
Нарахування посадового окладу позивача проводилося виходячи з розміру 332,00 грн. (332,00 грн. х 9,8 = 3 253,60 грн.; з урахуванням заокруглення -3 254,00 грн.), хоча розмір мінімальної заробітної плати за 2006-2010 роки постійно змінювався.
Законами України "Про державний бюджет" протягом серпня 2009 року - вересня 2010 року були встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: у 2009 році: з 01.07. -630,00 грн., з 01.10. -650,00 грн., з 01.11. -744,00 грн.; у 2010 році, з 01.01. -869,00 грн., з 01.04. -884,00 грн., з 01.07. - по вересень 2010 р. -888,00 грн.
Як вбачається з наданих позивачем розрахунків, сума заборгованості по заробітній платі з серпня 2009 року по жовтень 2010 року (включно) становить 165 964,22 грн. Заперечень щодо правильності здійснених розрахунків відповідачем не надано, а тому, суд у відповідності до положень ч.2 ст.71, ч.3 ст.72 КАС України, приймає до уваги розрахунок, здійснений позивачем. Станом на день розгляду справи в суді відповідачем не надано доказів виплати позивачу заявленої до стягнення суми заборгованості, тому ці вимоги є обгрунтованими і підлягають до задоволення.
Зазначена сума заборгованості вказана без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. Оскільки справляння податку і сплата податків та інших обов'язкових платежів є обов'язком роботодавця та працівника, зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів без визначення їх розміру.
Згідно ст.126 Закону України "Про судоустрій України" Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Відповідно до ст.ст. 120, 126, а також Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій України", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, п.3 Указу Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" №182 від 3 березня 2003 року, що діяв до 23.06.2009 року, державна судова адміністрація України з 01.01.2003 року є головним розпорядником бюджетних асигнувань, які передбачені на утримання судової влади. На державну судову адміністрацію України покладено обов'язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи. Основним завданням державної судової адміністрації України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.
З огляду на вказане, державна судова адміністрація України, як суб'єкт владних повноважень, після набрання законної сили постановою Печерського районного суд м.Києва від 19.03.2007 року, постановою окружного адміністративного суду м.Києва від 21.05.2008р., була зобов'язана в межах наданих повноважень вжити заходів, спрямованих на виконання цих рішень. Зокрема, бюджетні запити розпорядника бюджетних коштів мали формуватися державною судовою адміністрацією України з огляду на скасування п.4-1 Постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005р. "Про оплату праці суддів".
Оскільки, саме державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, затверджує штатні розписи, в яких визначає розмір посадового окладу судді, остання внаслідок допущеної бездіяльності та неврахування вищевказаних судових рішень порушила права позивача на отримання належної заробітної плати. Внаслідок цього він не отримав заробітну плату в розмірі, передбаченому законодавством, недоотримав 165 964,22 грн., і відповідач протиправно не вжив заходів до погашення цієї заборгованості.
Статтею 48 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001р. (діяв до 01.01.2011р.) визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.
У статті 43 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010р. (набрав чинності з 01.01.2011р.) передбачено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Державне казначейство України, що діє у складі Міністерства фінансів України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення единого казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Відповідно до п.4 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1232 від 21.12.2005 року, Державне казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів через систему електронних платежів Національного банку.
Разом з тим, ч.1, 2 ст.21 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010р. визначено, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.
У ч.1-3 ст.22 Бюджетною кодексу України від 08.07.2010р. передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, можуть бути виключно установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників. Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не здійснює розподіл коштів за напрямками видатків щодо матеріального забезпечення суддів, а лише здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів.
Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог і вважає, що позов підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 7 - 14, 18, 19, 70, 71, 86, 122, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Зобов'язати Міністерство фінансів України виділити і списати кошти в сумі 165 964 (сто шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят чотири) грн. 22 коп. на рахунок Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України для виплати ОСОБА_1 недоплаченої заробітної плати.
Зобов'язати Державне казначейство України при Міністерстві фінансів України перерахувати на рахунок Державної судової адміністрації України для виплати ОСОБА_1 кошти в сумі 165 964 (сто шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят чотири) грн. 22 коп. - недоплаченої заробітної плати.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України перерахувати на рахунок Львівського апеляційного адміністративного суду для виплати ОСОБА_1 кошти в сумі 165 964 (сто шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят чотири) грн. 22 коп. - недоплаченої заробітної плати.
Зобов'язати Львівський апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 кошти в сумі 165 964 (сто шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят чотири) грн. 22 коп. - недоплаченої заробітної плати з утриманням прибуткового податку та всіх інших обов'язкових платежів.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий - суддя /підпис/ С. М. Кузьмич
Суддя /підпис/ З. В. Гавдик
Суддя /підпис/ В. Я. Мартинюк
З оригіналом згідно
Постанова не набрала законної сили
Суддя С. М. Кузьмич