83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
26.05.11 р. Справа № 22/67пд
Господарський суд Донецької області у складі судді Риженко Т.М.,
при секретарі судового засідання Петрушенко А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Акціонерного товариства закритого типу „Мостобуд-7”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 03449858,
до відповідача 1: Дочірнього підприємства „Донецький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 32001618,
відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю „Дніпроторгінвест”, м.Дніпропетровськ, ЄДРПОУ 37212565,
про визнання договору про переведення боргу №01-27/06-01/11 від 13.01.2011р. недійсним, -
за участю представників:
від позивача: Несвіт Л.П. - ліквідатор,
від відповідача 1: не з'явився,
від відповідача 2: ОСОБА_1 - за довіреністю, -
Позивач, Акціонерне товариство закритого типу „Мостобуд-7”, м.Донецьк, в особі арбітражного керуючого Несвіт Л.Ф., звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відповідача 1, Дочірнього підприємства „Донецький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України”, м.Донецьк, та Відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю „Дніпроторгінвест”, м.Дніпропетровськ, про визнання недійсним договору про переведення боргу №01-27/06-01/11 від 13.01.2011р.
В обґрунтування своїх вимог представник Позивача посилається на порушення вимог Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом” у зв'язку з укладенням 13.01.2011р. спірного правочину між учасниками процесу керівником Акціонерного товариства закритого типу „Мостобуд-7” без обов'язкового його погодження з розпорядником майна, що передбачено п.13 ст.13 вищевказаного Закону, а отже відсутність повноважень підписанта на вчинення означеного правочину. Одночасно, арбітражний керуючий вказує на наявність постанови господарського суду Донецької області від 05.10.2010р. по справі №45/208б, якою окрім порушення провадження по справі про банкрутство Позивача, введення процедури розпорядження майном на шість місяців, введені заходи щодо забезпечення вимог кредиторів: заборонено посадовим особам боржника чи власнику майна боржника, чи уповноваженому ним органу, чи іншим особам вчиняти дії відносно майнових активів (основних засобів виробництва) боржника, а отже заборона здійснювати будь-які дії з майновими активами Акціонерного товариства закритого типу „Мостобуд-7”.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надав копії постанови господарського суду Донецької області про визнання боржника банкрутом від 22.02.2011р. по справі №45/208б, копію ухвали господарського суду Донецької області про порушення справи про банкрутство від 05.10.2010р. по справі №45/208б, договору про переведення боргу №01-27/06-01/11 від 13.01.2011р.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст.13, 23, 25 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст.ст.203, 207, 208, 215, 227 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 5, 7, 49, 54, 57 Господарського процесуального кодексу України.
06.04.2011р. представником Відповідача 1 через канцелярію суду наданий відзив до позовної заяви №01-24/435 від 05.04.2011р., відповідно до якого останній позовні вимоги визнає у повному обсязі. Разом з цим, зазначає про відсутність відомостей під час укладання договору про переведення боргу №01-27/06-01/11 від 13.01.2011р. стосовно провадження по справі про банкрутство Позивача та наявність будь-яких обмежень щодо здійснення даною юридичною особою господарської діяльності з цього приводу. Також вказує на те, що ніякі дії за договором №01-27/06-01/11 від 13.01.2011р. щодо виконання його умов сторонами виконані не були.
Відповідач 2, у відзиві на позовну заяву №б/н від 18.04.2011р., представленому суду 13.05.2011р., проти позовних вимог заперечує у повному обсязі, вважає їх безпідставними, незаконними та необґрунтованими, з тих підстав, що: призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника; оспорюваний правочин вчинений згідно вимог ст.ст.207, 208 Цивільного кодексу України; кредитор не заперечував проти зміни Первісного боржника Новим боржником та підписав договір про переведення боргу №01-27/06-01/11 від 13.01.2011р., чим погодив таку зміну; заборгованість, що переведена за вказаним договором виникла за продукцію, що фактично відвантажена (в подальшому) Відповідачу 1; спірна угода укладена для виконання реальних зобов'язань. У якості доказів обумовлених обставин, суду надані копії договору поставки №01/10/10 від 01.10.2010р., акту звірки взаєморозрахунків від 22.11.2010р., видаткової накладної №1673 від 01.11.2010р., довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯОХ №886278 від 01.11.2010р., податкової накладної №1673 від 01.11.2010р., а також довідка №б/н від 18.04.2011р.,
Представник Позивача у судовому засіданні 26.05.2011р. підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник Відповідача 1 у судове засідання не з'явився.
Представник Відповідача 2 проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав визначених у відзиві на позовну заяву.
Врахував правові позиції сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2010р. між Позивачем (Замовник) та Відповідачем 2 (Постачальник) укладено договір №01/10/10, за змістом якого, у відповідності до цього договору Постачальник зобов'язується поставити у власність Замовнику залізобетонні конструкції, а останній зобов'язується прийняти та оплатити їх у порядку на умовах, обумовлених цим правочином.
Строк дії цього договору поставки встановлений п.8.1 угоди до 01.10.2011р
Відповідно до п.1.2 договору поставки найменування, кількість, асортимент та сортамент продукції зазначається сторонами у специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.
За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З наведеними нормами матеріального права кореспондується стаття 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст.692 Цивільного кодексу України).
Одночасно, статтею 662 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Приймаючи до уваги видаткову накладну №1673 від 01.11.2010р., довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯОХ №886278 від 01.11.2010р. та податкову накладну №1673 від 01.11.2010р. Відповідачем 2 здійснена господарська операція з передання Позивачу залізобетонних конструкцій (балки) на загальну суму 1683003,00 грн.
Акціонерним товариством закритого типу „Мостобуд-7” дана продукція прийнята, що підтверджується підписом уповноваженої особи, який скріплений печаткою підприємства, на означеному первинному документі.
Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого товару, а також порядку поставки та інших зауважень суду не представлено.
Таким чином, судом встановлено факт належного виконання Відповідачем 2 своїх зобов'язань перед Позивачем з передання обумовленого договором поставки товару.
Дані обставини у порядку, встановленому приписами Господарського процесуального кодексу України, не спростовані.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.
Згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Пунктом 2.5 договору №01/10/10 від 01.10.2010р. визначені умови оплати товару, відповідно до яких Позивач протягом п'яти банківських днів з моменту підписання відповідної специфікації до даного договору здійснює попередню оплату за продукцію у розмірі 100% від вартості Продукції, зазначеної у спеціфікації.
Передплата - це термін оплати до настання події, в даному випадку передачі товару. Оскільки товар фактично переданий, а передплата здійснена не була, то сторони своїми діями здійснили новацію та погодили оплату у порядку встановленому ст.692 Цивільного кодексу України, після отримання продукції.
Проте, як вбачається з фактичних обставин справи, в порушення статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, Позивач не виконав належним чином та в повному обсязі свого грошового зобов'язання.
Підтвердження погодження суми заборгованості станом на 22.11.2010р. у розмірі 1683003,00грн. вбачається з акту звірки взаєморозрахунків між Позивачем та Відповідачем 2, що є наявним у матеріалах справи.
Статтями 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.
Доказів, що свідчать про сплату заборгованості в повному обсязі чи частково у період розгляду або до початку розгляду справи суду не представлено.
Проте, як вбачається з фактичних обставин справи грошове зобов'язання Замовника перед Постачальником не виконано на суму 1 102 945,83 грн.
З огляду на викладене обставини справи, Акціонерним товариством закритого типу „Мостобуд-7” порушено умови зазначеного правочину щодо оплати товару та є наявною заборгованість зі сплати суми грошових коштів у розмірі 1 102 945,83 грн.
Недійсність договору поставки №01/10/10 від 01.10.2010р. суду не доведена та господарська операція здійснена за ним Позивачем та Відповідачем 2 сторонами не заперечується.
13.01.2011р. між Акціонерним товариством закритого типу „Мостобуд-7” (Первісний боржник), Дочірнім підприємством „Донецький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України” (Новий боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Дніпроторгінвест” (Кредитор) укладено договір переведення боргу №01-27/06-01/11.
Відповідно до п.1.1 зазначеної угоди, цим договором регулюються відносини, пов'язані зі зміною зобов'язаної сторони (Первісного боржника) у зобов'язанні, яке виникає з договору поставки №01/10/10 від 01.10.2010р. (Основний договір), укладеного між Первісним боржником та Кредитором. Боржник, підписуючи з свого боку цей договір, підтверджує наявність заборгованості перед Кредитором у сумі 1 102 945,83 грн., що виникла у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за Основним договором.
Договір переводу боргу №01-27/06-01/11 підписаний та скріплений печатками Кредитора, первісного боржника та Нового боржника.
Відповідно до ст.520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.
Форма правових дій відносно заміни боржника у зобов'язанні за визначеннями ст.521 Цивільного кодексу України встановлюється у відповідності до положень ст.513 даного кодексу, згідно якої, правові дії відносно такої заміни здійснюються у тієї ж формі, що й правові дії, на підставі яких виникло основне зобов'язання.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Пунктами 1, 2 ст.207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони та якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.
Як вбачається з розділу договору „Місцезнаходження та реквізити сторін”, договір про переведення боргу №01-27/06-01/11 від 13.01.2011р. підписаний всіма учасниками правовідносин переведення боргу та скріплений печатками підприємств.
Згідно п.3 договору, Відповідач 2 не заперечує проти зміни Первісного боржника Новим боржником і, підписуючи зі своєї сторони цей договір, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цією угодою.
Зазначеним договором про переведення боргу регулюються відносини, пов'язані із зміною зобов'язаної сторони - Первісного боржника у зобов'язанні, що виникає із договору поставки №01/10/10 від 01.10.2010р., згідно якому Первісний боржник зобов'язаний сплатити суму за поставлений товар Кредитору.
Відповідно до п.2 договору №01-27/06-01/11, переведено на Дочірнє підприємство „Донецький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України” борг (грошове зобов'язання) у розмірі 1 102 945,83 грн., що виник на підставі зазначеного договору поставки.
З аналізу вказаних норм законодавства та дослідивши укладений правочин вбачається, що спірний договір направлений на реальне настання юридичних наслідків, що виражені у виконанні наявних зобов'язань, містить суттєві умови, є чинним та таким, що породжує права та обов'язки сторін. Отже, переуступка боргу є такою, що відбулась.
За визначеннями договору про переведення боргу, Відповідач 1 зобов'язується виконати обов'язки Первісного боржника перед Кредитором на умовах основного зобов'язання без встановлення строку.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
При цьому, як свідчить п.1 спірної угоди, Кредитор не заперечує проти заміни Боржника Новим боржником за Основним договором та, підписуючи зі свого боку даний договір, дає свою згоду на переведення боргу у порядку та на умовах, викладених у цьому правочині.
Отже, учасниками процесу укладений правочин у розумінні ст.ст.520 - 525 Цивільного кодексу України.
Посилання арбітражного керуючого Позивача щодо порушення чинного законодавства судом під час укладення договору про переведення боргу до уваги не приймаються з огляду на таке.
05.10.2010р. ухвалою судді Б.Д. Плотніцького, за заявою кредитора Управління Пенсійного Фонду України в Петровському районі м.Донецька, м.Донецьк, порушено справу №45/208б про банкрутство Акціонерного товариства закритого типу „Мостобуд-7”, м.Донецьк, та введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 6 місяців до 05.04.2011р. Розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Несвіт Людмилу Пилипівну (ліцензія серії НОМЕР_1).
Згідно ст.1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду та контролю за управлянням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.
Відповідно до ст.1, п.3 ст.13 зазначеного Закону України розпорядник майна це фізична особа, на яку у встановленому цим Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлянням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому цим Законом.
Пункт 7 ст.13 даного Закону визначає строк призначення розпорядника майна, який складає 6 місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном) боржника.
Враховуючи наведене та зміст ухвали суду від 05.10.2010р. по справі №45/208б, строк процедури розпорядження майном, як і повноваження розпорядника майна, є такими, що встановлені по 05.04.2011р.
Як вже було зазначено, 13.01.2011р. між Позивачем, Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладено договір про переведення боргу №01-27/06-01/11.
За змістом п.13 ст.13 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого складає понад одного відсотка балансової вартості активів боржника. передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного капіталу господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином; одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.
Враховуючи п.13 ст.13 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, Позивач стверджує про наявність підстав для звернення до суду та вважає недійсною укладену угоду, оскільки підписання договору Позивачем без обов'язкового його погодження з розпорядником майна, порушує норми наведеного закону, та, отже, є підстави для визнання його недійсним у відповідності до положень ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.
Проте, суд не може погодитись із твердженнями арбітражного керуючого Несвіт Л.Ф. - розпорядника майна Акціонерного товариства закритого типу „Мостобуд-7” з наступних підстав.
Пункт 14 ст.13 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” регламентує, що розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, крім випадків, передбачених цим Законом.
Організаційно-господарська діяльність за змістом п.4 ст.3 Господарського кодексу України, це складова сфери господарських відносин (господарської діяльності).
Під господарською діяльністю, відповідно до п.1, 2 зазначеної норми матеріального права, розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи наданні послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Отже, враховуючи наведені положення Господарського кодексу України та Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, тлумачення поняття „ліквідація”, Відповідач 1 до введення процедури ліквідації здійснює оперативно-господарську діяльність.
Згідно зі ст.89 Господарського кодексу України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи.
Пунктом 15 ст.13 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначено, що призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника.
Як передбачено п.11 ст.13 Закону України, після призначення розпорядника майна і до припинення процедури розпорядження майном органи правління боржника не мають права без згоди розпорядника майна приймати рішення про реорганізацію і ліквідацію боржника; створення юридичних осіб або про участь в інших юридичних особах; створення філії та представництв; виплату дивідендів; проведення боржником емісії цінних паперів; вихід із складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника.
Таким чином, як слідує з наведеного, Закон не містить інших обмежень прав керівництва чи органу управління на виконання ними своїх повноважень, направлених на здійснення товариством господарської діяльності.
Одночасно, оцінивши в сукупності представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог докази та викладені обставини, господарський суд виходив з наступного.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, Позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Згідно ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст 205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою ( ст. 207 Цивільного кодексу України).
Сторони не заперечують, що спірний договір підписаний повноважними особами сторін.
Відповідно до ч.2 ст.180 Господарського кодексу України, договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими, за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Сторони погодили текст та дійшли згоди щодо всіх істотних умов спірного договору, термінів та підписали його.
Зауваження Відповідача 1 стосовно не здійснення дій на виконання спірного правочину не впливають на визначення договору дійсним, у цьому випадку, оскільки такий договір є за своєю правовою природою специфічним, та з огляду на його зміст, а також приписи ст.530 Цивільного кодексу України, може реалізований за письмовою вимогою Кредитора, яка є передумовою виконання зобов'язання Відповідача 1.
Отже, вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Представник Позивача не надав до суду будь-яких доказів, які б підтверджували той факт, що спірний договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; недодержання форми, встановленої законом, для такого виду договорів.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що вимога Позивача про визнання угоди недійсною з мотивів неузгодження її укладення з розпорядникам майна - арбітражним керуючим, що вказує на відсутність належних повноважень представника на укладення правочину, необґрунтована і задоволенню не підлягає.
Доводи Позивача щодо недійсності укладеного правочину про переведення боргу через вжиті ухвалою господарського суду Донецької області від 05.10.2010р. по справі №45/208б заходи до забезпечення вимог кредиторів, судом також не прийнято до уваги з огляду на таке.
Відповідно до п.8 означеного процесуального документу, зокрема, заборонено посадовим особам боржника або власнику майна боржника чи уповноваженому ним органу або іншим особам вчиняти дії щодо майнових активів (основних засобів виробництва) боржника.
За визначеннями Податкового кодексу України, основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).
У співвідношенні з даною нормою та уточнення виду майнових активів щодо яких встановлена заборона постановою господарського суду Донецької області від 05.10.2010р. по справі №45/208б, а саме, пов'язаних з виробництвом, не мається на увазі переведення боргу у грошовому виразі.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на Позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1, 4-2, 4-3, 12, 15, 22, 32-34, 36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд , -
1. У позовних вимогах Акціонерного товариства закритого типу „Мостобуд-7”, м.Донецьк, в особі арбітражного керуючого Несвіт Л.Ф., до Відповідача 1, Дочірнього підприємства „Донецький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України”, м.Донецьк, та Відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю „Дніпроторгінвест”, м.Дніпропетровськ, про визнання недійсним договору про переведення боргу №01-27/06-01/11 від 13.01.2011р. відмовити.
2. У судовому засіданні 26.05.2011 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Риженко Т.М.