"31" травня 2011 р.Справа № 20/17-314-2011
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі :
Головуючого судді : Мирошниченко М. А.,
суддів: Бєляновського В. В., Шевченко В. В.,
при секретарі судового засідання -Риковій О. М.,
за участю представників сторін:
Дністровського міжрайонного управління водного господарства -ОСОБА_2(за дорученням),
ТОВ „Одесарибгосп” -ОСОБА_1(за дорученням),
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційну скаргу ТОВ „Одесарибгосп” на рішення господарського суду Одеської області від 11.04.2011 р. по справі №20/17-314-2011 за позовом Дністровського міжрайонного управління водного господарства до ТОВ „Одесарибгосп” про стягнення 28 799,36 грн.
28.01.2011р. Дністровське міжрайонне управління водного господарство (далі -Позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ „Одесарибгосп” (далі -Відповідач), в якому просив стягнути з відповідача на його користь 32 478 грн. - основного боргу; 285,63 грн. - 3% річних; 147,57 грн. - пені ; 519,65 грн. - втрат від інфляції та судові витрати (а.с.2-4). Свої позовні вимоги позивач обґрунтував наступним.
1 серпня 2007р. між позивачем та ЗАТ ”Одесарибгосп”, правонаступником якого є відповідач, було укладено договір про сумісну діяльність №01/08 (далі -Договір), згідно умов розділу четвертого якого ЗАТ ”Одесарибгосп”, серед іншого, зобов'язувалось перерахувати протягом року незалежно від результатів господарської діяльності Позивачу грошові кошти у розмірі 25992,00 грн. рівними частками не пізніше двох разів на рік.
Рішенням господарського суду Одеської області від 28.04.2010р., яке було змінено постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.06.2010р. вказаний Договір визнано недійсним на майбутнє. Постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2010р. постанову апеляційної інстанції залишено без змін.
Оскільки Договір визнано недійсним лише на майбутнє, а відповідач під час дії Договору не виконав своїх зобов'язань передбачених розділом чотири Договору, тобто не перерахував грошові кошті у встановленому розмірі, то ця заборгованість з урахуванням втрат від інфляції та 3 % річних підлягає стягненню в примусовому порядку.
В якості правових підстав своїх вимог позивач зазначив ст.ст. 175, 229, 232, 207 ГК України, ст.ст.525, 526, 549, 610, 625 ЦК України та умови Договору.
У письмовому відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав і просив відмовити в їх задоволенні (а.с.50).
06.04.2011р. позивач уточнив свої позовні вимоги і просив стягнути з відповідача на його користь: 25980 грн. -заборгованості станом на 30.06.2010р.; 585,08 грн. - 3% річних, 2234,28 грн. втрат від інфляції та судові витрати (а.с.67-68).
Рішенням господарського суду Одеської області від 11.04.2011 р. (повний текст якого підписано суддею Щавинською Ю.М. 18.04.2011р.) позов задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача 25 907,80 грн. -основного боргу; 388,01грн. - 3% річних; 1608,03 грн. - втрат від інфляції; 279,03 грн. - витрат по сплаті державного мита та 228,66 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, а в решті позовних вимог відмовлено (а.с.80-83).
Свій висновок суд обґрунтував тим, що відповідач дійсно не виконав свої зобов'язання за Договором, тобто порушив його умови та приписи чинного законодавства яке регулює договірні зобов'язання і має заборгованість у розмірі 25 907,80 грн., яка підлягає стягненню, з урахуванням передбачених ст. 625 ЦК України 3% річних та втрат від інфляції.
Не погоджуючись вищевказаним судовим рішенням відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове яким у позові відмовити в повному обсягу.
Апеляційна скарга мотивована наступним.
По-перше, в порушення ст.27 ГПК України місцевим судом не долучено до участі в справі власника Барабойского водосховища - Одеську обласну раду.
По- друге, судом у порушення ст. ст. 1130, 213 ГК України не надано вірного тлумачення укладеного між позивачем та відповідачем правочину.
По-трете, господарського суду Одеської області не враховано факт відсутності реєстрації вказаного правочину договору про сумісну діяльність № 01/08 від 01.08.2007 року, згідно Порядку ведення податкового обліку результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи( Наказ ДПА України від 30.09.2004 року №571.
По-четверте, судом невірно тлумачено постанову Вищого господарського суду України від 29.09.2010 року щодо позову Одеської обласної ради до відповідачів Дністровське міжрайонне управління водного господарства до ТОВ «ОДЕСАРИБГОСП»про стягнення коштів за неправомірне користування Барабойського водосховища, у сумі 52508 гр.25 коп. по справі № 15/06-10-164, матеріали якої не були долучені при розгляду справи №20/17-314-2011, що є підставою прийняття необ'єктивного рішення по справі.
По-п'яте, судом помилково враховано вклад позивача по договору про сумісну діяльність № 01/08 від 01.08.2007 року - «надання Барабойського водосховища».
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 29.04.2011 р. зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.05.2011 р. о 14:00, про що сторони згідно приписів ст.98 ГПК України були повідомлені належним чином.
У зв'язку з проведенням 24-26 травня 2011 року в Одеському апеляційному господарському суді конференції та участі у ній членів колегії суддів розгляд справи було перенесено на 31.05.2011 р. о 17:00, про що учасники процесу були повідомлені телеграмами.
Фіксування судового засідання здійснювалось за допомогою технічних засобів.
Представник скаржника (відповідача) в усних поясненнях наданих суду просив суд задовольнити апеляційну скаргу на викладених у ній підставах в повному обсягу
Представник позивача в усних поясненнях наданих суду просив відмовити в задоволенні скарги та залишити рішення місцевого суду без змін.
Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.
Заслухавши усні пояснення учасників процесу, ознайомившись з доводами викладеними в апеляційній скарзі, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, відповідність висновків суду цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий суд виходив з того, що оскільки Договір визнано судом недійсним на майбутнє, то до моменту цього визнання відповідач повинен був виконувати взяті на себе за цим Договором зобов'язання по перерахуванню позивачу грошових коштів, а оскільки він не здійснив таке перерахування і має заборгованість, що ця заборгованість, а також 3% річних та втрати від інфляції підлягають стягненню.
Проте, з таким висновком погодитись не можна з огляду на таке.
Згідно частини першої статті 216 Цивільного Кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а саме реституцію.
Слід зазначити, що законодавець не встановив виключень з цього правила, в тому числі стосовно тих правочинів, які визнаються недійсними на майбутнє.
Приймаючи до уваги, що Договір визнано в судовому порядку недійсним, він згідно вищевказаної норми права не створив, в незалежності від моменту визнання його недійсним, юридичних наслідків для сторін Договору, тобто у сторін, в тому числі у відповідача, не виникло будь-яких зобов'язань передбачених умовами цього Договору, а відтак, правових підстав для стягнення заборгованості за цим Договором (невиконаного відповідачем своєчасно зобов'язання по перерахуванню грошових коштів позивачу) та нарахованих на неї похідних вимог (3% річних та витрат від інфляції) немає.
Місцевий суд не звернув уваги на приписи ст. 216 ЦК України і як наслідок дійшов до помилкового, тобто такого, що суперечить приписам законодавства висновку обґрунтованості позовних вимог позивача.
Отже, враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення місцевого суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позову в повному обсягу.
Приймаючи до уваги, що апеляційна скарга задовольняється, скаржнику підлягають відшкодуванню понесені ним витрати по сплаті державного мита при поданні скарги, а також пыдлягаэ поверненню надлишково сплачена ним сума державного мита.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.49,
99, 101-105 ГПК України колегія суддів ,-
1) Апеляційну скаргу ТОВ „Одесарибгосп” - задовольнити.
2) Рішення господарського суду Одеської області від 11.04.2011 р. по справі №20/17-314-2011 -скасувати.
3) Дністровському міжрайонному управлінню водного господарства в позові до ТОВ „Одесарибгосп” (з урахуванням уточнень) про стягнення 25980 грн. заборгованості станом на 30.06.2010р.; 585,08 грн. - 3% річних, 2234,28 грн. втрат від інфляції та судових витрат - відмовити.
4) Стягнути з Дністровського міжрайонного управління водного господарства на користь ТОВ „Одесарибгосп” - 139 (сто тридцять дев'ять) грн.. 51 коп. -витрати по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги.
5) Доручити господарському суду Одеської області видати наказ відповідно до цієї постанови з зазначенням в ньому реквізитів сторін.
6) Повернути ТОВ „Одесарибгосп” з Державного бюджету України 22 (двадцять дві) грн. 88 коп. надлишково сплаченого ним при поданні апеляційної скарги державного мита за квитанцією №П518 від 19.04.2011р., про що видати відповідну довідку.
Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Мирошниченко М. А.
Судді: Бєляновський В. В.
Шевченко В. В.
Повний текст постанови виготовлено 31.05.2011р.