"15" червня 2011 р.Справа № 9/17-1540-2011
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;
До відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2;
про усунення перешкод у користуванні майном
Суддя Меденцев П.А.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_3 (за довіреністю);
Від відповідача: ОСОБА_2 (за паспортом); ОСОБА_4 (за довіреністю);
СУТЬ СПОРУ: 19.04.2011р. за вх. №2127 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -Позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про усунення перешкод у користуванні майном Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі -Відповідач).
Позивач на позовних вимогах наполягає.
Відповідач у судових засіданнях, проти позову заперечував у повному обсязі, згідно письмового відзиву наданому до суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, згідно договору б/н від 10 грудня 2009 року, орендує, з метою здійснення роздрібної торгівлі, кіоск площею 24,00 кв. м, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Вказаний об'єкт належить ОСОБА_5 на праві власності та розміщений на підставі договору оренди № 6410 від 21 липня 2010 року на твердому покритті, яке належить територіальній громаді м. Одеси.
До меж вказаного об'єкту, визначених на генеральному плані паспорту некапітального пункту дрібно-роздрібної торгівельної мережі, також віднесено площу благоустрою розміром 50 кв. м.
Позивач стверджує, що сумлінно дотримується вимог правил благоустрою території м. Одеси, сплачує земельний податок. Крім того, в липні-серпні 2010 року позивач добровільно за власний рахунок поклав тротуарну плитку для обладнання літньої площадки площею 150 кв. м.
5 квітня 2011 року відповідач, ОСОБА_2, на думку позивача, незаконним шляхом встановив на території, яка належить позивачу, торгівельну палатку розміром 145 кв. м., загородивши прохід від пішохідної зони до кіоску Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, чим порушив право позивача на користування майном.
Неодноразові письмові звернення позивача протягом року до органів прокуратури та місцевого самоврядування не дали жодного результату. В зв'язку з чим за відновленням порушеного права позивач був вимушений звернутись до суду з даною позовною заявою.
Таким чином, позивач просить суд усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 шляхом зобов'язання Фізичної особи-підприємцем ОСОБА_2 демонтувати палатку із замощеного плиткою майданчика по АДРЕСА_1.
У судовому засіданні від 23.05.2011 року представником відповідача було надано до суду письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 заперечує проти вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в повному обсязі.
10.06.2011 року за вх. №18938/2011 та вх. №18937/2011 позивач направив до суду письмові пояснення по справі та уточнення позовних вимог, згідно яких просить суд усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 шляхом зобов'язання Фізичної особи-підприємцем ОСОБА_2 демонтувати торгівельну палатку (павільйон) з прилеглої до кіоску території благоустрою площею 50 кв. м. по АДРЕСА_1, межі якого визнані в додатку 2 до договору оренди № 6410 від 21.07.2010 року; а також зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 не перешкоджати Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 користуватись кіоском та прилеглою до нього територією благоустрою площею 50 кв. м. по АДРЕСА_1, межі якого визнані в додатку 2 до договору оренди № 6410 від 21.07.2010 року, змінивши при цьому площу прилеглої до кіоску території благоустрою з 150 кв. м. на 50 кв. м., жодним чином не зазначивши це в письмовому вигляді до уточнень до позовної заяви, крім п. 1 та 2 резолютивної частини самих уточнень.
Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.
Досліджуючи матеріали справи, оцінюючи докази, що представлені сторонами, та їх пояснення, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.
У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. N 11 "Про судове рішення" звертається увага на те, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При постановлені рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 28 і 29 ЦПК України про їх належність і допустимість. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
За змістом ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист права на землю застосовується тоді, коли відповідне земельне право, власне право власності на землю чи право користування землею вже порушено, або є небезпека його порушення в майбутньому, тобто захист спрямовується також на усунення негативних для власників земельних ділянок чи землекористувачів наслідків, протиправних дій чи бездіяльності, наприклад, шляхом знесення неправомірно зведених будівель, споруд тощо.
Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Поняття „самовільне зайняття земельних ділянок” визначено у ст. 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 963-IV „Про державний контроль за використанням та охороною земель” як будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.
Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України „Про благоустрій населених пунктів” від 6 вересня 2005 року № 2807-ІV на об'єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати об'єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.
Відповідно ст. 5 Закону України „Про основи містобудування” 16 листопада 1992 року № 2780-ХІІ при здійсненні містобудівної діяльності повинне бути забезпечене урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.
За змістом ч. 2 ст. 17 Закону України „Про благоустрій населених пунктів” громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов'язані не порушувати права і законні інтереси інших суб'єктів благоустрою населених пунктів.
На виконання ч.1 ст. 18 Закону України „Про благоустрій населених пунктів” підприємства, установи та організації у сфері благоустрою населених пунктів мають право вимагати зупинення робіт, що виконуються з порушенням правил благоустрою території населених пунктів.
Частиною 2 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.
Згідно ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд звертає увагу, що надане позивачем свідоцтво власника на торговий павільйон наведеним вимогам не відповідає.
Договір оренди окремого індивідуально визначеного майна № 6410 від 01.07.2010 р., наданий позивачем, укладено Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради з ОСОБА_5.
Згідно п. 5 зазначено Договору, Орендар має право здавати частину орендованого майна в суборенду іншим особам чи організаціям лише за письмовим погодженням Орендодавця. Такого погодження позивачем не надано, що свідчить про відсутність у нього правових підстав для використання твердого покриття під торговим павільйоном, що ним орендується.
Крім того, згідно п. 9 Договору передбачено, що до договору додається: перелік окремого індивідуально визначеного майна (документ, що визначає межі та площу окремого індивідуально визначеного майн; розрахунок орендної плати; акт приймання -передачі; висновок експерта про вартість окремого індивідуально визначеного Майна, що передається в оренду.
Додатків до договору позивачем також не надано, що унеможливлює встановлення факту приймання-передачі майна та визначення його меж.
Згідно п. 3.2. зазначеного договору за орендоване майно Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату.
В якості доказу виконання наведеної умови договору позивачем надано квитанцію від 20.12.2010 р., в який зазначено, що ОСОБА_5 сплатив земельний податок з фізичних осіб за 2009-2010 роки.
Враховуючи, що договір було укладено 01.07.2010 р. подібна квитанція не може вважатися належним доказом виконання обов'язків по сплаті орендної плати.
До паспорту некапітального пункту дрібної торгівельної мережі, виконаного на замовлення ОСОБА_5 не додано жодного доказу його погодження відповідними контролюючими органами.
Згідно листа КП „Право” від 15.10.2010 р. № 366 геонім „Куликове поле” розташовується в межах топонімів АДРЕСА_1, вулиця Середньофонтанська, вулиця Канатна та вулиця Піроговська, тобто межі даного геоніму обмежуються безпосередньо проїзною частиною зазначених геонімів. Сам геннім включає всю паркову зону, що розміщується в межах вищезазначених вулиць.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням наведеного не можуть вважатися належними і допустимим доказами надані позивачем договір підряду № 48 від 28.07.2010 р., акт приймання передачі виконаних робіт, накладні на будівельні матеріали, оскільки вони не ідентифікують конкретне місце виконання будівельних робіт, що унеможливлює встановлення їх зв'язку з предметом доказування по справі.
Згідно листа Управління архітектури і містобудування Одеської міської ради від 18.05.2011 р. № 268вих в ході проведеної Управлінням перевірки встановлено, що у позивача відсутній договір оренди твердого покриття на літню площадку та холодильне обладнання, паспорт некапітального пункту торгівлі з Управлінням архітектури і містобудування не погоджено, а також не оформлено в виконавчому комітеті Одеської міської ради дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі і сфери послуг.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 16 Закону України „Про благоустрій населених пунктів” на об'єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати об'єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.
Відповідачем, в свою чергу, паспорт некапітального пункту дрібнороздрібної торгівельної мережі було погоджено з Управлінням архітектури і містобудування Одеської міської ради. Встановлено типовий кіоск, дизайн якого погоджено Радою з питань міського дизайну та Управлінням архітектури і містобудування Одеської міської ради.
Тверде покриття площею 192 кв. м. передано відповідачу Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради на підставі договору оренди окремого індивідуально визначеного майна № 1828 від 01.04.2011 р. Орендоване майно відповідачем застраховано. Є чинний дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі і сфери послуг (літньої площадки).
Згідно ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, як не обґрунтовані, не підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.
1. У позові Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном - відмовити у повному обсязі. .
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Меденцев П.А.
Повний текст рішення складено 17 червня 2011 року.