Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77
Іменем України
м. Київ "03" жовтня 2006 р. 14 год. 30 хв. Справа № 233/9а-06
Господарський суд Київської області в складі судді Євграфової Є.П., при секретарі Коваль Н.В., розглянувши справу
За позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Київ
до Кагарлицького районного споживчого товариства, м. Кагарлик
про стягнення 7 530,31 грн.,
за участю представників:
позивача:Рекеда Т.В., довір. № 03-281/377 від 03.07.2006р.,
відповідача:Гриценко Н.В., довір. № 103 від 16.01.2004р.,
обставини справи:
до господарського суду Київської області надійшла позовна заява № 03-325/639 від 08.08.2006 року Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі -Позивач) до Кагарлицького районного споживчого товариства (далі -Відповідач) про стягнення 7 530,31 грн., з яких 7 333,33 грн. адміністративно-господарських санкцій за недотримання в 2005 році встановленого у відповідності зі ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу робочих місць на підприємстві відповідача та 196,98 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Представник позивача, в судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги посилаючись на обставини викладені в позові.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив, крім того, надав письмові заперечення проти застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, посилаючись на працевлаштування в 2005 році інваліда ІІІ групи Федоренка Валерія Анатолійовича сторожем на Критому ринку Кагарлицького РайСТ, який є власним господарством відповідача. При цьому відповідач вважає, що ст.ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не передбачається обов'язок працевлаштування інваліда саме на підприємстві, що перевіряється, а не у філіях та власних господарствах. Крім того, в 2005 році інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялись уповноваженими на те органами.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника учасника судового процесу, судом встановлено:
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Як вбачається з даних Державної статистичної звітності за 2005 рік (Ф №10-П1), наданої відповідачем середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік складає 33 особи. Таким чином, згідно з ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідачу встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості одного робочого місця.
Фактично відповідачем не працевлаштовано жодного інваліда, що підтверджено звітом відповідача за 2005 рік (Ф №10-П1) та встановлено проведеною позивачем перевіркою, чим порушено ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» .
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» за порушення встановленого нормативу робочих місць відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Враховуючи, що відповідачем не працевлаштовано 1 інваліда, а середньорічна заробітна плата на його підприємстві становить 7 333,33 грн., що підтверджено статистичним звітом відповідача за 2005 рік (Ф №10-П1), адміністративно-господарські санкції розраховуються виходячи з середньорічної заробітної плати і становлять (7 333,33 грн. х 1 (не зайняте інвалідом робоче місце) = 7 333,33) 7 333,33 грн.
Щодо заперечень відповідача, суд зазначає, що відповідно до п. 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів», якою затверджене Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення № 314) підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, щорічно подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів, визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів, створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.
Згідно з п. 3 Положення № 314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Пунктом 2 Положення № 314 передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування. Зі змісту даної норми виливає, що на звичайному робочому місці може працювати інвалід, однак таке місце має бути атестоване на відповідність вимогам щодо робочого місця інваліда.
Виконанням нормативу робочих місць у визначеній законом кількості, за Законом, вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце роботи є основним. До виконання також може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів шляхом створення господарських об'єднань з громадськими організаціями чи підприємствами інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Відповідно до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
Згідно ч. 4 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Відповідач заперечує проти застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, оскільки вважає, що ним було виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, шляхом працевлаштування в 2005 році на Критому ринку Кагарлицького РайСТ сторожем інваліда ІІІ групи. Однак, з огляду на положення ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідна норма стосується підприємства, що звітується.
На момент звернення позивача до суду з даним позовом адміністративно-господарські санкції в сумі 7 333,33 грн. відповідачем не сплачені.
Відповідно до п. 11 Постанови КМУ № 1767 від 28.12.2001 року «Про затвердження Порядку сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів»(далі -Порядок № 1767) передбачено, що контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства. У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін, відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.
Оскільки, відповідачем норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів не було виконано і відповідні штрафні санкції не були нараховані і сплачені, Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду про стягнення відповідних штрафних санкцій.
Як встановлено судом, відповідач не інформував службу зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, не звертався протягом 2005 року до органів державної влади і місцевого самоврядування про необхідність направлення інвалідів, які бажають працювати.
Відповідно до встановленої Положенням № 314 схеми працевлаштування інвалідів, на кожного учасника таких відносин покладено певні обов'язки та визначено його функції в такому процесі, тому лише скоординована їх діяльність може забезпечити реалізацію державної програми соціальної реабілітації інвалідів. В свою чергу, на органи соціального захисту населення та державної служби зайнятості покладено обов'язок вести інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати, із зазначенням професій та спеціальностей, здійснювати заходи по професійному навчанню інвалідів. Зокрема Державна служба зайнятості веде облік вільних робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди.
Слід зазначити, що основним документом, який дає можливість органам соціального захисту населення та Державній службі зайнятості вести облік підприємств, на які можна працевлаштувати інвалідів та відомостей про наявність вільних вакансій для інвалідів, є звіт форми 3-ПН, який містить інформацію про кількість вільних вакансій для інвалідів, також для таких цілей необхідно подавати відомості про вакансії створених робочих місць, їх кількість та види робіт, які на даному підприємстві можуть виконувати інваліди. Такий звіт подається до Державної служби зайнятості і містить зокрема інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках певних категорій, заповнюється за формою №3-ПН, затвердженою Наказом Державного комітету статистики №244 від 06.07.1998р.
Відповідачем не було забезпечено інформування органів зайнятості населення, які здійснюють працевлаштування інвалідів, про наявність вільної вакантної посади.
Відповідно до листа Кагарлицького районного центру зайнятості № 85 від 14.02.2006 року підприємство відповідача не зверталось за направленням інвалідів для працевлаштування, крім того, відповідачем не надано суду доказів подання до Кагарлицького районного центру зайнятості звітів №3-ПН протягом 2005 року.
Таким чином, суд встановив, що передбачені законом обов'язки по забезпеченню працевлаштування інвалідів, відповідачем не виконані шляхом вжиття всіх передбачених законодавчо, і залежних він нього заходів по забезпеченню працевлаштування інваліда на його підприємстві протягом 2005 року.
Необхідно враховувати, що ст. 20 Закону передбачена відповідальність у випадку, якщо на підприємстві протягом звітного періоду необхідна кількість інвалідів не працювала, однак, відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи, в т.ч. юридичної, має індивідуальний характер, тобто притягнення до відповідальності відбувається за наявності законодавчо передбачених підстав з врахуванням обставин правопорушення.
Відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України (далі -ГК України) адміністративно-господарські санкції є видом господарсько-правової відповідальності, зокрема, за порушення суб'єктами господарювання правил здійснення господарської діяльності, застосовуються за ініціативою уповноважених органів державної влади чи місцевого самоврядування.
Стаття 218 ГК України передбачає підставою господарсько-правової відповідальності вчинення правопорушення у сфері господарювання, зокрема, порушення правил здійснення господарської діяльності, за яке учасник господарських відносин відповідає, якщо не доведе, що ним вжито всіх, залежних від нього заходів, для недопущення господарського правопорушення.
Оскільки, обов'язки підприємства в процесі забезпечення працевлаштування інваліда не вичерпуються лише створенням відповідного робочого місця, відповідачем не доведено вжиття залежних від нього та передбачених Законом заходів для недопущення господарського правопорушення, суд дійшов висновку, що за не працевлаштування в 2005 році 1 інваліда, відповідач підлягає відповідальності, тому повинен сплатити адміністративно-господарські санкції.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 7 333,33 грн. адміністративно-господарських санкцій.
Крім того, частиною 2 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Таким чином розрахована позивачем пеня за 86 днів прострочки є обґрунтованою і підлягає стягненню в сумі 196,98 грн.
За таких обставин, на підставі ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» з відповідача підлягає стягненню 7 333,33 грн. адміністративно-господарських санкцій та 196,98 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Беручи до уваги викладене вище, керуючись ст. ст. 158, 161, 163, 167 та п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Кагарлицького районного споживчого товариства (09200, Київська область, м. Кагарлик, пл. Незалежності, 5, код 30334741) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 72, код 24074109) 7 333,33 грн. адміністративно-господарських санкцій та 196,98 грн. пені.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку: заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України -з дня складання в повному обсязі, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження (ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя Є.П. Євграфова