28 вересня 2006 р. Справа № 9/218
За позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Березнянка», смт. В. Березний Великоберезнянського району
про стягнення 12 715 грн.
Суддя Бобрик Г.Й.
Секретар судового засідання -Кокрева А.А.
Представники:
від позивача: Ковач В.І. - представник по дов. від 01.08.2006 р.
від відповідача: Шевченко В.В. та Гопко Т.В. -представники по дов. від 05.09.2006 р. № 13/2006 та від 15.09.2006 р. № 15/09
СУТЬ СПОРУ: Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Березнянка», смт. В. Березний Великоберезнянського району про стягнення 12 715 грн., з них 12 200 грн. адміністративно-господарських санкцій та 515 грн. пені.
Уповноважений представник позивача присутня в засіданні суду по розгляду справи позовні вимоги підтримала в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні судом з мотивів викладених в позові.
Представники відповідача проти адмінпозову заперечили з мотивів викладених у письмовому відзиві на позовну заяву від 27.09.2006 р. № 27/09, посилаючись на те, що відповідачем виконано обов»язок по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно встановленого Законом № 875 нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування, що підтверджується наказом підприємства від 06.04.2005 р. № 55/3, який долучено до відзиву. З доведеного відповідачеві нормативу по створенню робочих місць для інвалідів в кількості 10 працівників, підприємством працевлаштовано - 8 інвалідів. Про наявність вакантних робочих місць у встановленому Законом порядку та формі неодноразово був інформований В. Березнянський районний центр зайнятості та позивача (звіти форми № 3-ПН). На звернення відповідача В. Березнянським районним центром зайнятості, як органом уповноваженим здійснювати функції з працевлаштування, протягом 2005 року на роботу в ТОВ «Березнянка» не направлено жодного інваліда (лист В. Березнянського районного центру зайнятості від 20.09.2006 р. № 280). На думку відповідача, вини останнього у непрацевлаштуванні на підприємстві двох інвалідів немає, тому, відповідно застосування позивачем відповідальності, передбаченої ст. 20 Закону № 875, вважає неправомірним.
Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін,
Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ (далі по тексту Закон), для підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності і господарювання, встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідачеві за змістом норм вищенаведеного Закону встановлено на 2005 рік норматив створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих на підприємстві, що становить 10 робочих місця.
Матеріалами справи, зокрема, статистичним звітом відповідача форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік , встановлено, що відповідачем у звітньому періоді не працевлаштовано 2 інваліди.
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції.
Частиною першою статті 18 Закону про захист інвалідів передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідачем поданими суду матеріалами підтверджено, що ним вживалися залежні від нього заходи для працевлаштування інвалідів у кількості , що відповідає встановленому законом нормативу, тобто створено 10 робочих місць для працевлаштування, з яких 8 працевлаштовано. Про наявність на підприємстві відповідача 2-х вакантних робочих місць останнім на протязі звітного періоду було поінформовано у встановленому порядку В. Березнянський районний центр зайнятості, тобто орган уповноважений безпосередньо здійснювати працевлаштування інвалідів, який листом від 20.09.2006 р. № 280 повідомив, що у 2005 році товариству відповідача для працевлаштування інваліди не направлялися.
Приймаючи до уваги, що за змістом ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько - правової відповідальності учасника господарських відпосин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, а оскільки відповідач наявними матеріалами довів, що ним вживались всі заходи для недопущення господарського правопорушення, то підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Керуючись ст. 218 Господарського кодексу України, ст. ст. 17, 18, 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ст. ст. 11, 70, 71, 86, 94, 136, 158 -163; п. 7 розділу УІІ Кодексу Адміністративного судочинства України,
1. У задоволенні адмінпозову відмовити повністю.
2. Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 КАС України.
Суддя Г.Й.Бобрик