08 червня 2011 р.Справа № 2-а-121/10/1470
Категорія:8.2.3Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Крусян А.В.,
суддів Джабурії О.В., Шляхтицького О.І.,
при секретарі Пеха Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2010 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства виробничо-комерційна фірма «Гідромаш» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва про скасування податкового повідомлення - рішення, -
13.01.2010р. приватне підприємство виробничо-комерційна фірма «Гідромаш»(надалі ПП ПКФ «Гідромаш») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва (надалі -ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва), в якому, згідно з уточненнями до позовних вимог, просило скасувати податкове повідомлення-рішення №0000722301/0 від 10.06.2009р.; визнати неправомірними дії відповідача по призначенню та проведенню невиїзної документальної перевірки у травні 2009 року, за наслідками якої було складено акт від 25.05.2009р. №1995/23-300-24783662. /а.с.66-68/
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.04.2010р. позов задоволений; визнано протиправними дії відповідача по проведенню документальної невиїзної перевірки з питань взаємовідносин позивача з ТОВ «Астор и Я»за період з 01.06.2008р. по 31.07.2008р., за результатами якої було складено акт від 25.05.2009р. №1995/23-300-24783662; визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.06.2009р. №0000722301/0.
Не погоджуючись з постановленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.05.2009р. відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка з питань взаємовідносин позивача з ТОВ «Астор и Я»за період з 01.06.2008р. по 31.07.2008р. За результатами перевірки складений акт від 25.05.2009р. №1995/23-300-24783662. /а.с.22-28/
На підставі акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000722301/0 від 10.06.2009р., яким визначено податкове зобов'язання позивача за основним платежем з податку на додану вартість у сумі 16543грн. та за штрафними санкціями на суму 8271 грн., усього на суму 24814грн. /а.с.8/
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків, як передбачено частиною 4 статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», надається податковому органу лише у тому випадку, коли платнику податків не пізніше ніж за десять днів до проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.
Аналіз норм частин статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»свідчить про те, що позапланові перевірки з підстав, встановлених частиною 6, можуть проводитися за рішенням керівника податкової служби. Підтвердженням цього є і положення частини 8 зазначеної статті, згідно якої позапланова перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом.
Пунктом 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327, встановлено, що невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі. Розділом 2 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації та проведенні перевірок платників податків, затверджених наказом ДПА України від 27.05.08 № 355, передбачено: «п. 2.3. Невиїзні документальні перевірки можуть проводитися посадовими особами органу ДПС з письмового дозволу керівника (заступника керівника) органу ДПС про проведення перевірки за наявності таких обставин:
- у разі надходження від платника податків на запит органу ДПС пояснень та документів, достатніх для проведення невиїзної документальної перевірки (в тому числі і з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків);
- у разі надходження до органу ДПС після проведення планової та позапланової виїзної перевірки платника податків щодо дотримання ним вимог податкового законодавства матеріалів перевірок інших суб'єктів господарювання з питань правових відносин з платником податків, що свідчать про порушення платником податків податкового законодавства, та надання платником податків пояснень та їх документального підтвердження, достатніх для проведення невиїзної документальної перевірки, на обов'язковий письмовий запит органу ДПС;
- у разі надходження до органу ДПС у встановленому порядку інформації та даних, що свідчать про окремі порушення платником податків податкового законодавства, та надання платником податків пояснень та їх документального підтвердження, достатніх для проведення перевірки, на обов'язковий письмовий запит органу ДПС; в інших випадках, передбачених законодавством."
Пункт 2.4 Методичних рекомендацій передбачає, що невиїзна документальна перевірка проводиться у приміщенні органу ДПС на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), та документів, наданих платником податків або отриманих від контролюючих, правоохоронних та інших органів державної влади, а також інших відомостей, отриманих у встановленому законодавством порядку.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надав суду доказів того, що позивач на запит ДПІ давав пояснення та документи, в тому числі щодо стосунків з іншими суб'єктами господарювання, не надано доказів того, що документи товариства надавались контролюючими, правоохоронними та іншими органами державної влади.
Таким чином провівши перевірку виконання товариством договірних зобов'язань та сплати податків за цими договорами взагалі без надання товариством жодного первинного бухгалтерського та податкового документа, а тільки на підставі декларацій та отриманих результатів зустрічних перевірок, податковий орган перевищив свої повноваження. Чинне законодавство визначає порядок здійснення такої документальної невиїзної перевірки і суб'єкт владних повноважень (у даному разі у Ленінському районі м. Миколаєва) не може свідомо порушувати встановлений законом порядок її здійснення, не зважаючи на фактичні обставини, які складаються, зокрема на ухилення керівника підприємства від такої перевірки, ненадання документів.
Крім того, відповідно до підпункту 7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.
Документальна невиїзна перевірка декларацій позивача за червень та липень 2008 року була здійснена відповідачем у травні 2009 року, тобто з порушенням строку, встановленого підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Посилання відповідача на постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11.11.2008р. у справі № 2-а-3670/08 року /а.с. 44-45/, з приводу того, що ТОВ «Астор и Я»не являлось платником податку на додану вартість з 12.02.2007р., тому податкові накладні, які були надані ТОВ «Астор и Я»позивачу у червні та липні 2008 року, не мають юридичної сили є безпідставним.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до акту №99/15-220 /а.с. 46/, у червні та липні 2008 року ТОВ «Астор и Я»було зареєстровано як платник податку (копія свідоцтва №100021532 про реєстрацію платника податку на додану вартість). /а.с.45/
Згідно з п.1.8. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.7.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредитного періоду, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Згідно з підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) та основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Тобто, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при його придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до п.п.7.4.5 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено дату виникнення права на податковий кредит як одну з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів(робіт, послуг).
Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачалося, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
У разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з п.п.7.7.1 цієї статті має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Підставою для отримання відшкодування є дані податкової декларації за звітний період (п.7.7. 3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем було додержано встановлений порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. Позивачем були включені суми ПДВ до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні у відповідності до вимог п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Заперечень відповідача стосовно правильності відображення позивачем податкових зобов'язань за перевіряємий період встановлено не було.
На підставі викладеного, дії позивача по включенню сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та декларуванню бюджетного відшкодування повністю відповідають механізму, визначеному Законом України «Про податок на додану вартість».
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції при вирішенні справи вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга -залишенню без задоволення.
Керуючись, ст.ст.198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.
Головуючий:
Судді: