02 червня 2011 р. Справа № 36620/10/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Святецького В.В.,
суддів Довгополова О.М., Глушка І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами в місті Львові апеляційну скаргу начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Закарпатській області на постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 30 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Закарпатській області про скасування постанови про застосування фінансових санкцій,-
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Закарпатській області про скасування постанови від 27 травня 2009 року, якою на нього накладено фінансові санкції у виді штрафу в сумі 1700 грн..
Постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 30 вересня 2010 року позов задоволено та ухвалено скасувати постанову начальника територіального управління головтрансінспекції № 58923 від 27 травня 2010 року.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, начальник територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Закарпатській області подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В апеляційній скарзі зазначає, що до суду першої інстанції подавалось клопотання про передачу розгляду справи за підсудністю до Закарпатського окружного адміністративного суду. Крім того, судом при прийнятті рішення неправильно застосовано норми матеріального права, а саме застосовано закон, який не поширюється на правовідносини у галузі здійснення перевезень автомобільним транспортом.
З огляду на викладене, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Оскільки особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 13 травня 2009 року посадовими особами територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Закарпатській при перевірці транспортного засобу марки Фольксваген ЛТ-35, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1, встановлено факт надання послуг з перевезення пасажирів без оформлення документів, перелік яких визначений ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: відсутній договір із замовником та шляховий лист за 13.05.09 року, про що складено акт перевірки від 13.05.2009 року.
На підставі зазначеного акту перевірки начальником територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Закарпатській області винесено постанову № 58923 від 27 травня 2009 року про застосування до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 фінансових санкцій в сумі 1700 грн.
за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України ,,Про автомобільний транспорт”.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова є незаконною, оскільки при притягненні позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не було всебічно, повно та об'єктивно досліджено всіх обставин справи в їх сукупності.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно ч. 1 ст. 241 цього ж Кодексу адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Відповідно до п. 33 ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) ліцензуванню підлягає надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт".
Нормативно-правове визначення поняття «послуги з перевезення пасажирів чи вантажів» міститься в ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт», згідно якої послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для нерегулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.
Відповідно до ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються санкції за: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В силу ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В акті перевірки від 13 травня 2009 року зафіксовано, що транспортним засобом керував ОСОБА_2.
Позивач зазначає, що ОСОБА_2 є його батьком та має право керування транспортним засобом Фольксваген ЛТ-35, державний номерний знак НОМЕР_1, згідно особливої відмітки в свідоцтві про реєстрацію вказаного транспортного засобу НОМЕР_2 та посвідченням водія відповідної категорії НОМЕР_3.
13 травня 2009 року вранці ОСОБА_2 поїхав із своєю донькою (сестрою позивача) ОСОБА_3 до смт. Солотвино Тячівського району, де сім'єю сестри будується будинок, щоб відвезти деякий інструмент для будівництва. Під час перевірки в автомобілі ніяких пасажирів, крім сестри позивача ОСОБА_3, не було.
Дані доводи позивача представником відповідача не спростовані.
Таким чином, ОСОБА_2 не здійснював підприємницьку діяльність з надання послуг по перевезенню пасажирів, не був найманою особою - водієм у суб'єкта підприємницької діяльності, який надає послуги з перевезення вантажів та пасажирів, використовував транспортний засіб для власних потреб, тобто, не здійснював господарську діяльність.
На підставі наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що до позивача незаконно застосовано фінансові санкції за порушення господарської діяльності, оскільки 13 травня 2009 року господарська діяльність з використанням належного позивачу транспортного засобу не здійснювалась.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про незаконність оскаржуваної постанови.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки судом першої інстанції порушено правила предметної підсудності, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 202 КАС України є підставою підставами для скасування постанови.
Так, предметом спору в даній справі є рішення суб'єкта владних повноважень - органу виконавчої влади в особі територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Закарпатській області.
Частиною 2 статті 18 КАС України визначено, що окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Таким чином, даний спір предметно підсудний окружному адміністративному суду.
Хустський районний суд Закарпатської області, розглянувши адміністративну справу щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень - органу виконавчої влади, порушив правила предметної підсудності, а тому постанова суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст.195, ст. 197, п. 3 ч. 1 ст.198, ст. ст. 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів,-
апеляційну скаргу начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Закарпатській області задовольнити частково.
Постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 30 вересня 2010 року у справі № 2-а-29/2010 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Закарпатській області № 58923 від 27 травня 2009 року про застосування до приватного підприємця ОСОБА_1 фінансових санкцій в сумі 1700 грн..
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.В. Святецький
Судді О.М. Довгополов
І.В. Глушко