06 червня 2011 р. Справа № 39099/11/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Пліша М.А., Коваля Р.Й.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова на постанову Личаківського районного суду м. Львова від 14.03.2011 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова про зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дитині війни, -
30.12.2010 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив поновити строк звернення до суду; визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати підвищення до пенсії та зобов'язати пенсійний орган провести нарахування та виплату недоплаченого підвищення до пенсії, як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та з 01.01.2010 року, з урахуванням фактично здійснених сум. Зобов'язати відповідача виплатити компенсацію втрати частини доходів (підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком) з 09.07.2007 року у зв'язку з порушенням строку їх виплати.
Ухвалою суду від 21.01.2011 року адміністративний позов в частині вимог за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та з 01.01.2010 року по 29.06.2010 року залишено без розгляду відповідно до ст.ст. 99, 100 КАС України.
Постановою суду від 14.03.2011 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії та зобов'язано пенсійний фонд провести перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 30.06.2010 року по 30.12.2010 року, з врахуванням ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із постановою суду, її оскаржив відповідач, який, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову по справі про відмову в позові.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що встановлений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може використовуватися для обчислення надбавок або підвищень інших пенсій; приписами Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено проведення фінансування з Державного бюджету України, а не з коштів Пенсійного фонду України.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 ч.1 ст.183-2 цього Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивач належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітей війни, а тому він має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, оскільки дія статті не зупинялась, а тому вимоги є підставними, з врахуванням рішення Конституційного суду України від 22.05.2008р.
Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) мав право на отримання підвищення виплачуваної йому пенсії за віком.
Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії за 2010 рік, колегія суддів вважає, що такі підлягають задоволенню, так як Законом України «Про Державний бюджет на 2010 рік» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей» не зупинено. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік» розміри державних соціальних гарантій на 2010 роки, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Таким чином, відповідач у 2010 році, повинен діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу в передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі за вказаний період, колегія суддів не вбачає.
У зв'язку з тим, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Пенсійний фонд України в особі відповідача, а також виходячи з вимог п.15 Положення про Пенсійний фонду України, затв. постановою КМ України № 1261 від 24.10.2007р., відповідний обов'язок слід покласти на відповідача у справі.
Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії як на причину невиконання покладених на нього зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Доводи апелянта про неправильне застосування судом вимог ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів до уваги не приймає, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.
Окрім того, колегія судів погоджується із судом першої інстанції щодо відмови в задоволенні вимог, щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати на підставі ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат» (далі Закон № 2050-ІІІ).
За правилами ст.ст. 2, 3 Закону №2050-ІІІ компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати підлягають нараховані, але не виплачені доходи, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 94, 160, 195, 197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Личаківського районного суду м. Львова від 14 березня 2011 року у справі № 2-а-1624/11 - без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк
Судді М.А. Пліш
Р.Й. Коваль