30 травня 2011 р. Справа № 52270/09
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Багрія В.М.,
суддів Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.,
при секретарі судового засідання Ткач О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.06.2009 року у справі за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Рівне про скасування податкового повідомлення-рішення,
СПД ФО ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про скасування податкового повідомлення-рішення.
Позивачка не погодилась з висновками відповідача щодо перевищення обсягу виручки єдино платника податків за період, який підлягав перевірці, та необхідністю оподаткування коштів, одержаних позивачем на виконання комісійного доручення по укладеним угодам за рахунок замовника з перевезення вантажів. Вважала, що виручкою позивачки є лише сума винагороди, яка є одночасно сумою плати за експедиторські послуги, решта коштів не є її доходом та їй не належить, вказані кошти перераховані нею перевізникам за перевезення вантажів замовників.
Позивачка просила скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.11.2008 року №0002481742/2.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 18.06.2009 року позов задоволено.
Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Рівне від 17.11.2008 року №0002481742/2.
Постанову суду першої інстанції оскаржила Державна податкова інспекція у м. Рівне, подавши на неї апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що постанова суду першої інстанції є необґрунтована та винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вказує на те, що позивачка з 3 кварталу 2006 року повинна була перейти на загальну систему оподаткування, у зв'язку з чим податковим органом у відповідності до п.7.1 ст. 7, пп.9.12.1 п.9.12 ст.9, п.22.3 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та п. «б» ч.1 ст. 14 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян» правомірно донараховано податок з доходів фізичних осіб.
Апелянт просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.06.2009 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вислухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 та її представника, які просять апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є фізичною особою-субєктом підприємницької діяльності. Протягом 2006, 2007 та 1 кварталу 2008 років вона перебувала на спрощеній системі оподаткування, сплачувала єдиний податок за видом діяльності - надання транспортно-експедиційних послуг.
Працівниками ДПІ в м. Рівне проведено виїзну планову перевірку позивачки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1.07.2005 р. по 31.03.2008 р., за результатами якої складено акт № 213/2965602208/17117 від 6.112008 р.
Як видно з акта перевірки, в 2 кв. 2006 р. позивачкою перевищено граничний обсяг виручки від реалізації послуг, встановлений ст.1 Указу Президента України від 3.07.1998 р. «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» ( 500 тис. грн.) Таке перевищення склалося в силу того, що позивачка у виручку від реалізації наданих транспортно-експедиційних послуг включала не всю суму фактично отриманих на розрахунковий рахунок коштів, а лише суму отриманої винагороди, що відображала у звіті платника єдиного податку за 2 кв. 2006 р. Зокрема, обсяг виручки від реалізації послуг за даними перевірки 1 півріччя 2006 р. повинен був становити 588161,15 грн., що на 489150,25 грн. більше за даними звіту позивачки як платника єдиного податку.
Аналогічні висновки податкового органу містяться в акті перевірки позивачки від 6.11.2008 р. щодо звітних періодів 3 та 4 кварталів 2006 р., 2007 р. та 1 кв. 2008 р.
Відповідач вважав, що сума отриманих на рахунки позивачки коштів в певні періоди позбавляла права позивачку перебувати на спрощеній системі оподаткування, одержані нею доходи в 2006 р., 2007 р. та і 1 кв. 2008 р. понад розмір 500 тис. грн. повинні оподатковуватися на загальних підставах згідно ст. 13 Декрету КМ України «Про прибутковий податок з громадян».
На цій підставі ДПІ в м. Рівне на підставі акту перевірки прийняла оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0002481742/2 від 17.11.2008 р., яким визначила позивачці податок на доходи фізичних осіб в сумі 72229,53 грн.
Задовольняючи позовні вимоги позивачки, Рівненський окружний адміністративний суд правильно керувався нормами матеріального права.
Зокрема, відповідно до ч.1 Указу Президента України від 3.07.1998 р. «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (тут і далі в редакції, чинній на час спірних правовідносин), установлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва, зокрема, фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Згідно з ст. 6 зазначеного Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів), як зокрема, податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва).
Судом першої інстанції встановлено, що протягом періоду, який підлягав податковій перевірці, позивачка укладала договори-доручення на транспортно-експедиційне обслуговування з різними суб'єктами підприємницької діяльності - товариствами з обмеженою відповідальністю, приватними підприємствами та фізичними особами- підприємцями. Предметом цих договорів було укладення та виконання за дорученням юридичних та фізичних осіб за комісійну винагороду від власного іменні в інтересах та за рахунок вказаних осіб позивачкою угод, предметом яких є надання транспортними організаціями послуг по перевезенню вантажів обумовлених замовників. Згідно умов укладених договорів позивачка приймає на свій рахунок плату за транспортні послуги «…експедиційні послуги (комісійну винагороду)…», яка зафіксована в договорі,заявці або в усній формі.
Суд першої інстанції, дослідивши умови укладених договорів позивачки з контрагентами, прийшов до правильного висновку про ототожнення в договорах понять «комісійна винагорода» та «плата за експедиційні послуги».
В п.4.5 досліджуваних договорів видно, що сторони домовилися про те, що сума отриманих позивачкою коштів не є її доходом, а лише її частина. Ці кошти є транзитними і не є виручкою позивачки. Виручкою позивачки від реалізації послуг, обумовлених в договорах, є комісійна винагорода.
Крім того, з матеріалів справи видно, що позивачкою надавалися експедиційні послуги окремим замовникам за договором від 3.01.2005 року. При наданні вказаних послуг замовниками визначалася плата за транспорті послуги як транзитні кошти, що надходять позивачці для розрахунку з перевізниками та комісійну винагороду позивачки за надані послуги.
Проаналізувавши правову природу господарських договорів позивачки, суд першої інстанції правильно вважав, що вони за своїм змістом мають природу, подібну до договору комісії, оскільки правовідносини, які виникають в їх наслідку, передбачають надання комітенту на платній основі посередницьких послуг по виконанню їх доручень щодо вчинення від свого імені, але за рахунок комітента (замовника) одного або декількох правочинів з перевезення вантажів. При цьому матеріальним інтересом позивача є дохід у вигляді плати (винагороди) за надані посередницькі послуги.
Тому правильним є висновок суду першої інстанції, що в даному випадку виручкою позивачки є винагорода за надані послуги, яку сторони найменували як плата за експедиційні послуги . Решта коштів не переходить у власність позивачки, бо вона їх переказала перевізникам за послуги з перевезення вантажів, чого не заперечує податковий орган як сторона в справі. Тому правильним є вважати, що позивачка до складу своїх доходів (виручки) правомірно включила лише кошти, отримані нею в якості винагороди.
З врахуванням того, що сума отриманих позивачкою 8.06.2007 р. коштів від ПП «Трансімпекс С-М» за угодою, правова природа якої не доведена і включення суми по ній 5897 грн. до складу виручки не призводить до перевищення граничного розміру виручки, то дана обставина не тягне обов'язку для позивачки перейти на загальну систему оподаткування.
Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, дав належну оцінку наявним в ній доказам, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та прийняв обґрунтовану постанову про задоволення позову, підстав для скасування якої колегія суддів не знаходить.
Доводи апеляційної скарги в частині того, що позивачка перевищила встановлений законодавством граничний розмір виручки, в зв'язку з чим зобов'язана була перейти на загальну систему оподаткування, безпідставно не включала всієї суми виручки по зазначеним договорам разом з комісійною винагородою, в зв'язку з чим податковим органом правомірно було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, в силу наведеного вище, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються нормами матеріального права та на висновки суду першої інстанції не впливають.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.06.2009 року по справі № 2а-6077/08 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В.М. Багрій
Судді : О.Б.Заверуха
В.В. Ніколін
Повний текст виготовлено 03.06.2011 р.