Справа: № 2а-443/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лиска І.Г.
Суддя-доповідач: Шелест С.Б.
"16" червня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії cуддів:
Головуюча суддя: Шелест С.Б.
Судді: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.
розглянувши апеляційні скарги ЗАТ «ТІЗ-ТОПАЗ»та Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року у справі за позовом ЗАТ «ТІЗ-ТОПАЗ»до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та протиправними дій
ЗАТ «ТІЗ-ТОПАЗ»звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом та уточненнями до нього (заяви від 16.06.2010р. та від 25.06.2010р.) про визнання нечинними податкових повідомлень -рішень Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області від 27.01.2009 р.: № 0000102301/0/798 та № 0000082301/0/799 та визнання протиправними дії щодо встановлення завищення суми податкового кредиту на суму 788 656 грн.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25.06.10р. адміністративний позов задоволено частково, визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення №0000102301/0/798 від 27.01.2009р. в частині визначення суми податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 30 089 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 15045 грн. та визнані протиправними дії відповідача щодо встановлення завищення податкового кредиту на суму 432 938 грн.
У задоволенні решти позовних вимог судом відмовлено.
На вказану постанову сторони (позивач та відповідач) подали апеляційні скарги.
Не погоджуючись з постановою в частині відмови у задоволенні позовних вимог, апелянт-позивач вказує на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору у цій частині.
Так, заперечуючи порушення вимог п.п.5.3.9.п.5.3. ст.5 та п.п.11.2.1.п.11.2. ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що на думку податкового органу призвело до завищення валових витрат внаслідок відображення валових витрат за минулі періоди (2004, 2005) у деклараціях за 2006 та 2007р.р., апелянт вказує на те, що судом безпідставно не враховано, що вказані витрати повністю підтверджені документально; за правилами п.5.1.ст.5 Закону № 2181 підприємство має право на виправлення самостійно виявлених помилок протягом граничного строку встановленого цим Законом (1095 днів); уточнюючі розрахунки подавались позивачем саме в межах вказаного строку та прийняті податковим органом без зауважень.
Не погоджуючись з висновком ДПІ про завищення податкового кредиту в сумі 375 346 грн. у зв'язку з придбанням послуг по реконструкції та ремонту гідротехнічних споруд, які не належать позивачу, останній вказує на те, що судом не враховано, що позивач є землекористувачем земельної ділянки на території ЖРК «Конча-Заспа»в с.Козин, а гідротехнічні споруди, що ремонтувались (дамба) захищають орендовані території від розмиву. Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів, у віданні якого знаходяться ці споруди було затверджено проект реконструкції, роботи по виконанню якого оплачували землекористувачі, в тому числі і позивач, а тому придбані позивачем послуги та ремонтні роботи безпосередньо призначені для їх використання у господарській діяльності позивача.
В частині вимог про визнання протиправними дій щодо встановлення завищення суми податкового кредиту на суму 788 656 грн., які судом задоволені частково на суму 432 938 грн. сплаченого в ціні послуг ПДВ у зв'язку з придбанням послуг на виконання будівельно-монтажних робіт, апелянт-позивач вказує на те, що судом безпідставно не взято до уваги, що вказана сума зменшеного кредиту значно перевищує суму донарахованого зобов'язання з цього податку, що свідчить, на думку апелянта, про протиправність податкового повідомлення-рішення в цілому, а не окремої його частини.
Апелянт-відповідач, не погоджуючись з постановою суду першої інстанції в частині вимог, які задоволені судом, вказує на безпідставне неврахування судом тієї обставини, що контрагент позивача (ПП «Етос») не мав права на проведення будівельно - монтажних робіт, так як не зареєстрований генпідрядною організацією з будівництва у відповідних дозволах на проведення будівельних робіт, отриманих ЗАТ «ТІЗ-ТОПАЗ», а тому позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ у загальній сумі 463 027 грн. на підставі податкових накладних, отриманих від ПП «Етос».
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційні скарги сторін, колегія суддів вважає, що постанова суду першої підлягає частковому скасуванню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ в Обухівському районі, за результатами планової виїзної перевірки ЗАТ «ТІЗ-ТОПАЗ»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2006р по 30.06.2008р, валютного та іншого законодавства за цей же період прийняті податкові повідомлення -рішення від 27.01.2009 р. :
№ 0000112301/0/797, згідно з яким збільшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1406318,00 грн. та зараховано вказану суму заниження у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів;
№ 0000082301/0/799, згідно з яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 442 867грн., в тому числі: 295 244 грн. основного платежу та 147623 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
№ 0000102301/0/798, згідно з яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 134 552 грн., в тому числі: 89701 грн. основного платежу та 44851 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заявами 16.06.2010р. від 25.06.2010р. позивач уточнив позовні вимоги та оспорює два податкових повідомлення-рішення від 27.01.2009 р. № 0000082301/0/799 та № 0000102301/0/798, а також дії ДПІ щодо встановлення завищення суми податкового кредиту на суму 788 656 грн.
Як свідчать обставини справи, підставою для визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 295 244 грн. основного платежу слугував висновок податкового органу про порушення п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п. 11.2.1 п.11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року №334/94-ВР внаслідок віднесення до складу валових, витрат, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, а саме: балансову вартість іноземної валюти, не включену до декларації з податку на прибуток за 2004 рік (включено у 2006 році) в сумі 11632 грн.; послуги по оренді землі, не включені до декларації з податку на прибуток за 2004 рік (включено у 2006 році) в сумі 173155 грн.; послуги по оренді землі, не включені до декларації з податку на прибуток за 2005 рік (включено у 2007 р.) в сумі 178245 грн.; балансову вартість іноземної валюти не включено до декларації з податку на прибуток за 2005 рік (включено у 2007 році) в сумі 127403 грн.; відсотки за користування кредитом нараховані за 2005 рік та не включені до декларації з податку на прибуток за 2005 рік (включено у 2007 році) у сумі 690 539 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині вимог, суд першої інстанції виходив з того, що усі вищезазначені витрати позивач повинен був включити у періодах коли відбулись господарські операції.
Крім того, у попередньому акті виїзної планової перевірки ЗАТ «ТІЗ-ТОПАЗ»від 08.06.2006 року №251/23-1/32077975 за період з 01.04.2004 року по 31.12.2005 року зазначено, що первинні документи, використані при проведенні перевірки достовірні, надані у повному обсязі, а додаткових (інших) документів, що свідчать про діяльність суб'єкта господарювання за період, що перевірявся, немає. Заперечень до Акту виїзної планової перевірки ЗАТ «ТІЗ-ТОПАЗ»від 08.06.2006 року №251/23-1/32077975 за період з 01.04.2004 року по 31.12.2005 року позивачем не подавалось. Отже, уточнення валових витрат за період, за який вже була проведена перевірка не є можливим.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування вказаного податкового повідомлення-рішення.
Так, відповідно до пункту 5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР /в редакції, що була чинною на момент спірних правовідносин/, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до 5.2.1. п.5.2. цієї ж норми Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. цієї статті.
В силу п.п.5.3.9. п.5.3. цієї ж норми Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до п.п. 11.2.1 п.11.2 ст.11 цього ж Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;
або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Отже, за наведених правових норм, усі вищезазначені витрати позивач повинен був включити у податкових періодах за першою з подій та на підставі відповідних розрахункових, платіжних документів, які підтверджують такі витрати.
Як встановлено судом першої інстанції, коригування валових витрат за результатами минулих податкових періодів 2004,2005 років у 2006,2007 роках всього у сумі 1 180 974 грн. мало місце після проведеної податковим органом перевірки за період з 01.04.2004 року по 31.12.2005 року, результати якої відображені у акті 08.06.2006 року №251/23-1/32077975.
Проведення повторної перевірки своєчасності, достовірності та повноти нарахування податків за період, що вже перевірявся податковим органом, чинним законодавством не передбачено, як і не передбачено право податкових органів виходити за межі перевіряємого наступного податкового періоду.
Отже, приймаючи до уваги те, що уточнюючі декларації подані позивачем після проведеної перевірки періоду, який уточнюється, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій частині вимог.
Покликання позивача на те, що уточнюючі декларації з податку на прибуток прийняті податковим органом без зауважень не заслуговують на увагу, так як згідно з п 4.1.2. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.
Наведеним спростовують доводи апеляційної скарги позивача у цій частині.
Правильним колегія суддів вважає вирішення судом першої інстанції спору в частині вимог щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000102301/0/798, згідно з яким визначене податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 134 552 грн., в тому числі: 89701 грн. основного платежу та 44851 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, підставою для визначення податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 89 701 грн. основного платежу слугував висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту за період з 01.01.06р. по 30.06.08р. в загальній сумі 878 357 грн. внаслідок порушення вимог п.п.7.4.4., п.п.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(а.с.29).
А саме, до складу податкового кредиту включено ПДВ в сумі 375 346 грн. у зв'язку із придбанням послуг на виконання проекту реконструкції гідротехнічних споруд та послуг по ремонту гідротехнічних споруд, отриманих від TOB «Альфа-Плюс», тоді як платником при перевірці не підтверджено належними документальними доказами те, що такі послуги придбані та призначаються для їх використання у господарській діяльності позивача.
Так, відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно 7.4.4. п.7.4. ст.7 цього ж Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Як встановлено перевіркою та в судовому засіданні судом першої інстанції гідротехнічні споруди (дамба) знаходиться у віданні Дніпровського басейнового управління водних ресурсів; на балансі у ЗАТ «ТІЗ-ТОПАЗ»не знаходиться і в господарській діяльності ЗАТ «ТІЗ-ТОПАЗ»не використовується.
Позивач при перевірці не підтвердив належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку те, що придбані послуги на виконання проекту реконструкції гідротехнічних споруд та роботи по ремонту гідротехнічних споруд призначені для їх використання саме у господарській діяльності позивача.
Не спростував цього факту і представник позивача при судовому розгляді спору.
За таких обставин, покликання позивача у апеляційній скарзі на документи, які не були предметом перевірки не заслуговують на увагу. При цьому, колегія суддів виходить з того, що представник позивача не обґрунтував поважність причини неподання таких документів під час перевірки, відтак перевірка достовірності, повноти нарахування податків є компетенцією податкового органу, а не суду.
Отже, підстави для задоволення апеляційної скарги позивача у цій частині вимог також відсутні.
Обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам Закону, колегія суддів вважає також і висновок суду першої інстанції про правомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення № 0000102301/0/798 в частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 39 984 грн. внаслідок завищення податкового кредиту на цю ж суму за лютий 2008р. у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 39984 грн, не підтвердженої податковою накладною (податкова накладна за березень місяць 2008 року від 01.03.2008 року №17).
Так, відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Отже, позивач неправомірно сформував податковий кредит з ПДВ в сумі 39984 грн. у лютому 2008 року згідно з податковою накладною за березень місяць 2008 року
Позивач не надав пояснень з цього приводу при перевірці, як і не спростовував порушення під час судового розгляду, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги позивача у цій частині вимог також відсутні.
Як свідчать обставини справи та встановлено судом першої інстанції, підставою для донарахування ПДВ в сумі 30 089 грн. за травень 2008 р. слугував висновок податкового органу про завищення податкового кредиту у зв'язку з віднесенням до його складу ПДВ у загальній сумі 463 027 грн. з придбаних у ПП «Етос»послуг по виконанню будівельно - монтажних робіт, в тому числі по періодах: березень 2008 року у сумі -231 183 грн.; квітень 2008 року у сумі 115 977 грн.; травень 2008 року у сумі 115 867 грн.
На думку ДПІ, ПП «Етос»не мало права проводити будівельно - монтажні роботи, у зв'язку з тим, що не зареєстроване генпідрядною організацією з будівництва у відповідних дозволах на проведення будівельних робіт, отриманих позивачем.
Задовольняючи позов у цій частині вимог, суд першої інстанції виходив з того, що господарська операція з придбання робіт (послуг) мала реальний характер; зобов'язання за договором підряду №16-01 ДП від 16 січня 2008р. виконані сторонами шляхом виконання будівельно - монтажних робіт та оплати позивачем їх вартості; податковий кредит за отриманими послугами (роботами) повністю підтверджений відповідними податковими накладними та іншими документами податкового обліку, які складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», що не заперечувалось відповідачем.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції у цій частині.
Наведені правові норми Закону України «Про податок на додану вартість»дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та на підставі податкових накладних за датою виникнення першої з подій: або датою списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Приймаючи до уваги те, що податковим органом при перевірці не встановлено безтоварного характеру вказаної господарської операції, як і не встановлено порушень щодо оформлення податкових накладних ПП «Етос», яке зареєстроване платником ПДВ, самі по собі порушення щодо оформлення дозвільної документації у сфері планування та забудови територій, навіть якщо такі і мали місце, не позбавляють платника податків права на формування податкового кредиту у зв'язку з реальним придбанням робіт (послуг) для їх використання в господарській діяльності такого платника. Чинне законодавство України, зокрема Закон України «Про державну податкову служу України», не наділяє органи державної податкової служби України повноваженнями щодо контролю за дотриманням законодавчих вимог та норм у сфері планування та забудови територій.
За наведених обставин, доводи апеляційної скарги ДПІ у цій частині не заслуговують на увагу.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо оспорюваних податкових повідомлень-рішень.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про суті спору з приводу оскарження дій податкового органу щодо встановлення при перевірці факту завищення податкового кредиту на суму 788 656 грн.
Оскарження таких дій є нічим іншим як оскарженням висновків акту перевірки, який за своєю правовою природою є службовим документом, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання (п.1.3. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005р № 327).
Таким чином, акт документальної перевірки, який містить висновки податкового органу щодо її результатів не є актом державного чи іншого органу в розумінні КАС України, оскільки такий акт не породжує жодних правових наслідків, що спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і не має обов'язкового характеру для платника податків, який перевірявся, а висновки податкового органу щодо завищення податкового кредиту на суму 788 656 грн. за перевіряємий період, що не призвели до донарахування податкового зобов'язання з ПДВ (у зв'язку з наявністю від'ємного значення ПДВ) у періоді завищення податкового кредиту, - не порушують прав позивача
Складання акту перевірки, за результатами такої перевірки, не є дією, з якою закон пов'язує настання правових наслідків, якщо такі наслідки не настали. Дії суб'єкта владних повноважень в розумінні КАС України -це активна поведінка такого суб'єкта владних повноважень, яка має вплив на права та інтереси юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
У спірному випадку, така дія як складання акта перевірки відповідає повноваженням податкового органу, висновки акта перевірки , з якими не погоджується позивач, не потягли за собою будь-яких негативних для позивача наслідків, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави вважати право позивача порушеним.
В спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов'язки для позивача (акт індивідуальної дії) є рішення податкового органу, прийняте за результатами проведеної перевірки, яке позивачем оскаржується у даному спорі.
Викладені в розділі 3.2.2. Акту перевірки обставини щодо завищення податкового кредиту на загальну суму 878 357 грн. за період з 01.01.06р. по 30.06.2008р. призвели донарахування податку на додану вартість на суму 89 701 грн., у тому числі: за червень 2007 р. в сумі 19 628 грн., за лютий 2008 р. в сумі 39 984 грн. за травень 2008р. у сумі 30089 грн.
Отже, різниця сум ПДВ (878 357 грн. - 89 701 грн. = 788 656 грн.), що відображена у висновку акту перевірки як сума завищення податкового кредиту не призвела ні до визначення позивачу податкових зобов'язань з ПДВ, ні до застосування штрафних (фінансових) санкцій з цього податку.
За визначенням, наведеним у п.6 ч.1 ст. 3 КАС України, адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
За приписами статті 162 цього Кодексу, при вирішенні справи по суті суд зобов'язаний зробити висновок щодо позовних вимог та застосувати спосіб захисту порушених прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вважає порушеним право позивача, а тому вимоги у цій частині вимог задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Приймаючи до уваги те, що у постанові суду першої інстанції помилковими є лише деякі з його висновків, а інші висновки є законними і обґрунтованими, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про скасування судового рішення у частині (щодо неправильно вирішеної частини позовних вимог) та ухвалення у цій частині нового судового рішення.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 202, 205, 206 КАС України Київський апеляційний адміністративний суд
апеляційну скаргу ДПІ в Обухівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року задовольнити частково.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.06.10р. скасувати в частині задоволення позову про визнання протиправними дій відповідача щодо встановлення завищення податкового кредиту на суму 432 938 грн. та у цій частині прийняти нову постанову, згідно з якою у задоволенні позову у вказаній частині вимог -відмовити повністю.
У решті - постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.06.10р. залишити без змін, а скарги апелянтів - без задоволення.
Дана постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуюча суддя Шелест С.Б.
Судді : Романчук О.М.
Пилипенко О.Є.
Постанова складена в повному обсязі:20.06.11р.