Справа: № 2-а-526/11 Головуючий у 1-й інстанції: Антонова Н.В.
Суддя-доповідач: Мамчур Я.С
Іменем України
"17" червня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді: Мамчура Я.С.
суддів: Горяйнова А.М., Желтобрюх І.Л.
розглянувши в порядку письмового провадження відповідно до ст. ст. 41, 197 КАС України в м. Києві апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 01 лютого 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про зобов'язання здійснити нарахування та виплату соціальної допомоги «Дітям війни», -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва неправомірними, зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату надбавки до пенсії як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2008-2010 роки.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 01 лютого 2011 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану постанову та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Позивач відноситься до соціальної категорії громадян «діти війни»в розумінні ст.1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».
Згідно ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ «Про державний бюджет України»на відповідний рік.
ЗУ «Про державний бюджет України на 2010 рік»збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії. Мінімальна пенсія у 2010 році становила: з 01січня 2010 року - 695,00 грн., з 01 квітня 2010 року -706,00 грн., з 01 липня 2010 року -709,00 грн.
На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»відповідачем не здійснено, у зв'язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.
Всупереч ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі, ніж це передбачено ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».
Частиною 2 ст. 99 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом 04 січня 2011 року. Отже, позовні вимоги підлягають задоволення починаючи з 04 серпня 2010 року по 01 лютого 2011 року з урахуванням здійсненних платежів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.
Керуючись статтями 41, 197, 183-2, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва -залишити без задоволення.
Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 01 лютого 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та подальшому оскарженню не підлягає.
Головуючий: Мамчур Я.С.
Судді Горяйнов А.М.
Желтобрюх І.Л.
Ухвалу складено в повному обсязі 17.06.11р.