Справа: № 2а-12675/10/1003 Головуючий у 1-й інстанції: Бондаренко О.В.
Суддя-доповідач: Аліменко В.О.
Іменем України
"08" червня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Аліменка В.О.,
суддів Парінова А.Б., Шурка О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області на Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області про зобов'язання провести перерахунок доплати за проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю, -
У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області, в якому просила суд визнати дії відповідача щодо встановлення та виплати йому доплати до пенсії, яка передбачена ч.2 ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»неправомірними, визнати право на проведення перерахунку доплати до його пенсії відповідно до ч.2 ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі однієї мінімальної заробітної плати та зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити нараховану доплату до пенсії з 09.07.2007 року доплату до пенсії та виплачувати надалі.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2010 року зазначений адміністративний позов задоволено. Визнано відмову Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області у проведенні перерахунку та виплаті ОСОБА_3 доплату до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення відповідно до вимог ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»неправомірною.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області провести перерахунок доплати до пенсії ОСОБА_3 за проживання на території радіоактивного забруднення відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та виплату встановивши її в розмірі однієї мінімальної заробітної плати на відповідний рік, починаючи з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року з рахуванням виплачених сум.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує посиланням на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
До суду апеляційної інстанції сторони не з'явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає розгляду справи.
Явка сторін судом апеляційної інстанції не визнавалась обов'язковою.
Згідно п.п. 2 п. 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розглядую.
У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмово провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ст. 41 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено 6-місячний строк для звернення до адміністративного суду, що пов'язане зі специфікою правовідносин, а також має сприяти наданню доказів, підвищує їхню достовірність і тим самим сприяє встановлено істини у конкретній адміністративній справі.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини першої статті 100 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулась до суду 18.08.2010 року за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Положеннями пунктів 1, 2 резолютивної частини зазначеного Рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України, норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами»від 18 лютого 2010 року N 1691-VI та Цивільного процесуального кодексу України, якими справи, пов'язані із соціальними виплатами, що підлягали розгляду адміністративними судами, було передано місцевим загальним судам для розгляду в порядку цивільного судочинства.
Пунктом 3 резолютивної частини названого Рішення Конституційного Суду України встановлено, що положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами»від 18 лютого 2010 року N 1691-VI та Цивільного процесуального кодексу України, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За таких обставин із 9 вересня 2010 року відновлено дію положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), що діяло до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами», зокрема, положення пункту 3 частини першої статті 18, якими встановлювалося, що всі адміністративні справи у спорах фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
В той же час, звернення особи до 9 вересня 2010 року до місцевого загального суду з позовною заявою в межах строку, визначеного Цивільним процесуальним кодексом України, яка не була розглянута у зв'язку з ухваленням Конституційним Судом України Рішення від 9 вересня 2010 року N 19-рп/2010 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами», є поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про поновлення строку звернення до суду з вказаними вище позовними вимогами за період з 01.09.2009 року.
Аналізуючи вимоги позивача про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області провести перерахунок та виплату додаткової пенсії який постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, згідно зі статтями 39 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено та проти чого не заперечує відповідач, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України як непрацюючий пенсіонер та постійно проживає в м. Біла Церква Київської області, що підтверджується відміткою у паспорті.
Згідно з Постановою КМ України № 106 від 23.07.1991 року м. Біла Церква Київської області віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться оплата в таких розмірах: - у зоні посиленого радіоекологічного контролю -одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірах, встановлених ч. 1 ст. 39 вищезазначеного Закону (ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем виплачувалась позивачу доплата до пенсії відповідно до вимог постанови КМ України № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в розмірі 5,20 грн.
ОСОБА_3 вважає, що вона отримує доплату значно нищу, ніж це передбачено ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з чим звернулась до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині, і апеляційна інстанція погоджується з такими висновками Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України за Законами України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 113 Конституції України).
Постановляючи рішення суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що Постанова КМ України № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суперечить вимогам ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади»зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційної скарзі відповідача, не знайшли свого підтвердження, Постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга відповідача Управління Пенсійного фонду України у м. Біла Церква Київської області на Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2010 року -не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 2, 41, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України у м. Біла Церква Київської області на Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2010 року -залишити без задоволення.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2010 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.О. Аліменко
Судді А.Б. Парінов
О.І. Шурко