Головуючий у 1 інстанції - Павленко Л.М.
Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.
14 червня 2011 року справа №2а-2016/11/0523 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Сіваченка І.В.
суддів Дяченко С.П. , Шишова О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на постанову Київського районного суду міста Донецька від 23 березня 2011 року у справі № 2а-2016/11/0523 за позовом ОСОБА_2 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, -
11 лютого 2011 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Постановою Київського районного суду міста Донецька від 23 березня 2011 року №2а-2016/11/0523 позов задоволено, а саме: зобов'язано Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_2 у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, з 22 травня 2008 року.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати в частині задоволених вимог та постановити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.
Судом першої інстанції справа розглянута в порядку скороченого провадження, тому відповідно до абз.4 частини восьмої статті 183-2 КАС України апеляційна скарга розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Відповідно до статті 1 Закону № 2195-IV позивач має правовий статус дитини війни.
Згідно статті 6 Закону № 2195-IV в редакції, яка діяла з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та діє з 22 травня 2008 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Вирішуючи спір і задовольняючи позов частково, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що відповідач як орган, якому делеговано повно важення щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог статті 6 Закону № 2195-ІV і здійснити позивачу відповідні нарахування (за той періоду часу, коли дія цієї норми не була зупинена), але на порушення зазначеної статті таких нарахувань не проводив, чим і допустив протиправну бездіяльність.
Зі статті 6 Закону № 2195-ІV випливає, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком. За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV) і встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене правильними є висновки суду першої інстанції щодо не взяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону № 1058-ІV, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону № 2195-ІV.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни місцевий суд обґрунтовано до уваги не взяв, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається. Проблеми надання бюджетних коштів Управлінню для вико нання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядаються.
Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів ПФУ, оскільки суд не ухвалював рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2009 року.
Проте місцевий суд припустився помилки, не врахувавши наступне.
Згідно абз.1 частини другої статті 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Як на час подання цього позову, так і на момент прийняття судом оскаржуваної постанови відповідно до частини першої статті 99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті визначено, що для звернення за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вказувалось раніше, з позовом до суду позивач звернувся 11 лютого 2011 року (згідно штампу на поштовому конверті - а.с.9), хоча ставить питання про порушення його прав за час, більший ніж шість місяців.
Позивач про порушення свого права, якщо він вважав його порушеним, повинен був дізнатися при виплаті йому відповідачем щомісячно пенсії. Звернення позивача до відповідача із заявою в порядку Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» з проханням сплатити певну суму грошей (виконати вимоги закону тощо) не є передбаченою законом можливістю досудового порядку вирішення спору в розумінні частини четвертої статті 99 КАС України.
Згідно статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом не підлягає задоволенню, оскільки її доводи не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Юридична необізнаність позивача не може бути визнана поважною причиною для поновлення йому строку звернення до суду. Закони, інші нормативно-правові акти, судові рішення є доступними для ознайомлення всіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання такої людини.
Обставини, які б заважали (робили б неможливим) звернення позивача до суду з цим позовом, за матеріалами справи відсутні. За цих же самих обставин (похилий вік, поганий стан здоров'я) позивач зміг звернутися з позовом до суду.
Таким чином, позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом щодо частини своїх вимог. Тому вимоги позивача за період з 22 травня 2008 року по 10 серпня 2010 року (тобто за час, який передував шестимісячному терміну до моменту звернення до суду) підлягають залишенню без розгляду, а постанова суду першої інстанції в цій частині позовних вимог - скасуванню. За період з 11 серпня 2010 року судове рішення має бути залишено без змін.
Доводи про те, що позивачем не пропущений строк для звернення до адміністративного суду, з посиланням на статтю 87 Закону України «По пенсійне забезпечення», не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Положення статті 87 Закону України від 05.11.1991 N 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до спірних правовідносин взагалі не повинні застосовуватися, в зв'язку з тим, що з 01.01.2004 року набрав чинності Закон № 1058-ІV. Відповідно до п.16 розділу XV "Прикінцеві положення" цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. (Пункт розділу XV доповнено абзацом другим згідно із Законом N 3108-IV ( 3108-15 ) від 17.11.2005).
Відповідно до статті 46 Закону № 1058-ІV виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що її призначає і виплачує. Оскільки у правовідносинах, що є предметом розгляду у цій справі, нарахування підвищення до пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченого статтею 6 Закону № 2195-ІV, відповідачем не здійснювались, підстави для застосування статті 46 Закону № 1058-ІV відсутні.
Керуючись ст.ст. 100, 198, 199, 203, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - задовольнити частково.
Постанову Київського районного суду міста Донецька від 23 березня 2011 року у справі № 2а-2016/11/0523 за позовом ОСОБА_2 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни - скасувати в частині вирішення позовних вимог за період з 22 травня 2008 року по 10 серпня 2010 року, а в цій частині позов - залишити без розгляду.
В решті постанову Київського районного суду міста Донецька від 23 березня 2011 року у справі № 2а-2016/11/0523, зокрема, в частині задоволення позовних 11 серпня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: І.В.Сіваченко
Судді: С.П.Дяченко
О.О.Шишов