Головуючий у 1 інстанції - Карягін В. А.
Суддя-доповідач - Яковенко М.М.
30 травня 2011 року справа №2а-289/11/1204 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Яковенка М.М.
суддів Шишова О.О. , Гайдара А.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області на постанову Біловодського районного суду Луганської області від 28 березня 2011 року по адміністративній справі № 2а-289/11/1204 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області про визнання дій незаконними з зобов'язанням здійснити нарахування та виплату недоотриманої щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни,-
Постановою Біловодського районного суду Луганської області від 28 березня 2011 року позовні вимоги були задоволені. Суд першої інстанції визнав неправомірною бездіяльність відповідача, зобов'язав відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з 13.11.2010 року по 28.03.2011 року з урахуванням здійснених виплат.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Колегія суддів зазначає, що з врахуванням частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційної скарги відповідача.
Закон України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18 листопада 2004 року (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Статтею 1 вказаного закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Статус позивача як дитини війни підтверджується паспортом та пенсійними посвідченнями.
Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року N 107-VI, що набрав чинності з 1 січня 2008 року, стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладена в новій редакції, яка передбачає, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, при цьому зміни
Зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008. У вказаному рішенні Конституційним судом України було зазначено, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Суд першої інстанції правильно визначив, виходячи з рішення Конституційного суду N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, що передбачене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком діє з 22 травня 2008 року.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що в 2010 році виплата позивачам підвищення до пенсії як дитині війни здійснювалася відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” в розмірі 49, 80 грн..
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта, на правомірність застосування ним у 2010 році розміру виплат у відповідних сумах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України, оскільки виходячи із загальних засад пріоритетності Конституції і законів України над урядовими нормативно-правовими актами, при вирішенні спірного питання, відповідач мав керуватися безпосередньо приписами Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а не зазначеною постановою Кабінету Міністрів України.
Колегія суддів не приймає до уваги та вважає безпідставними посилання апелянта на положення Закону України «Про державний бюджет на 2010 рік», як на підставу відсутності права позивача вимоги та правомірності своїх дій. Зазначений закон, що регулював відносини у відповідному бюджетному періоді з 01.01.2010 року по 31.12.2010 рік, визначив, що розміри державних соціальних гарантій на 2010 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України (ст.52 цього Закону).
Тобто, зазначеною нормою передбачалось визначення розміру держсоцгарантій, які встановлювались положеннями законів України (яким і є Закон України "Про соціальний захист дітей війни"), а не тільки актами КМ України.
Крім того, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню також положення ст.70 цього Закону про держбюджет, якою надано право Кабінету Міністрів України у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. На спірні правовідносини зазначені положення не поширюється, тому що розмір соціальних виплат передбачених ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" визначається залежно від розміру мінімальної пенсії за віком, а не мінімальної заробітної плати .
Крім цього, колегія суддів вважає, що відсутність бюджетного фінансування в обсязі, передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" для здійснення соціальних виплат, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, розглядаючи апеляційну скаргу відповідача в межах доводів задоволених вимог позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та правомірно задовольнив вимоги за період 2010 року.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції адміністративна справа розглянута в порядку скороченого провадження, тому відповідно до вимог частини 10 статті 183-2 КАС України, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.
Керуючись статтями 159, 160, 167, 183-2, 184, 195, 195-1, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області на постанову Біловодського районного суду Луганської області від 28 березня 2011 року по адміністративній справі № 2а-289/11/1204 - залишити без задоволення.
Постанову Біловодського районного суду Луганської області від 28 березня 2011 року по адміністративній справі № 2а-289/11/1204 - залишити без змін.
Ухвала прийнята в порядку письмового провадження, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя М.М. Яковенко
Судді О.О. Шишов
А.В. Гайдар