17 травня 2011 року Справа № 2а-0870/2051/11
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нечипуренко О.М., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовною заявою Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі міста Запоріжжя, м. Запоріжжя
до: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Запоріжжя, м. Запоріжжя
про стягнення суми адресної державної допомоги у розмірі 1153,84грн
Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя звернулось до суду з адміністративним позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Запоріжжі про визнання необхідності відшкодування адресної допомоги відповідачем та стягнення з останнього суму адресної державної допомоги на поховання ОСОБА_1 та суми витрат на її доставку у розмірі 1153,84грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує ст.ст. 1, 4, 25, 26 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 № 16/98-ВР, ст.ст. 2, 24 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23.09.1999 №1105-XIV, ч.ч. 1, 2, 4 постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 №265 „Деякі питання пенсійного забезпечення громадян”, п.4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 04.03.2003 №5-4/4, зареєстрованою в Мін'юсті України 16.05.2003 за №376/7697.
В позові вказано, що відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року №265 “Деякі питання пенсійного забезпечення громадян”виплата щомісячної державної адресної допомоги є пенсійними виплатами і здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державно соціальна допомога. Відповідачем не прийнято до заліку суму допомоги на поховання ОСОБА_1, виплаченої сім'ї померлого та витрати на її доставку, не відшкодовано УПФУ в Комунарському районі м. Запоріжжя зазначені витрати на загальну суму 1153,84 грн.
Представник відповідача у поданих на адресу суду письмових запереченнях від 19.04.2011 №1266 позовні вимоги не визнав та зазначив, що у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у статті 33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із статтею 29 цього Закону. Причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів (п.9 ст. 34 Закону).
Причинний зв'язок смерті з наслідками раніше отриманого каліцтва чи професійним захворюванням встановлюється медико-соціальними експертними комісіями. Відповідачу не були надані висновки про причинний зв'язок смерті потерпілих з одержаним каліцтвом, у зв'язку з чим сума допомоги на поховання не була прийнята до заліку.
Крім того, згідно із ст.21 Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, або в разі його смерті, в тому числі пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Даним Законом не передбачено відшкодування витрат на виплату щомісячної державної адресної допомоги, встановлених Постановами Кабінету Міністрів України від 26.03.2008р. № 265 та від 16.07.2008р. № 654.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18 вересня 2004 року за № 1215 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення" у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), крім соціальних пенсій за віком, не досягає прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії (дотація) у сумі, що не вистачає до прожиткового мінімуму. У п. 4 вищевказаної постанови зазначається, що виплата щомісячної державної адресної допомоги до пенсії (дотації), передбаченої пунктом 1 цієї постанови, здійснюється починаючи з вересня 2004 р. за рахунок коштів Пенсійного фонду України та Державного бюджету України. Виходячи з цього, відділення ВД Фонду не може виплачувати адресну допомогу до пенсій (дотацій) за рахунок своїх коштів, адже це буде суперечити вищевказаному нормативному акту. З урахуванням викладеного просить в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В судове засідання представник позивача не з'явився, 17.05.2011 подав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутності в порядку письмового провадження, у якій зазначив, що позов підтримує у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників сторін, у порядку письмового провадження на підставі наявних доказів відповідно до ч.4 ст. 122 КАС України.
Згідно з ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.
07.04.2010 між сторонами у справі були підписані акти щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та список померлих осіб, які вибули з інших причин та які отримували пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за березень 2010 року.
За наслідками зазначених звірок ФССНВВ не прийняв до заліку суму допомоги на поховання ОСОБА_1, виплаченої сім'ї померлого та витрати на її доставку, не відшкодовано УПФУ в Комунарському районі м. Запоріжжя зазначені витрати на загальну суму 1153,84грн.
Статтею 1 Закону України "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Закон № 16/98-ВР) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до статті 4 цього Закону в Україні залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
У статті 25 Закону № 16/98-ВР перелічені види соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Усі види страхування, крім медичного, включають в себе допомогу на поховання. Так, зокрема, до пенсійного страхування входить допомога на поховання пенсіонерів; до страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, - допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві); до страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання - допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Положеннями ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІУ (далі - Закон № 1105-ХІУ) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.
У ст. 21 цього Закону визначено, що соціальні послуги та виплати, які здійснюються та відшкодовуються Фондом. Так, у разі настання страхового випадку він у встановленому законом порядку повинен, зокрема, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачувати відповідні кошти йому або особам, які перебували на його утриманні; організовувати поховання померлого, відшкодовувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.
Відповідно до ч.8 ст.34 Закону № 1105-ХІУ у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (далі - Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 826, регулює питання відшкодування Фондом таких витрат страхувальнику або сім'ї застрахованого , чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого, на організацію поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг. Витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких наведено Кабінетом Міністрів України (пункт 2 Порядку). Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми , проводиться страхувальником (пункт 5 Порядку).
Згідно з абз. 2 ч. 9 ст. 34 Закону № 1105-ХІУ у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у статті 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із статтею 29 цього Закону. Причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.
Зі змісту ч. 4 ст. 26 Закону № 16/98-ВР, ч. 2 ст. 24 Закону № 1105-ХІУ вбачається, що якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика та відшкодувати понесені ним витрати.
Суд дійшов висновку, що положення Закону № 1105-ХІУ, який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві осіб, та зазначеного вище Порядку,затвердженого на виконання частини 8 статті 34 цього Закону, дає підстави вважати, що Фонд зобов'язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Слід зазначити, що положення пункту 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року № 5-4/4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року № 376/7697, яким зобов'язано Фонд відшкодовувати Пенсійному фонду витрати на допомогу на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суперечить положенням Закону № 1105-ХІУ.
Так, зокрема, ст. 21 цього Закону пов'язує виникнення такого обов'язку у Фонду зі смертю працівника, а не з отриманням померлим, який не працював, зазначеної вище пенсії.
Судом встановлено, що доказів на підтвердження причинного зв'язку смерті громадянина ОСОБА_1 з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я Управління ПФУ в Комунарському районі м. Запоріжжя не надало, отже, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування понесених витрат на поховання інвалідів за рахунок відповідача, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Що стосується клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропуском УПФУ в Комунарському районі м. Запоріжжя строку звернення до суду встановлений п.2 ст. 99 КАС України, то суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до Преамбули Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. № 1058-ІV, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Тобто, Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” - є спеціальним Законом в питаннях призначення, перерахунку і виплати пенсій. Відповідно до п.15 ст. 106 зазначеного Закону, строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем строк звернення до суду не пропущений, отже, клопотання задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб , що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до приписів п. 4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 11, 17, 99, 112, 158-163, 167 КАС України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанову у повному обсязі, відповідно до вимог ст. 160 КАС України, оформлено і підписано 10.06.2011
Суддя (підпис) О.М. Нечипуренко