30 травня 2011 року 16:59 Справа № 2а-0870/80/11
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Калашник Ю.В.,
при секретарі судового засідання Корольові О.О.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 04.01.2011 №10/16-3);
ОСОБА_2 (довіреність від 12.01.2011 №10/323-60);
ОСОБА_3 (довіреність від 04.01.2011 №10/63-35);
ОСОБА_4 (довіреність від 04.01.2011 №10/14-9);
відповідача - ОСОБА_5 (довіреність від 06.07.2011 №б/н);
прокуратури - Красних О.О. (посвідчення №85 від 13.01.2011)
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Дніпроенерго», м.Запоріжжя
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі
за участю прокуратури Запорізької області
про скасування податкових повідомлень-рішень
У січні 2011 року Публічне акціонерне товариства «Дніпроенерго» (далі - ПАТ «Дніпроенерго», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі - СДПІ, відповідач), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.11.2010 №0001420805/0 та від 17.12.2010 №0001420805/1.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі та зазначили, що оскаржувані рішення є неправомірними, а зменшення суми бюджетного відшкодування протиправним. Пояснюють, що податкові накладні, на підставі яких формувалася сума бюджетного відшкодування відповідають приписам чинного законодавства та підтверджують фактичну сплату податку на додану вартість (далі - ПДВ). Також вказують, що товар, який придбавався використовувався у господарській діяльності та знаходиться і на теперішній час на балансі підприємства. Висновки податкового органу щодо нікчемності договорів вважають необґрунтованими, оскільки укладання таких договорів підтверджене всіма необхідними первинними документами. Крім того зазначають, що відповідачем проводились перевірки, за результатами якх складались довідки. Порушень правильності формування податкового кредиту при взаємовідносинах із контрагентами ТОВ «Таврія Будпостач» та ТОВ «ЗНТК» встановлено не було. ПДВ за спірний період на час винесення оскаржуваних рішень позивачу був відшкодований. З урахуванням викладеного просять позов задовольнити.
Представники відповідача проти позову заперечили із підстав, викладених у письмових запереченнях на позов від 25.01.2011 №496/10/10-013. Зокрема вказують, що результати господарських операцій позивача з ТОВ «Таврія Будпостач» та ТОВ «ЗНТК» є не підтвердженими відповідними документами. Зазначають, що не можливо підтвердити факт реальності поставки товарів, а тому формування позивачем податкового кредиту здійснене з порушенням приписів чинного законодавства. Просять відмовити у задоволенні позову.
03.02.2011 у справу вступила прокуратура Запорізької області.
У судовому засіданні прокурор надав пояснення аналогічні поясненням представників відповідача та просив відмовити у задоволенні позову.
На підставі ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), судом у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Розглянувши подані документи, заслухавши пояснення сторін, судом установлені наступні обставини.
15.05.2008 між позивачем (покупець) та ТОВ «Таврія Будпостач» (постачальник) укладений договір постачання №1436, відповідно до якого постачальник передає, а продавець приймає та сплачує блочну електролізну установку знезаражування води гіпохлорідом натрію «Пламя-2». Вартість товару, відповідно до пп. 1.1 договору становить 406 944,00грн., у тому числі ПДВ 67 824,00грн. Згідно умов договору (пп. 2.2) постачання товару проводиться транспортом постачальника на центральний склад позивача.
Виконання між сторонами умов указаного договору підтверджене документами, а саме: рахунком від 05.06.2008 №05/06 на суму 406 944,00грн., у тому числі ПДВ 67 824,00грн., платіжними дорученнями від 13.06.2008 №12623 (сплата ПДВ згідно умов договору у розмірі 67 824,00грн.), від 13.06.2008 №12621 (оплата за блочну установку відповідно до договору у розмірі 339 120,00грн.) із відміткою банківської установи про проведення, накладною ТОВ «Таврія Будпостач» від 05.06.2008 №05/06, податковою накладною від 05.06.2008 №0506136 на загальну суму 406 944,00грн., у тому числі ПДВ 67 824,00грн.
Із матеріалів справи (акт перевірки від 08.07.2010 №111/23-1/35421550) вбачається, що ТОВ «Таврія Будпостач» зареєстроване як юридична особа 17.09.2007. На момент здійснення між позивачем та ТОВ «Таврія Будпостач» господарських операцій, ТОВ «Таврія Будпостач» було зареєстроване як платник ПДВ. Свідоцтво платника ПДВ анульоване 26.11.2009.
04.06.2009 між позивачем (покупець) та ТОВ «ЗНТК» (постачальник) укладений договір поставки №932, відповідно до якого постачальник передає, а продавець приймає та сплачує продукцію (прутки, лист мідний). Вартість товару, відповідно до пп. 1.1 договору становить 44 055,00грн., у тому числі ПДВ 7 342,50грн. Згідно умов договору (пп. 2.2) постачання товару проводиться транспортом постачальника на центральний склад позивача.
Виконання між сторонами умов указаного договору підтверджене документами, а саме: рахунками-фактурами від 03.04.2009 №30401, від 14.04.2009 №140406, платіжними дорученнями від 23.04.2009 №7893, від 28.04.2009 №8380, видатковою накладною від 03.04.2009 №30401, податковою накладною від 03.04.2009 №30401, видатковою накладною від 12.05.2009 №120503, податковою накладною від 28.04.2009 №280407, видатковою накладною від 12.05.2009 №120504, податковою накладною від 28.04.2009 №280406, податковою накладною від 12.05.2009 №120504.
Із матеріалів справи (акт перевірки від 11.06.2010 №93/23-2/35802928) вбачається, що ТОВ «ЗНТК» зареєстроване як юридична особа 20.03.2008. На момент здійснення між позивачем та ТОВ «ЗНТК» господарських операцій, ТОВ «ЗНТК» було зареєстроване як платник ПДВ. Свідоцтво платника ПДВ анульоване 26.11.2009.
Судом встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питання правильності обчислення від'ємного значення ПДВ за травень 2008 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування за червень 2008 року, за результатами якої відповідачем складено довідку від 29.08.2008 №189/08-05/00130872. Також відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питання правильності обчислення від'ємного значення ПДВ за квітень 2009 року, травень 2009 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування по ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за травень 2009 року, за результатами якої відповідачем складено довідку від 12.08.2009 №131/08-05/00130872. При цьому, жодних висновків щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту за указані періоди відповідачем не зроблено. За результатами проведених перевірок позивачу відшкодоване ПДВ за червень 2008 року та травень 2009 року.
Посадовими особами СДПІ у період з 11.20.2010 проводилась документальна невиїзна перевірка ВАТ «Дніпроенерго» з питань правових взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Таврія Будпостач», ТОВ «ТК «Ольвія», ТОВ «ТСЦ ЮГ», ОВ «ЗНТК», ТОВ «Цоколь», ТОВ «ТБ «Будмонтаж Запоріжжя» за період з 01.06.2008 по 30.09.2009. За результатами проведеної перевірки відповідачем складений акт від 05.11.2010 №473/08-05/00130872 (далі - Акт).
Проведеною перевіркою встановлені та у Акті зафіксовані порушення позивачем, зокрема, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №168/97), в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування в періоді, що перевірявся, на загальну суму 68 709,00грн., у тому числі по періодах:
червень 2008 року - 67 824,00грн.;
травень 2009 року - 885,00грн.
Не погодившись із висновками акту позивач надав на нього заперечення від 09.11.2010 №06/16567, проте листом від 17.11.2010 №11789/10/08-05 відповідач повідомив позивача про те, що висновки акту є обґрунтованими та залишені без змін.
За результатами проведеної перевірки та на підставі виявлених порушень відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 22.11.2010 №0001420805/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на загальну суму 68 709,00грн., у тому числі за деклараціями №7938 за червень 2008 року на суму 67 824,00грн., №7700 за травень 2009 року на суму 885,00грн., а також нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 34 354,50грн., у тому числі за червень 2008 року у розмірі 33 912,00грн., за травень 2009 року у розмірі 442,50грн.
Не погодившись із указаним рішенням позивач здійснив його адміністративне оскарження до СДПІ, проте рішенням від 17.12.2010 №12922/10/25-016 скарга позивача залишена без задоволення, оскаржуване рішення без змін та винесене похідне податкове повідомлення-рішення від 17.12.2010 №0001420805/1.
Вважаючи указані рішення протиправними позивач звернувся до суду.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Суд вважає безпідставними та необґрунтованими доводи відповідача зроблені під час перевірки про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Таврія Будпостач», ТОВ «ЗНТК».
Приписами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (ст. 204).
Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст.215); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст.236); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст.216).
Частиною 1 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме:
зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідні висновки про нікчемність договорів, укладених між ПАТ «Дніпроенерго» та ТОВ «ЗНТК», ТОВ «Таврія Будпостач» зроблені відповідачем на підставі інформації, отриманої від ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя, яка оформлена відповідними актами, у яких вказано, що на указаних підприємствах відсутні основні засоби, підприємства не знаходяться за юридичною адресою, а чисельна кількість працюючих складає, відповідно 2 та 3 особи. Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що на час господарських відносин між позивачем та ТОВ «ЗНТК», ТОВ «Таврія Будпостач», останні були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ. При цьому, на ухвалу суду про витребування від ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя відповідної інформації щодо цих підприємств, жодних належних доказів не надано, податковий орган посилається на відсутність витребуваних документів.
Згідно п.1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);
Пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними та іншими документами, передбаченими вищезазначеним підпунктом, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену відповідними документами.
Згідно пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками певні реквізити, у т. ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.
Відповідно до пп.7.2.3 п.7.2. ст.7 Закону №168/97-ВР податкова накладна є звітним і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
У відповідності пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до норм чинного законодавства податкова накладна повинна відповідати наступним вимогам. Так, реквізити, які має містити податкова накладна, встановлені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР, а саме: платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);
є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;
ж) ціну поставки без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Крім того, вимоги до первинних документів викладені у ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, а саме: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Також вимоги до оформлення первинних документів встановлені п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, а саме: для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні мати обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документу, код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Із матеріалів справи вбачається та представниками відповідача не заперечується, що податкові накладні, на підставі яких позивачем здійснено формування податкового кредиту відповідають вимогам чинного законодавства. Сумнівів щодо правильності їх оформлення та достовірності ні під час перевірки, ні під час судового засідання представниками СДПІ не виникало.
Відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Закону №168/97-ВР податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг). вартість яких відноситься до складу валових витрат. При цьому відповідачем не заперечується факт того, що товар, який придбавався позивачем, використовувався ним у господарській діяльності.
Згідно пп. 7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Реєстрація особи платником податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, передбачених п. 9.8 Закону №168/97-ВР.
Відповідно до п.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 №755, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Із матеріалів справи вбачається, що безпосередні контрагенти позивача на час здійснення відповідних господарських операцій були зареєстровані як платники ПДВ. Указаний факт представниками відповідача не заперечується.
Визначення розміру належних платнику податку сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість здійснюється на підставі норм п. 7.7 ст. 7 Закону №168/97-ВР.
Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону №168/97-ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).
При цьому виходячи зі змісту п.п 7.7.1 та 7.7.2 Закону №168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.
Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону №168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податків у зв'язку з надмірною сплатою податку до бю джету у випадках, зазначених цим Законом.
Згідно п.1.3 ст.1 Закону №168/97-ВР, платник податку це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.
Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.
При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.
З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.
Оскільки контрагенти позивача на момент укладання угод та складання податкових накладних мали свідоцтво платника ПДВ, податкові накладні оплачені позивачем (що не спростовується в акті перевірки), то суд дійшов висновку, що позивач правомірно відносив сплачений ним в ціні товару ПДВ до свого податкового кредиту.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що на момент винесення відповідачем оскаржуваних рішень позивач отримав суму бюджетного відшкодування за червень 2008 року, травень 2009 року.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).
Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Ураховуючи вище викладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст. ст.161-163, 167 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2.Скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі від 22.11.2010 №0001420805/0 та від 17.12.2010 №0001420805/1.
3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго» (код ЄДРПОУ 00130872) судовий збір у розмірі 3,40грн. (три грн. 40коп.) Видати виконавчий лист.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова в повному обсязі у відповідності до вимог ст. 160 КАС України оформлена і підписана 07.06.2011.
Суддя (підпис) Ю.В.Калашник