01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
26.02.2008 № 42/435
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів: Алданової С.О.
Коротун О.М.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Пізик І.О. - представник за дов. № 3 від 24.09.2007;
від відповідача -не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державний комітет України з державного матеріального резерву
на рішення Господарського суду м.Києва від 13.11.2007
у справі № 42/435 (Паламар П.І.)
за позовом ВАТ "Синельниківський ресорний завод" Дніпропетровської області
до Державний комітет України з державного матеріального резерву
третя особа відповідача
третя особа позивача
про стягнення боргу, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов"язання, ціна позову 76910,64 грн.
Відкрите акціонерне товариство «Синельниківський ресорний завод» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення з відповідача на користь позивача 72 523,81 грн. боргу, а також 4 386,83 грн. інфляційних збитків та 3% річних за порушення грошового зобов'язання, 770,00 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2007 у справі № 42/435 позовні вимоги задоволено, з відповідача на користь позивача стягнуто 72523,81 грн. боргу, 3046 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 1322,83 грн. три проценти річних з простроченої суми, 769,10 грн. витрат по оплаті державного мита та 118 гр. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивоване тим, що позивач відповідно до умов договору протягом 2006 року зберігав у себе матеріальні цінності державного матеріального резерву та поніс витрати на їх зберігання в розмірі 72523,81 грн., що підтверджується поясненнями позивача та розрахунком витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву протягом 2006 року, звітом про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 1 січня 2006 р., довідками про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 1 січня 2006 р., актом позапланової перевірки наявності, якісного стану, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 3 листопада 2006 р. Також суд першої інстанції зазначив, що докази, які б спростовували розмір понесених позивачем витрат на зберігання матеріальних цінностей, суду не надано.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2007 у справі № 42/435 і прийняти нове рішення, яким відмовити Відкритому акціонерному товариству «Синельниківський ресорний завод» в задоволенні позову повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.12.2007 було відновлено строк на подання апеляційної скарги, апеляційна скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.
Дана ухвала була отримана учасниками судового процесу, що підтверджується поштовими повідомленнями №№ 376630, 618049 (наявні в матеріалах справи).
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Апеляційна скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва при винесенні рішення порушено норми ст. 526 ЦК України, пункти 3, 6 Порядку відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532.
Також заявник зазначає, що джерелом фінансування по відшкодуванню витрат відповідальним зберігачам за утримання матеріальних цінностей державного резерву є Державний бюджет України (п. 2 Порядку фінансування системи державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1041 від 19.09.97). Також відповідно до п. 2 ст. 7 Закону України «Про державний матеріальний резерв», фінансування витрат пов'язаних з накопиченням та утриманням матеріальних цінностей державного резерву, відшкодування витрат відповідальним зберігачам передбачається в Державному бюджеті окремим рядком.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на те, що позивач свої зобов'язання перед відповідачем відповідно до договору, виконав належним чином, що підтверджується актом перевірки, крім того, позивач згідно з чинним законодавством надав суду належний розрахунок суми витрат з відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву у відповідності до вимог Порядку відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532. Відповідач, на думку позивача, не надав суду жодного доказу в підтвердження правомірності своїх заперечень проти наданого позивачем розрахунку.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2008 відповідно до п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 77 ГПК України було відкладено розгляд справи в зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та необхідністю витребування нових доказів (у позивача - первинних документів в підтвердження витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на ВАТ «Синельниківський ресорний завод» за 2006р.; у позивача та відповідача - доказів на підтвердження (спростування) факту закладення на зберігання саме позивачу матеріальних цінностей, які стосуються предмету спору (кількість, об'єми); докази, які підтверджують надходження коштів відповідачу на відшкодування витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву відповідно до вимог п. 4.3 договору № 111 від 26.07.2001).
В судовому засіданні 26.02.2008 представник позивача надав клопотання про залучення до справи доказів, які витребувались ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2008. Проте, суду апеляційної інстанції не надано доказів, які підтверджують надходження коштів відповідачу на відшкодування витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву відповідно до вимог п. 4.3 договору № 111 від 26.07.2001.
В судове засідання 26.02.2008 представник відповідача не з'явився, клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги не надходило. Враховуючи, що суд в ухвалі від 05.02.2008 р зазначав, що нез'явлення представників в засідання судової колегії не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, Київський апеляційний господарський суд підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги не вбачає. Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою загального відділу на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2008.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд
Як правильно зазначив суд першої інстанції, 26 липня 2001р. між відкритим акціонерним товариством «Синельниківський ресорний завод» (далі - позивач) та державним комітетом України з державного матеріального резерву як правонаступником Агентства з управління державним матеріальним резервом (далі - відповідач) укладено договір № 111 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - договір).
Відповідно до предмету договору позивач зобов'язався зберігати матеріальні цінності державного резерву, а відповідач - відшкодовувати витрати позивача по їх зберіганню згідно з погодженим кошторисом один раз на рік, але не пізніше 15 грудня поточного року.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено господарським судом міста Києва, строк дії договору відповідно до умов п. 7.3 договору встановлений з моменту його підписання і діє протягом всього строку зберігання цінностей.
Відповідно до п. 4.3 договору агентство проводить оплату витрат, з урахуванням ПДВ, зберігачу на утримання цінностей після надходження коштів на ці цілі.
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, між сторонами виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані гл. 36 ЦК УРСР, гл. 66 ЦК України, Законом України “Про державний матеріальний резерв».
Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України “Про державний матеріальний резерв» відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. N 532 “Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву» передбачено Державному комітетові з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.
У п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України передбачено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
П. 2 Порядку фінансування системи державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1041 від 19.09.97 встановлено, що фінансування по відшкодуванню витрат відповідальним зберігачам за утримання матеріальних цінностей державного резерву є Державний бюджет України.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, відповідно до умов договору позивач протягом 2006 року зберігав у себе матеріальні цінності державного матеріального резерву та поніс витрати на їх зберігання в розмірі 72523,81 грн.
Вказані обставини підтверджуються первинними документами та поясненнями по справі, які були витребувані ухвалою Київського апеляційного господарського суду та надані в судовому засіданні позивачем 26.02.2008. Проте, надані докази, які позивач подав в судовому засіданні суду апеляційної інстанції хоча і підтверджують факт закладення на зберігання саме позивачу матеріальних цінностей, не є підставою для задоволення позову, оскільки строк виконання зобов'язання за договором не настав.
Крім того, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться а відповідно до ст. 525 ЦК України - одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Відповідно до ст. 193 ГК України зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Таким чином, за результатом розгляду Київським апеляційним господарським судом не встановлено обставин, а сторонами не надано доказів, які б підтверджували факт надходження коштів відповідачу на відшкодування витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву відповідно до вимог п. 4.3 договору.
Так, відповідно до п. 4.3 договору надходження коштів відповідачу на відшкодування витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву має бути на момент ухвалення рішення доведено позивачем у судовому процесі, що не було зроблено останнім. Тоді як відшкодування витрат на утримання цінностей відповідно договору можливе тоді, коли відповідачу надійдуть кошти на відшкодування витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, як узгодили сторони за договором.
Доводів та доказів, які б підтверджували факт надходження коштів відповідачу на відшкодування витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву відповідно до вимог п. 4.3 договору, позивач не надав, та не обґрунтував неможливість надання таких доказів з причини, що не залежать від сторони (зокрема, листів, звернень, залишених без відповіді відповідачем чи іншими органами щодо з'ясування даного питання, порядку фінансування тощо). Тоді як судом апеляційної інстанції приймаються доводи апелянта про те, що джерелом фінансування по відшкодуванню витрат відповідальним зберігачам за утримання матеріальних цінностей державного резерву є Державний бюджет України. Також відповідно до п. 2 ст. 7 Закону України «Про державний матеріальний резерв» фінансування витрат, пов'язаних з накопиченням та утриманням матеріальних цінностей державного резерву, відшкодування витрат відповідальним зберігачам передбачається в державному бюджеті окремим рядком.
За таких обставин Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять жодного належного доказу, який би підтверджував надходження коштів відповідачу на відшкодування витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на день розгляду спору.
Отже, строк виконання зобов'язання за договором не настав. Викладене є підставою для відмови в позові про стягнення основного боргу. Оскільки судом апеляційної інстанції, відмовлено в задоволені позовних вимог про стягнення основного боргу, відповідно підстави для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних збитків та 3% річних за порушення грошового зобов'язання, відсутні.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, виходячи з вищевикладеного та даної статті, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що відповідачем не були порушені права позивача станом на день звернення з позовом та ухвалення рішення, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог повністю.
За таких обставин судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 104 ГПК України є підставою для скасування рішення.
Крім того, суд першої інстанції при нарахуванні державного мита допустив арифметичну помилку, стягнувши з відповідача на користь позивача 769,10 грн. державного мита, замість 768,92 грн.
Згідно пунктів 1, 2, ст. 104 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2007 по даній справі підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування обставин справи, з прийняттям нового рішення в порядку п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України, а апеляційна скарга - задоволенню.
В порядку п. 10 ч. 2 ст. 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд здійснює новий розподіл судових витрат у разі скасування рішення.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладається, зокрема, при відмові в позові - на позивача.
Таким чином, судові витрати покладаються за розгляд справи в першій інстанції на позивача. За розгляд справи в суді апеляційної інстанції судові витрати також підлягають стягненню з позивача в доход державного бюджету.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2007 року скасувати повністю і прийняти нове рішення.
3. В задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства «Синельниківський ресорний завод» до Державного комітету України з державного матеріального резерву по даній справі відмовити повністю.
4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Синельниківський ресорний завод» (52500, Дніпровська область, м. Синельникове, вул. Леніна, 130, код 00231574) ), а у випадку відсутності коштів - з будь-якого іншого рахунку, в дохід Державного бюджету України 384,46 грн. за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції (МФО - 820019 Банк - ГУДКУ у м. Києві, одержувач - УДК у Шевченківському районі м. Києва, ЗКПО - 26077968, розрахунковий рахунок - 31110095700011, код бюджетної класифікації - 22090200, символ звітності банку - 095).
5. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бут оскаржена у касаційному порядку
Головуючий суддя Смірнова Л.Г.
Судді Алданова С.О.
Коротун О.М.
03.03.08 (відправлено)