Справа №2-а-62 /08 р.
копія
18 березня 2008 року. Ватутінський міський суд Черкаської області
в складі: головуючого Муляр В.С.
при секретарі Мельник С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Ватутіне справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ватутінської міської ради про стягнення недоплаченої суми щорічної разової допомоги -
встановив:
позивач просить суд стягнути із Управління праці та соціального захисту населення Ватутінської міської ради на його користь суму недоплаченої щорічної разової допомоги, як інваліду війни 1 групи за період часу з 2005 по 2007 роки, в розмірі 9760 гривень 60 копійок відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та 300 гривень у відшкодування понесених судових витрат по оплаті правової допомоги посилаючись на те, що він являється інвалідом війни 1 групи і відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на щорічну до 5 травня виплату разової грошової допомоги у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком і беручи до уваги, що мінімальна пенсія за віком станом на 04.05.2005 року становила - 332 гривні, станом на 04.05.2006 року становила - 359 гривень та станом на 04.05.2007 року становила - 410,06 гривень відповідач повинен був виплатити йому за мінусом виплачених сум за 2005 рік - 332 грн. х 10 - 400 грн. = 2920 грн.; за 2006 рік - 359 грн. х 10 - 400 грн. = 3190 грн..; за 2007 рік - 410,06 грн. х 10 - 450 грн. = 3650 грн. 60 коп., а всього за вищевказаний період відповідач повинен був виплатити йому 2920+3190+3650,60=9760 гривень 60 копійок.
Також просить суд поновити йому пропущений строк звернення до суду за 2005 та 2006 роки, оскільки вважає, що пропустив цей строк з поважних причин, так як йому стало відомо про порушення його права лише 14.02.2008 року, отримавши довідку від відповідача та порівнявши її з вимогами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким передбачені його права, як інваліда війни 1 групи, а до цього часу він не знав і не міг знати про свої порушені права і вважав, що щорічна разова допомога, яка була йому фактично виплачена за ці роки, виплачувалась правильно.
Відповідач в добровільному порядку не бажає відшкодувати йому завдану матеріальну шкоду, а тому при таких обставинах він і змушений був звернутися до суду з даним позовом.
Представник відповідача, не заперечуючи правильність наданих позивачем у своїй позовній заяві розрахунків, позовні вимоги позивача не визнала повністю і просить суд в позові відмовити, оскільки виплати разової грошової допомоги позивачу проводилися на підставі Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки, якими були встановлені розміри грошової допомоги окремим категоріям громадян і які були відповідно виплачені позивачу. Провести виплати в повному обсязі відповідно до Закону України ««Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» управління не в змозі в зв'язку з відсутністю коштів.
Заслухавши позивача, представника відповідача та вивчивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до повного задоволення, вони є законними, обґрунтованими і підтверджуються відповідними доказами.
В суді встановлено, що позивач дійсно являється інвалідом війни 1 групи, що підтверджується копією посвідченням серія НОМЕР_1 (а.с.1) і відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на щорічну до 5 травня виплату разової грошової допомоги у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, але всупереч ст.2 зазначеного Закону та ст.22 Конституції України, грошова допомога призначена позивачу за період часу з 2005 по 2007 роки виплачувалася не в повному обсязі. А саме у 2005 році, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» йому було виплачено - 400 гривень, коли мінімальна пенсія за віком станом на 04.05.2005 року, складала - 332 грн., а тому сума виплати за 2005 рік мала складати - 332 грн. х 10 - 400 грн. = 2920 грн..; у 2006 році, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» йому було виплачено - 400 гривень, коли мінімальна пенсія за віком станом на 04.05.2006 року складала - 359 грн., а тому сума виплати за 2006 рік мала складати - 359 грн. х 10 - 400 грн. = 3190 грн.; у 2007 році, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» йому було виплачено - 450 гривень, коли мінімальна пенсія за віком станом на 04.05.2007 року складала - 410,06 грн., а тому сума виплати за 2007 рік мала складати - 410,06 грн. х 10 - 300 грн. = 3650,60 грн., а всього 9760 гривень 60 копійок.
А тому, на користь позивача слід стягнути недоплачену частину разової щорічної грошової допомоги за період часу з 2005 по 2007 роки, оскільки рішенням Конституційного Суду України №20 РП/2004 від 01.12.2004 року у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень ст.ст.44, 47, 78, 80 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» та конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України положень частини другої, третьої, четвертої ст.78 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст.44 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», якими встановлено, що у 2004 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» інвалідам війни 1 групи в розмірі - 195 грн. чітко визначено, що звуження змісту та обсягу існуючих прав шляхом прийняття нових законів, або внесення до чинних Законів за ст.22 Конституції не допускається, про що також зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007.
Посилання представника відповідача на те, що Закон України «Про Державний бюджет України» є пріоритетним відносно чинних Законів і тому виплати проводились відносно даного Закону не ґрунтується на ч.2 ст.152 Конституції України де зазначено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. А відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
А тому суд прийшов до висновку, що в даному спорі щодо розміру разової щорічної грошової допомоги, яка повинна виплачуватись позивачу до 5 травня як інваліду війни 1 групи, слід керуватися не Законами про Державний бюджет України на відповідний рік, а Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки він, як Закон постійної дії має пріоритет над Законами про Державний бюджет України на 2005 - 2007 роки.
Крім того відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477-ІУ, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У рішенні, ухваленому 30 листопада 2004 року у справі «ОСОБА_2 проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що для держави неприпустимо пояснювати невиплату боргу браком бюджетних коштів, тому посилання представника відповідача на відсутність коштів не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.
Суд вважає за необхідне поновити позивачу пропущений строк звернення до суду за захистом своїх прав за 2005 - 2006 роки, оскільки вважає, що позивач пропустив цей процесуальний строк з поважних причин, так як йому стало відомо про порушення своїх прав тільки 14.02.2008 року.
Тому, враховуючи вищенаведене суд вважає за необхідне позовні вимоги позивача задовольнити повністю та стягнути з відповідача на користь позивача суму недоплаченої щорічної разової допомоги, як інваліду війни 1 групи за період часу з 2005 по 2007 роки, в розмірі 9760 гривень 60 копійок та 300 гривень у відшкодування понесених судових витрат по оплаті правової допомоги, а також стягнути з відповідача 97 гривень 60 копійок судового збору в доход держави.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 19, 22, 152 Конституції України, рішеннями Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №20-РП/2004 та від 09 липня 2007 року №6-РП/2007, рішенням Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2004 року «ОСОБА_2 проти України», Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законами України «Про Державний бюджет України» на 2005 - 2007 роки та ст.ст.2, 4, 6, 9, 11, 17, 19, 71, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ватутінської міської ради про стягнення недоплаченої суми щорічної разової допомоги - задовольнити повністю.
Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк звернення до суду до Управління праці та соціального захисту населення Ватутінської міської ради про стягнення недоплаченої суми щорічної разової допомоги за 2005 - 2006 роки.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ватутінської міської ради р/р 35210002000201, Код 24350325, МФО 854018 ГУДК в Черкаській області на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої щорічної разової допомоги, як інваліду війни 1 групи за період часу з 2005 по 2007 роки, в розмірі 9760 (дев'ять тисяч сімсот шістдесят) гривень 60 коп. та 300 гривень у відшкодування понесених судових витрат, а всього 10060 (десять тисяч шістдесят) гривень 60 коп. та 97 гривень 60 копійок судового збору в доход держави.
На постанову суду може бути подана заява про апеляційне оскарження до Київського апеляційного адміністративного суду через Ватутінський міський суд на протязі десяти днів з дня проголошення постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Ватутінський міський суд на протязі двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий підпис В.С. Муляр
Голова суду В.С.Муляр