79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
14.06.11 Справа№ 10/11
За позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Ів.Франківськ
До відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Світ -Комфорту Львів»м. Львів
Про стягнення 218380,00 грн. боргу
Судді : головуюча Довга О.І.
Бортник О.Ю.
Іванчук С.В.
Секретар Скремета О.О.
Представники:
Від позивача не з'явився
Від відповідача ОСОБА_5 - представник за довіреністю
Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки передбачені ст. 22 ГПК України та право відводу судді ( ст. 20 ГПК України). Заяв та клопотань про відвід судді не подано ( не заявлено).
Суть спору:
На розгляді господарського суду Львівської області знаходиться справа за позовом приватного підприємця ОСОБА_1, м. Івано-Франківськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ-Комфорту Львів»про стягнення 218380,00 грн. неустойки за прострочення виконання умов договору.
Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у попередніх ухвалах суду.
Позивач в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив. В попередніх судових засіданнях надав суду пояснення по суті заявлених вимог, просив позов задоволити.
Представник Відповідача проти заявленого позову заперечує з підстав, викладених у поясненнях на позов, просить в задоволені позову відмовити повністю.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З врахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду обох сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, з врахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті, згідно ст.75 ГПК України .
Подача позову відбувається шляхом звернення до суду з письмовою заявою, в якій зацікавлена особа ( позивач ) формулює свою вимогу до осіб, до яких звернена вимога. Правова природа позову як процесуального засобу захисту права полягає у тому, щоб суд, прийнявши позовну заяву, у певному процесуальному порядку перевірив законність та обґрунтованість цієї матеріально-правової вимоги однієї особи до іншої, які стають сторонами процесу і між якими відбувається спір.
Сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Судом встановлено:
28.08.2007 року між ПП ОСОБА_1 (Позивач) та ТзОВ «Світ-Комфорт Львів»(Відповідач) було укладено Договір № 170807-01 поставки та монтажу алюмінієвих конструкцій.
Відповідно до умов Договору ( п.1.1), Відповідач зобов'язувався виготовити та поставити Позивачу алюмінієві конструкції зимових садів та здійснити монтаж, а Замовник зобов'язувався прийняти та оплатити це замовлення.
П. 2.1 Договору передбачає, що вартість виготовлення, поставки та монтажу алюмінієвих конструкцій зимових садів становить 179000,00 грн.
Згідно п. 2.4.1 Договору Замовник оплачує Виконавцю 60% авансу від вартості замовлення.
П. 2.4.2 передбачає, що Замовник оплачує Виконавцю 20% вартості замовлення протягом 7 банківських днів з моменту повідомлення Виконавцем в письмовій формі про дату монтажу. Термін виконання замовлення -65 календарних днів з моменту виконання Замовником п. 2.4.1.
Відповідно до п. 5.1 Договору, за порушення п. 2.5 Виконавець сплачує Замовнику пеню в розмірі 0,5% від вартості замовлення, за кожен день прострочення здачі виконаних робіт по день їх прийняття. Позивач протягом 3 банківських днів після підписання Акту виконаних робіт надсилає Виконавцю розрахунок суми пені за весь період прострочення терміну виконання робіт. П. 5.1.2 Договору передбачає, що Замовник протягом 5 банківських днів після підписання Акту виконаних робіт проводить кінцеву оплату за мінусом суми пені, а у разі несвоєчасного фінансування Замовником Виконавця ( п. 5.2), виконання робіт призупиняється на більш пізній термін, згідно кількості прострочених днів.
В судовому засіданні встановлено, що Позивач, відповідно до умов Договору провів - 07.09.2007 року авансову оплату Виконавцю у розмірі 107400,00 грн. (60% вартості замовлення).
Відповідно до п. 2.7 даного Договору, граничний термін виконання замовлення Виконавцем 11.11.2007 року (65 календарних днів). У встановлені терміни Відповідач не виконав замовлення. Однак, 12.12.2007 року повідомив Позивача про монтаж алюмінієвих конструкцій в термін з 10.12.2007 року по 20.12.2007 року.
Позивачем, відповідно до вимог п. 2.4.2 - сплата 20% протягом 7 банківських днів з моменту повідомлення про дату монтажу, не проведена.
Судом встановлено, та матеріалами справи доведено, що монтаж алюмінієвих конструкцій підприємством Відповідача розпочато у травні 2008 року, та закінчено роботи у вересні 2008 року.
Акт виконаних робіт № 08/09-01 по монтажу алюмінієвої фасадної конструкції згідно Договору № 170807-01 сторонами підписано 01.10.2008 року.
Відтак, Позивач зазначає, що підприємством Відповідача пропущено терміни виконання замовлення (п.2.5), тому відповідно до п. 5.1, п. 5.1.1 Позивачем проведено розрахунок пені за весь період прострочення, яка на день звернення з позовом в суд становить 289980,00 грн. (період прострочення терміну виконання робіт 324 дні ( з 12.11.2007 року по 30.09.2008 року).
Сума боргу Позивача перед Відповідачем за виготовлення, поставку та монтаж алюмінієвих конструкцій зимових садів складає 71600,00 грн. (179000,00грн. -107400,00 грн.). З врахуванням нарахованої пені та суми боргу Позивача перед Відповідачем, Підприємець ОСОБА_1 просить стягнути з ТзОВ «Світ-Комфорт Львів»218380,00 грн. боргу (289980,00 грн. -71600,00 грн.)
Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників, , у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України створивши сторонам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, суд в задоволені позовних вимог відмовляє з посиланням на наступне.
У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст.174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації -юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Як вбачається з ч. 1, 2 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Ст. 174 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання може виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Враховуючи наведене, а також те, що позивач та відповідач підпадають під визначення суб'єктів господарювання, договірні зобов'язання що виникають між ними, носять характер господарських.
Приписами ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 1 -3 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Як слідує з ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
З положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України вбачається, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як встановлено Договором № 170807-01 від 28.08.2007 року - Відповідач (Виконавець) проводить монтаж конструкцій після проведення Позивачем двох етапів платежів.
Перший платіж Позивачем проведено 07.09.2007 року. Кошти, отримані від підприємця ОСОБА_1 були використані Відповідачем на необхідні для виконання замовлення матеріали, та на виготовлення конструкцій, обумовлених Договором.
Відповідно до умов договору ( п. 2.5) -граничний термін виконання замовлення Виконавцем (Відповідачем) -11.11.2007 року.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
П. З ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно зі статтею 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за що суперечить частині 6 статті 232 ГК України.
Відтак, з 12.11.2007 року в Позивача виникло право на нарахування пені.
Відповідно до вимог ст. 538 ЦК України при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.
У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконує свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконує його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитись від його виконання частково або в повному обсязі.
Листом від 29.11.2007 року, який отримано Позивачем 12.12.2007 року, Відповідач повідомив Позивача про проведення монтажу.
Докази проведення другого етапу оплати (20%), як це передбачено п. 2.4.2 Договору № 170807-01, в матеріалах справи відсутні. Відсутні в матеріалах справи і докази звернення підприємця ОСОБА_1 до Товариства про розірвання договору за несвоєчасне виконання, чи припинення договірних відносин.
Невиконання зобов'язання з монтажу конструкцій Відповідач пояснює наданим йому п.5.2. Договору та ч. 3 ст. 538 ЦК України правом зупинити виконання.
Відтак, суд вважає, що Відповідачем правомірно зупинено виконання обов'язку провести монтаж конструкцій з 22.12.2007 року до отримання другого траншу платежу від Позивача.
Позивачем обґрунтовано заявлену до стягнення пеню за період з 12.11.2007 року по 21.12.2007 року. Однак, ФОП ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності на право звернення за такою вимогою, відповідно до вимог ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення пені.
Враховуючи , що Відповідачем подано заяву про застосування позовної давності , відповідно до вимог ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, суд зобов'язаний відмовити в задоволені позову в цій частині.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судові витрати віднести на Позивача.
Керуючись ст.ст. 11,203,207,538,549, 610,611 ЦК України, ст.ст. 12,33,34,49,82-84 ГПК України, суд -
В задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Судді О.Довга
О.Бортник
С.Іванчук
Згідно частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Львівського апеляційного господарського суду через господарський суд Львівської області.