Справа № 2518/2-а-7106/11
27 травня 2011 року смт. Ріпки
Суддя Ріпкинського районного суду Чернігівської області Шляхов В. І., розглянувши у скороченому провадженні справу за адмінстративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області - про визнання дій відповідача неправомірними та стягнення коштів,
встановив:
Звернувшись до суду з означеним позовом до відповідача позивач обгрунтував вимоги тим, що він є потерпілим від чорнобильської катастрофи (категорія 3), постійно проживає в населеному пункті, віднесеному до 3 зони по забрудненню у зв'язку з аварією на ЧАЕС та, згідно ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон N 796-XII), має право на щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва, як особа що постійно проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, виплата якої відповідачем провадиться не повному обсязі. Ці дії відповідача позивач просив та стягнути з УПСЗН Ріпкинської РДА на його користь з 01.07.2010 р. по день винесення рішення суду 2187,20 грн., за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю, передбачені ст. 37 Закону N 796-XII.
Ухвалами судді вимоги адміністративного позову по за шестимісячним строком звернення до суду залишені без розгляду, та в решті відкрите провадження про що належним чином повідомлено відповідача.
Відповідач надав письмові заперечення проти позову, в якому просить відмовити в позові повністю за необґрунтованістю позовних вимог, та за відсутністю в з їх боку протиправних дій. Обґрунтування заперечень проти позову зводиться до того, що розмір щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування, передбаченої ч.1 ст. 37 Закону N 796-XII, обрахований ними відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2008 року № 530, від 26.07.96 р. № 836 у сумі 2 грн. 10 коп., тому вважають, що їх дії є правомірними. Також посилаються на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат чорнобильцям у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування, що унеможливлює стягнення з них вказаних коштів, які є шкодою, яка у зв'язку з визнанням актів неконституційними, відповідно до ст. 1175 ЦК України підлягає стягненню з держави, і вони не є належним відповідачем по справі.
Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, приходжу до висновку, що достатні підстави для прийняття законної і обґрунтованої постанови в порядку скороченого провадження, виходячи з наступного.
Встановлено, що позивач є особою, що постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, яке відповідно до Додатку № 2 Постанови Кабінету Міністрів Української РСР “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”від 23.07.1991р. № 106 віднесено до населених пунктів третьої зони по забрудненню в зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС, жителям яких з 1 квітня 1991 року виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства, отже позивач не може заявляти вимоги як особа, що проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю (четверта зона).
По справі встановлено, що позивачу, згідно його заяви, виплата відповідачем щомісячної грошової допомоги передбаченої ч. 1 ст. 37 Закону N 796-XII, проводиться в розмірі 2 грн. 10 коп. щомісячно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996р. №836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. В той же час, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування застосуванню підлягає ст. 37 Закону N 796-XII, в його редакції, чинній до 01. 01. 2008 року (редакція від 05. 10. 2006 року), з якої вбачається, що під час визначення розміру допомоги передбаченої цією статтею за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не розмір 2 грн. 10 коп., передбачений постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26. 07. 1996 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача, тому, заперечення відповідача стосовно правомірності своїх дій є безпідставними.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач отримуючи спірну виплату відповідно до ст. 37 Закону не має права вимагати її отримання у розмірі що не відповідає Закону, про що заявив вимоги, тому в їх задоволенні належить відмовити.
Керуючись ст. 1832 КАС України, суддя -
постановив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Дії управління праці та соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації з нарахування ОСОБА_1 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва, не в розмірі визначеному частиною 1 ст. 37 Закону N 796-XII неправомірними.
В задоволенні решти вимог відмовити за безпідставністю. Судові витрати відсутні.
Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтями 186, 254 КАС України.
Суддя В. І. Шляхов