Справа № 2-114/11
"01" червня 2011 р. Першотравенський міський суд Дніпропетровської області
в складі: головуючої судді Бондарьової Г. М.
при секретарі Кобкі Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»про визнання кредитного договору недійсним,
09 серпня 2010 року ОСОБА_1,з врахуванням уточнених позовних вимог від 05 квітня 2011 року,звернувся до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк»/на даний час Публічне акціонерне товариство «Альфа-банк»/ про визнання кредитного договору недійсним,посилаючись на те,що 02 жовтня 2008 року між ним та відповідачем укладено кредитний договір № 500176385 на суму 4099,64 доларів США на строк до 02 жовтня 2010 року зі сплатою відсотків за користування кредитом з розрахунку 24,0 річних,посилаючись на незаконне надання йому банком кредиту в іноземній валюті без наявності у Банку індивідуальної ліцензіі Національного банку України на це,та неможливості використання ним,як позичальником, іноземної валюти як засобу платежу по кредитному договору за відсутності індивідуальної ліцензії Національного банку України на це,оскільки єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме він,як позичальник,який звернувся з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит,докази,що ініціатором видачі кредиту є Банк відсутні,а випадків передбачених законодавством,в яких позичальник має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії не передбачено.
Позивач просить суд визнати вказаний кредитний договір недійсним,як такий що суперечить вимогам закону.
Представник позивача подала суду заяву про слухання справи в відсутність позивача та у її відсутність,позовні вимоги повністю підтримує.
Відповідач у справі надав суду пояснення на позов,з яких вбачається,що вони позов не визнають,оскільки ПАТ «Альфа -Банк»,як уповноважений банк на підставі наявної у них банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті,операції з надання Банком кредитів в іноземній валюті та виконання зобов»язання позичальником по погашенню кредиту в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії,просять у задоволенні позову відмовити.
Просять розгляд справи провести за відсутності їх представника.
Третя особа у справі Національний банк України надав суду письмові пояснення про необґрунтованість позовних вимог позивача,оскільки згідно діючих норм закону уповноважені банки мають право здійснювати операції з надання резидентам-позичальникам кредитів в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення відповідних операцій з валютними цінностями,письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій,погашення позичальником кредитного зобов»язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку України з огляду на те,що така операція не є тією операцією,що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу,оскільки з урахуванням ст..1054 ЦК України та ст..2 Закону про банки,не тільки надання кредиту але і його повернення-це є складовими однієї операції кредитування.У даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов»язання,предметом якого є валютні цінності,надані в кредит.Єдиною правовою підставою для виконання усіх без винятку зобов»язань за кредитним договором в іноземній валюті/зокрема,щодо надання банком кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником сум кредиту в іноземній валюті та відсотків за користування кредитом/є наявність в банку банківської ліцензії та письмового дозволу/генеральної ліцензії/на здійснення операцій з валютними цінностями,отриманих у встановленому порядку.
Просять проводити розгляд справи у відсутність їх представника.
Дослідивши матеріали справи,суд вважає,що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного:
Згідно зі ст..1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа/кредитодавець/зобов»язується надати грошові кошти/кредит/позичальникові у розмірі та на умовах,встановлених договором. а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як встановлено судом 02 жовтня 2008 року між позивачем та ЗАТ «Альфа-Банк»/на даний час ПАТ «Альфа-Банк»/ укладено кредитний договір № 500176385 про надання Банком позивачу кредиту в сумі 4099,64 доларів США з відсотками за користування кредитом 24,00 річних з остаточною датою повернення кредиту 02 жовтня 2010 року та здійсненням платежів з повернення кредиту згідно графіку платежів,що додається до договору щомісячно рівними частинами в сумі 217,00 доларів США ,шляхом акцепту пропозиції/оферти/ позивача про надання вказаного кредиту з ознайомленням позивача у письмовій формі з умовами кредиту.
Умовами угоди була передбачена сума погашення заборгованості в іноземній валюті,про що при їх підписанні позичальнику було відомо і вони усвідомлювали всі наслідки їх укладання.
Згідно зі статтею 192 ЦК України до грошових коштів-платіжних засобів,які використовуються на території України,окрім грошової одиниці України-гривні,віднесено також іноземну валюту.Відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку,встановлених законом.А за ч.2 ст.554 ЦК України сторони в договорі мають право визначати грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банк.крім перелічених у частині першій цієї статті операцій,має право здійснювати операціїї з валютними цінностями.На здійснення операцій,визначених п.1-4 частини другої статті 47 Закону надає дозвіл Національний банк України.
Згідно п.2.3.Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій,письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій,затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 275 від 17 липня 2001 року ,за наявності банківської ліцензії та за умови дотримання письмового дозволу Національного банку України,банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.
ЗАТ «Альфа-Банк»має банківську ліцензію № 61 від 03 грудня 2001 року на право здійснення банківських операцій,визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями видано ЗАТ «Альфа -Банк» за № 61-4 від 25 червня 2007 року,у додатку до якого до переліку операцій,які має здійснювати ЗАТ «Альфа-Банк»,включено,зокрема,право залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України,що в повній мірі відповідає характеру укладеної спірної угоди,в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.
Що стосується посилання позивача на незаконність договору у зв»язку з використанням ним іноземної валюти як засобу платежу суд вважає їх безпідставними виходячи з наступного.
Погашення позичальником кредитного зобов»язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те,що така операція не є тією операцією,що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу,оскільки з урахуванням ст..1054 ЦК України та ст..2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»,не тільки надання кредиту але і його повернення-це є складовими однієї операції кредитуваня.У даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов»язання,предметом якого є валютні цінності,надані в кредит.
Відсутність у ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»вимог щодо ліцензування Національним банком операцій з погашення зобов»язань,предметом яких є валютні цінності,виключає підстави вимагати індивідуальні ліцензії Національного банку для погашення кредиту,виданого в іноземній валюті.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»,банк-це юридична особа,яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку здійснювати у сукупності,зокрема,такі операції:залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів/незалежно від виду валюти,яка використовується/ від свого імені,на власних умовах та на власний ризик.Також ,згідно даної статті банківська ліцензія-це документ,який видається Національним банком в порядку і на умовах,визначених у Законі України «Про банки і банківську діяльність»,на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність.При цьому,відповідно до цієї ж статті Закону про банки банківський кредит-це ,зокрема,зобов»язання банку надати певну суму грошей,яке надано в обмін на зобов»язання боржника щодо повернення заборгованої суми,а також на зобов»язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Виходячи зі змісту статей 1046 та 1054 ЦК України,за кредитним договором банк або інша фінансова установа/кредитодавець/ зобов»язується надати грошові кошти /кредит/позичальникові у розмірі та на умовах,встановлених договором,а позичальник зобов»язується повернути кредит/таку суму грошових коштів/та сплатити проценти.
Таким чином,правовідносини,які виникають у зв»язку з погашенням позичальником основної суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом,не можна розглядати ізольовано від надання кредиту позичальнику.
Враховуючи викладене,єдиною правовою підставою для виконання усіх без винятку зобов»язань за кредитним договором в іноземній валюті/зокрема,щодо надання банком кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником сум кредиту в іноземній валюті та відсотків за користування кредитом/ є наявність в банку банківської ліцензії та письмового дозволу/генеральної ліцензії/ на здійснення операцій з валютними цінностями,отриманих у встановленому порядку.
Щодо посилання позивача на п.14 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу,затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 ,то згідно п.1.2. дане Положення регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.
Крім цього п.1.5. Положення встановлено,що використання іноземної валюти на території України як засобу платежу дозволяється без отримання відповідної ліцензії якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк,ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку ,на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями.
Отже погашення клієнтом банку кредитного зобов»язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те,що така операція не є тією операцією,що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.Оскільки у даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов»язання,предметом яких є валютні цінності,надані в кредит.Погашення зобов»язань,предметом яких є валютні цінності, як наводилось вище, відрізняються Декретом від операцій пов»язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу,тому відсутність у частині 4 статті 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним банком операцій з погашення зобов»язань,предметом яких є валютні цінності,виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту,виданого в іноземній валюті.
З врахуванням викладеного суд вважає,що доводи позивача ОСОБА_1 про незаконність надання йому банком кредиту в іноземній валюті та про незаконність повернення ним кредиту в іноземній валюті не ґрунтуються на законі та на умовах укладеного між ним та відповідачем договору,досліджених в судовому засіданні матеріалах справи і фактично зводяться до одностороннього тлумачення регулюючого спірні правовідносини законодавства лише на свою користь.
Аналізуючи вищезазначені норми закону та конкретні обставини справи суд вважає,що позовні вимоги позивача є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного,керуючись ст.ст.10,11,209,212,214-215,224-226 ЦПК України,ст.ст.192,554,1046,1054 ЦК України,суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»про визнання недійсним кредитного договору № 500176385 від 02 жовтня 2008 року ,укладеного між позивачем та відповідачем -відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в сумі 8/вісім/гривень 50 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Першотравенський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи ,які брали участь у справі,але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення,можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя:Г. М. Бондарьова