справа № 2-а- 606/07
06 лютого 2008 року 11 годин 30 хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд
в складі головуючого: судді Боймиструка С.В
суддів Чалого І.М.
Шевчук С.М.
за участю
секретаря Пилипчук В.Є.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Грабовської В.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Служби Безпеки України про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення,
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А-2647 з 21 вересня 1986 року та звільнений з військової служби 31 грудня 2006 року.
Звернувшись до суду ОСОБА_1 в позові зазначає, що в день звільнення, всупереч вимогам ст.116 КЗпП України, з ним не проведено розрахунку та не виплачена компенсація за не отримане продовольче забезпечення. Згідно долучених до позову розрахунків проведених позивачем на підставі довідки з Головного управління статистики у Рівненській області про середні ціни на окремі продовольчі товари у торговельній мережі у 2000 - 2006 роках, суму компенсації позивачем розраховано та визначено в розмірі 13311 гривень 01 копійка.
Посилаючись на ч.2 ст.17 та ч.3 ст.22 Конституції України, ст..1-2 ЗУ«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанову КМ України № 426 від 29 березня 2002 року, позивач вважає, що дія ч.2 ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» хоч і була зупинена, але не відмінена, а тому його позов підлягає до задоволення, оскільки чинною залишилась ч.1 цієї статті, яка гарантує матеріальне, продовольче та інші види забезпечення військовослужбовців.
Представник відповідача визнала, що СБ України є належним відповідачем по вимогам до військової частини А-2647, але позов не визнала та подала письмові заперечення де зазначила, що вимоги позивача безпідставні і ним пропущено без поважних причини встановлений річний термін звернення до суду, що є підставою для відмови в позові.
Крім того, представник відповідача пояснила, що з прийняттям ЗУ «Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів», фінансування видатків Служби безпеки України з виплати компенсації замість продовольчого пайка, нормами ЗУ «Про Державний бюджет України» на 2000 - 2006 роки для потреб Служби безпеки України не встановлено бюджетних призначень на закупівлю продовольчих пайків або виплату відповідних компенсацій для військовослужбовців.
Служба безпеки України, як розпорядник бюджетних коштів, зобов'язана здійснювати видатки або платежі тільки в межах відповідних асигнувань встановлених на поточний рік. Оскільки таких бюджетних асигнувань на виплату компенсації за продовольчі пайки з березня 2000 року по даний час для військових формувань СБ України не було передбачено, вказана компенсація позивачу не виплачувалася.
Вважає, що дії посадових осіб військової частини А-2647 та Служби безпеки України по невиплаті грошової компенсації за продовольче забезпечення відповідають вимогам законодавства та є правомірними.
Крім того, представник відповідача вказує, що на позивачів не поширюється дія Постанови КМ України № 426 від 29 березня 2002 року.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд дійшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення…
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку суду позивачем не доведено ті обставини на яких ґрунтується його позов, а відповідачем доказана правомірність своїх дій, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до ст.18 ЗУ «Про Службу безпеки України» фінансування, матеріально-технічне та соціально-побутове забезпечення СБ України здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Згідно вимог ст.21, 22 Бюджетного Кодексу України, відповідач є розпорядником (відповідного рівня) коштів бюджетного призначення і використовує кошти, які надійшли в порядку виконання ЗУ"Про Державний бюджет України".
ЗУ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», який не визнавався не конституційним, з 10 березня 2000 року було призупинено дію ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями грошової компенсації замість продовольчого пайка, отже відсутня правова підстава вимоги в позивача, оскільки зупинена стаття є фактично не діючою і посилання на неї є безпідставне.
ЗУ «Про Державний бюджет України» на 2001-2006 роки" витрати на забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, які проходять службу за контрактом або компенсації замість них не передбачені, та з державного бюджету кошти на вказані цілі не виділялись.
03 листопада 2006 року було внесено зміни до ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та викладено ст.. 9 вказаного закону в новій редакції та доповнено ст.. 9-1. Вказані статті вступили в дію з 01 січня 2007 року. Відповідно до внесених змін, військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право лише на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. При цьому, порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
ЗУ “Про державний бюджет України на 2007 рік» , зупинено на 2007 рік дію пункту 2 ст. 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким передбачено право військовослужбовців на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Отже, з 01 січня 2007 року виплата грошової компенсації за продовольче забезпечення не передбачена.
ЗУ “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ч.2 ст.9-1 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині, що передбачала виплату грошової компенсації за речове майно виключена.
ст. 95 Конституції України встановлено, що виключно законом про Державний бюджет на відповідний бюджетний період визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби.
ч. 2 ст.4 Бюджетного кодексу України встановлено, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього кодексу та закону про Державний бюджет України.
ч.4 ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції до 01.01.07 року) передбачено, що порядок і розміри матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
Компенсація замість продовольчих пайків була передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 1996 №316. В ній, зокрема, зазначалося, що військовослужбовці забезпечуються продовольчим пайком за нормою №7, добова вартість якого 0,84 гривні. Позивач був забезпечений продовольчим пайком (компенсацією) до набуття чинності Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» - 10 березня 2000 року.
Кабінет Міністрів України своєю постановою від 29 березня 2002 №426 визначив вичерпний перелік категорій військовослужбовців, яким встановлено норми харчування, а не норми забезпечення ( цим харчуванням) продовольчими пайками. Цією ж постановою не передбачено такій категорії військовослужбовців, як позивач, продовольчого забезпечення за рахунок держави, в тому числі компенсації замість продовольчого пайка, зокрема за нормою №1, як вважає позивач.
ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ №1078 від 17 липня 2003 року - компенсація за продовольче забезпечення як об'єкт індексації не передбачена, тому будь-який розрахунок компенсації вартості продовольчого забезпечення з урахуванням індексів інфляції - є безпідставним.
Позивач не перебував у трудових правовідносинах із Службою безпеки України та військовою частиною А-2647, тому посилання в позові на ст.. 116 КЗпП України є безпідставним.
Кодекс адміністративного судочинства набув чинності з 01 вересня 2005 року. До набрання чинності зазначеного Кодексу, позивач мав би звернутися до суду за правилами глави 31-А ЦПК (1963 р.), ст. 248-5 якого передбачено двомісячний строк звернення до суду з моменту встановлення порушеного права.
ст. 99 КАС України визначено річний строк звернення до адміністративного суду. Позивачу було відомо про призупинення надання продовольчого забезпечення (компенсації) військовослужбовцям у 2000 році. Отже, строк звернення до суду пропущений без поважних причин.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Не зважаючи на пропуск строку звернення до суду, слід відмовити в задоволенні позову по суті позовних вимог, які є безпідставними, з огляду на наведене вище.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1до Служби Безпеки України про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий:
судді:
Постанова законної сили не набрала.
Суддя С.В. Боймиструк