21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
10 червня 2011 р. Справа 11/46/2011/5003
за позовом Жмеринської об'єднаної державної податкової інспекції
до селянського фермерського господарства «Перемога»
третя особа Головне управління державного казначейства України у Вінницькій області
про стягнення 3 257,11 грн. заборгованості
Суддя В. Матвійчук
при секретарі судового засідання Т. Солоненко, за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1 за довіреністю № 12886/10/10-013/1 від 08.12.2010р.,
від відповідача - Г. Фурман керівник,
третьої особи - ОСОБА_2 за довіреністю № 15-40/57 від 04.01.2011р..
Заявлено позов про стягнення з селянського фермерського господарства «Перемога»простроченої заборгованості перед державою в сумі 3 257,11 грн., в тому числі 1119,08 грн. - сума основного боргу, 2138, 03 грн. - пеня.
Позов мотивовано тим, що на підставі договорів про надання фінансової допомоги на проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період 1997/1998 років від 29 вересня 1997 року та від 08 жовтня 1997 року відділенням Державного казначейства України в Жмеринському районі надано КСП «Перемога» фінансову допомогу в розмірі 800 тис. грн. та 2 тис. грн., яку останній зобов'язувався повернути у строк до 01.10.1998 р..
Всупереч умовам договорів, відповідач своєчасно та у повному розмірі фінансову допомогу не повернув, у зв'язку з чим за ним виникла заборгованість у розмірі 3 257,11 грн., в тому рахунку 1119,08 грн. бюджетної позички та 2138,03 грн. пені.
Відповідач у відзиві та його представник при розгляді справи позовні вимоги визнає в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повно і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
29 вересня 1997 року між відділенням Державного казначейства України в Жмеринському районі та КСП «Перемога»укладено договір про надання фінансової допомоги на проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період 1997/1998 років за умовами якого відділення Державного казначейства в Жмеринському районі зобов'язалось надати сільськогосподарському товаровиробнику фінансову допомогу в сумі 800 тис. грн. зі строком повернення не пізніше 01 жовтня 1998 року.
Відповідно до п. 3 цього договору КСП «Перемога»зобов'язалось забезпечити повне повернення фінансової допомоги в сумі 800 тис. грн. у строк не пізніше 01 жовтня 1998 року.
08 жовтня 1997 року між відділенням Державного казначейства України в Жмеринському районі та КСП «Перемога»укладено договір про надання фінансової допомоги на проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період 1997/1998 років за умовами якого відділення Державного казначейства в Жмеринському районі зобов'язалось надати сільськогосподарському товаровиробнику фінансову допомогу в сумі 2 000 грн. шляхом перерахування цих коштів на спеціальний рахунок підприємства.
Відповідно до п. 3 цього договору КСП «Перемога»зобов'язалось забезпечити повне повернення фінансової допомоги в сумі 2 000 грн. у строк не пізніше 01 жовтня 1998 року.
На виконання зазначених договорів відділенням Державного казначейства в Жмеринському районі перераховано на рахунок КСП «Перемога»обумовлену договорами суму фінансової позички.
Всупереч умовам укладених договорів, КСП «Перемога» своєчасно та у повному розмірі бюджетну позику не повернуло, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 1119,08 грн.. Наведене знайшло своє підтвердження в матеріалах справи та визнається відповідачем.
Слід зазначити, що відповідно до п. 1 Статуту селянського (фермерського) господарства «Перемога»останнє є правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства «Перемога»з усіма правами та обов'язками реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Перемога».
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Зважаючи, що правовідносини які є предметом розгляду в даній справі виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України та продовжують існувати після набрання ним чинності, до вказаних правовідносин застосовуються положення цього Кодексу.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу за договором про надання фінансової позики.
В силу ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
У відповідності до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається із матеріалів справи позивачем виконувались свої зобов'язання по наданню тимчасової бюджетної позики належним чином. Однак, відповідач не виконав свого обов'язку щодо своєчасного та у повному розмірі повернення фінансової позики.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за договорами від 29 вересня 1997 року та від 08 жовтня 1998 року про надання фінансової допомоги на проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період 1997/1998 років заявлено правомірно та підлягають задоволенню.
Судом також розглянуто вимогу позивача про стягнення 2138,08 грн. пені.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Пунктами 5.2. договорів передбачена відповідальність за несвоєчасне повернення фінансової допомоги або нецільове її використання у вигляді застосування санкцій, передбачених чинним законодавством. Однак, умовами договорів не визначено відповідальність у вигляді сплати пені за несвоєчасне повернення фінансової допомоги. За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 2138,08 грн..
В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з селянського фермерського господарства «Перемога»(23108, Вінницька область, Жмеринський район, с. Лелеки, код 30802876) до Державного бюджету України 1 119 (одну тисячу сто дев'ятнадцять) грн. 08 коп. -простроченої бюджетної позики; 35 (тридцять п'ять) грн. 05 коп. - державного мита та 81 (вісімдесят одну) грн. 09 коп. -витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В позові в частині стягнення 2138,03 грн. пені відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 14.06.2011р.
Суддя В. Матвійчук
віддрук. прим.:
1 - до справи