21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
09 червня 2011 р. Справа 7/93/2011/5003
за позовом: Чернівецької районної спілки споживчих товариств,
до: Моївського споживчого товариства, с.Моївка, Чернівецький район, Вінницька область
про стягнення 8 925,01 грн.
Головуючий суддя Банасько О.О.
Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.
Представники
позивача : ОСОБА_1. - представник, довіреність б/н від 16.05.2011 року, паспорт серія НОМЕР_2 виданий 28.05.2007 року.
відповідача: ОСОБА_2 - головний бухгалтер, довіреність б/н та б/д, паспорт серія НОМЕР_1 виданий 29.08.1997 року.
23.05.2011 року на адресу суду надійшла позовна заява Чернівецької районної спілки споживчих товариств про стягнення з Моївського споживчого товариства заборгованості у розмірі - 7445 грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі - 1138 грн. 89 коп., 3 % річних у розмірі - 341 грн. 12 коп., 102 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Ухвалою від 24.05.2011 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/93/2011/5003 та призначено до розгляду на 09.06.2011 року.
09.06.2011 року представником Моївським ССТ подано письмове пояснення в якому останній зазначає, що станом на 08.06.2011 року заборгованості по позиці перед Чернівецькою райспоживспілкою немає. Як зазначає останній 20.09.2007 року отримано позику в розмірі 20000 грн., за яку в 2007 році сплачено - 1400 грн., в 2008 році - 14 973 грн., в 2009 році - 2 700 грн., в 2010 році - 7 200 грн., в 2011 році - 4400 грн., в тому числі 1600 грн. після порушення провадження у справі.
Під час судового розгляду справи не застосовуються технічні засоби звукозапису в зв'язку з тим, що учасниками судового процесу не заявлено клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
20.09.2007 року між Чернівецькою райспоживспілкою та Моївським споживчим товариством укладено договір № 3 безпроцентної позики згідно п.п.1.1, 2.1, 4.1 Договору райспоживспілка зобов'язується надати споживчому товариству фінансову допомогу у сумі 20000,00 грн. строком на 24 місяці.
Згідно з п.3.2 Договору фінансова допомога надається у безготівковому порядку шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок Відповідача.
Як вбачається з платіжного доручення № 95 від 20.09.2007 року, яке міститься в матеріалах справи, з особового рахунку Чернівецького РСС № 260063461821 на реєстраційний рахунок Моївського ССТ № 26000055313284, код 302689, Ощадбанк у м. Могилів-Подільськ МФО 362157 перераховано загалом 20000,00 грн..
Відповідно до п. 5.1 Договору Моївське сільське споживче товариство зобов'язується повертати фінансову допомогу щомісячно до 10 числа в розмірі 835, 00 грн., починаючи з жовтня 2007 року по вересень 2009 року.
За посиланням позивача за договором № 3 від 20.09.2007 року відповідачу було перераховано 20000,00 грн., останній в свою чергу частково виконав умови договору та повернув фінансову допомогу у сумі 12555,00 грн..
В зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався в повному обсязі за отриману фінансову допомогу позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Разом з тим, як встановлено судом, на момент вирішення спору по суті після порушення провадження у справі відповідач частково погасив свою заборгованість перед позивачем, в підтвердження чого суду надано платіжні доручення № 291 від 25.05.2011 року на суму 600,00 грн. та № 293 від 03.06.2011 року на суму 1000,00 грн. якими підтверджується факт погашення відповідачем боргу перед позивачем на загальну суму 1600 грн..
Таким чином відповідач частково погасив заборгованість перед позивачем вже після звернення останнього до суду.
Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 1600 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Відносно позовної вимоги про стягнення заборгованості суд зауважує наступне.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші право чини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Беручи до уваги зміст правовідносин, які склались між сторонами та характер взятих ними зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, регулювання яких здійснюється в параграфі 1 "Позика" глави 71 "ПОЗИКА. КРЕДИТ. БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД", ст.ст.1046-1053 ЦК України.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як було зазначено в договорі сторони передбачили, що підприємство зобов'язано провести розрахунок до 20.09.2009 року.
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу про стягнення боргу в розмірі 5445,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.
Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1138,89 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 341,12 грн. за результатами чого суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.
Перевіркою розрахунку 3% річних та інфляційних втрат судом виявлено помилки в арифметичних розрахунках проведених позивачем, які призвели до отримання невірних кінцевих сум інфляційних втрат та 3 % річних.
Так, судом в результаті перерахунку отримано 1302,88 грн. інфляційних втрат, що є більшим ніж визначив позивач (1138,89 грн.) в зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню в заявленому позивачем розмірі, оскільки визначення періодів, суми заборгованості є виключною прерогативою позивача.
Провівши перерахунок 3 % річних судом отримано 334,72 грн., що є меншим ніж вказав позивач в зв'язку з чим в стягненні 06,40 грн. 3 % річних слід відмовити як заявлених безпідставно.
Відмовляючи в стягненні частини 3 % річних суд зауважує, що проводив перевірку розрахунку в межах періодів визначених позивачем (01.10.2009 року - 31.03.2011 року) та відповідно суми боргу (7445,00 грн.).
При цьому судом встановлено, що позивачем невірно визначено кількість днів прострочення, яка загалом склала 547 днів, позаяк позивач вказав 559 днів.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних, інфляційних втрат тощо в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням припинення провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 1600,00 грн. та часткової відмови в стягненні 3 % річних.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.
09.06.2011 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 25, 29, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст.75, п.11, ч. 1 ст.80, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Моївського споживчого товариства, вул.Леніна, 75-А, с.Моївка, Чернівецький район, Вінницька область, 24133 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 01742873) на користь Чернівецької районної спілки споживчих товариств, вул.Леніна, 181, смт.Чернівці, Вінницька область, 24100 - (інформація про реквізити ідентифікаційний код - 20108633) - 5445 грн. 00 коп. основного боргу, 334 грн. 72 коп. 3% річних, 1138 грн. 89 коп. інфляційних втрат, 101 грн. 93 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 235 грн. 83 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Провадження в частині стягнення 1600,00 грн. основного боргу припинити відповідно до п. 11 ч. 1, ст. 80 ГПК України.
4. В стягненні 06,40 грн. 3 % річних відмовити.
5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
Суддя Банасько О.О.
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 14 червня 2011 р.
віддрук. 1 прим.:
1 - до справи.