Ухвала
іменем україни
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого-судді Животова Г.О.,
суддів
за участю прокурора
захисника Єлфімова О.В., Сахна Р.І.,
Кравченко Є.С.,
ОСОБА_5,
розглянула в судовому засіданні 31 травня 2011 року у м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора м. Києва на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 січня 2011 року.
Вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2010 року
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,
засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України на 3 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 357 КК України на 2 роки обмеження волі.
Згідно ст.ст. 70, 72 КК України остаточне покарання визначено шляхом повного складання призначених покарань - у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
Відповідно ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 2-4 ст. 76 КК України.
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше не судимого,
засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України на 3 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 357 КК України на 2 роки обмеження волі.
Згідно ст.ст. 70, 72 КК України остаточне покарання визначено шляхом повного складання призначених покарань - у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
Відповідно ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 2-4 ст. 76 КК України.
Ухвалою апеляційного суду вирок залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винними в тому, що вони за попередньою змовою між собою заволоділи чужим майном шляхом обману, завдавши значної шкоди потерпілим, а також у заволодінні важливими особистими документами потерпілих за таких обставин.
28 травня 2010 року, знаходячись в приміщенні по вул. П. Лумумби, 7 у м. Києві, ОСОБА_6 пред'явив паспорт на ім'я ОСОБА_8 на фотокартці якого був зображений він та уклав усний договір з гр. ОСОБА_9 про оренду офісу № 2 в офісному приміщенні «Бізнес-Центру» по вул. М.Грінченка, 4 у м. Києві, де згідно розробленого плану повинен був знаходитись ОСОБА_7 в ролі менеджера з працевлаштування громадян в неіснуючу компанію «SEA FISH TRADE».
В подальшому, діючи спільно та узгоджено, ОСОБА_6 разом з ОСОБА_7 розмістили оголошення з працевлаштування на сайтах комп'ютерної мережі Інтернет.
З громадянами, які звернулися за працевлаштуванням, засудженні підписували заяви по працевлаштуванню і заволодівали їх паспортами. Крім того, за «оформлення на роботу» засуджені брали у вказаних осіб гроші у розмірі 1000 грн.
Таким чином, в період з 1 по 11 червня 2010 року 57 осіб, будучи введеними в оману за «послуги» в працевлаштуванні заплатили засудженим ОСОБА_10 та ОСОБА_7 55571 грн. 94 коп., якими останні розпорядилися на власний розсуд.
У касаційній скарзі прокурор просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особам засуджених внаслідок м'якості, неправильним застосуванням кримінального закону, істотними порушеннями кримінально-процесуального закону. Посилається на те, що суд не допитав підсудних з приводу пред'явленого ним обвинувачення, розглянув справу та задовольнив позови потерпілих без виклику останніх в судове засідання. Вказує, що суд апеляційної інстанції всупереч вимог ст. 377 КПК України належним чином не перевірив всіх зазначених в апеляції прокурора доводів.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку касаційної скарги, захисника, який проти задоволення скарги заперечував, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, під час її судового розгляду, на підставі зібраних по справі доказів, які в судовому засіданні досліджувалися в порядку ч. 3 ст. 299 КПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо доведеності винності засуджених у вчиненні інкримінованих їм злочинів та правильно кваліфіковані дії ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 190 та ч. 3 ст. 357 КК України, що у касаційній скарзі не оспорюється.
Всупереч твердженням в скарзі прокурора при призначенні покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, дані про їх особу та обставини справи, які впливають на ступінь їх відповідальності. Зокрема, суд взяв до уваги, що засуджені раніше до кримінальної відповідальності не притягувалися, по місцю проживання характеризується позитивно. Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 і ОСОБА_6 визнано їх щире каяття в скоєному та явка останнього з повинною. Крім того, засуджені частково відшкодували шкоду потерпілим, які просили звільнити ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності.
За таких даних, суд, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов до обґрунтованого висновку про можливість виправлення й перевиховання ОСОБА_6 і ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства та звільнення їх від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
Обране судом покарання є обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засуджених й попередження нових злочинів.
Посилання прокурора про те, що засуджені всупереч вимог ст. 299 КПК України не були допитані судом з приводу пред'явленого обвинувачення є безпідставними.
Так, з протоколу судового засідання вбачається, що підсудним ОСОБА_6 та ОСОБА_7 була надана можливість дати показання з приводу пред'явленого обвинувачення і вони були допитані судом та державним обвинувачем щодо обставин вчинених злочинів (а.с. 117 т.6).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що місцевим судом були виконанні вимоги ч. 5 ст. 299 КПК України, а допит підсудних здійснений в рамках положень ст. 263 КПК України. Що стосується, фактичних обставин скоєного, то вони ніким не оспорювалися і викладені у вироку з достатньою повнотою.
Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги про те, що судом не з'ясовані час, місце і спосіб вчинення злочинів, на думку колегії суддів є необґрунтованими.
Разом з тим посилання прокурора про порушення судом вимог ст. 49 КПК України та не повідомлення потерпілих про час і місце проведення судового засідання дійсно мало місце. Проте, вказане порушення, на думку колегії суддів, в даному конкретному випадку не може бути підставою для скасування вироку. Як вбачається з матеріалів справи, підсудні повністю визнали себе винуватими у скоєнні злочинів за обставин, встановлених досудовим слідством, а тому суд, за клопотанням державного обвинувача, розглянув справу в порядку, передбаченому ст. 299 КПК України, обмежившись тільки допитом підсудних, визнав недоцільним дослідження інших доказів та задовольнив цивільні позови потерпілих в повному обсязі. Потерпілими вказане рішення суду оскаржено не було.
Тому зазначене порушення норм кримінально-процесуального закону не можна визнати суттєвим, тобто таким, що перешкодило чи могло перешкодити суду повно та всебічно розглянуто справу і постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, колегія суддів
вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 січня 2011 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Животов Г.О. Єлфімов О.В. Сахно Р.І.