Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Орлянської В.І.,
суддів Тельнікової І.Г., Суржка А.В.,
за участю прокурора Сенюк В.О.
розглянула у судовому засіданні у м. Києві 9 червня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 листопада 2010 року.
Вироком Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2010 року
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України,
раніше неодноразово судимого, останній раз 31.03.2003 року за ч. 3 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі
засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі.
Стягнуто з засудженого 4800 грн. на користь потерпілого ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди та 4000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 листопада 2010 року зазначений вирок залишено без зміни.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 21 квітня 2010 року, відділі«Будівельні інструменти» магазину «Торговий дім», що розташований по вул. С. Січових Стрільців,6 в смт. Рожнятів, повторно, таємно з барсетки потерпілого ОСОБА_2 викрав гроші в сумі 4800 грн.
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування постановлених у справі рішень з направленням справи на новий судовий розгляд, посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого. Вказує, що судом порушені вимоги ч. 3 ст. 299 КПК України в частині недотримання процедури визначення обсягу та порядку дослідження доказів, які перешкодили суду повно і всебічно розглянути справу. Вважає, що суд не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу засудженого, а тому призначив покарання, яке є несправедливим внаслідок м'якості.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який не підтримав вимоги касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається зі змісту вироку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України. Правильність цих висновків і кваліфікація дій засудженого у касаційному порядку не оспорюються.
Відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.
Як убачається з протоколу судового засідання від 22 липня 2010 року, під час розгляду справи щодо ОСОБА_1 за клопотанням прокурора суд з'ясував у учасників процесу можливість розглядати справу відповідно до вимог ч. 3 ст. 299 КПК України і було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорювалися. Крім того, з протоколу судового засідання вбачається, що суд роз'яснив вимоги ст. 299 КПК України та наслідки її застосування, а саме, що учасники процесу будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку (а.с. 120-121). Це питання обговорювалося після подачі потерпілим позовної заяви і з таким порядком дослідження доказів погодилися всі учасники процесу. А тому, доводи прокурора про недотримання процедури визначення обсягу та порядку дослідження доказів є безпідставними.
Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування кримінального і порушення кримінально-процесуального законів, зокрема ст.65 КК України, ст. ст. 323, 334 КПК України, а також призначення надто м'якого покарання, то колегія не може погодитися з ними.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.
Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого та інші обставини, зокрема, щире каяття ОСОБА_1 і активне сприяння розкриттю злочину, позитивну характеристику з місця проживання. Також, суд обґрунтовано визнав обставиною, що обтяжує покарання, те, що ОСОБА_1 раніше притягався до кримінальної відповідальності.
Виходячи з конкретних обставин справи, суд обрав ОСОБА_1 покарання у межах санкцій ч. 2 ст. 185 КК України, яке є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, усі доводи апеляції, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги, належним чином було перевірено судом апеляційної інстанції.
Порушень процесуального закону, які могли б вплинути на правильність і обґрунтованість судових рішень колегією суддів не встановлено, а тому касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, колегія суддів
касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення. Вирок Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 листопада 2010 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Судді :
В.І. Орлянська І.Г. Тельнікова А.В. Суржок