Справа № 2-1621/11
Іменем України
01.06.2011 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
Головуючого - судді Тихомирова І.В.
при секретарі - Гавриленко І.В.
за участю позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
відповідача - ОСОБА_3
представників відповідача - ОСОБА_4, ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа: Перша Нікопольська державна нотаріальна контора про поновлення строку, встановлення факту родинних відносин, визнання свідоцтва про право на спадщину та договору дарування часткового недійсними, визнання права власності на 1/3 частину садиби в порядку спадкування за законом, суд -
встановив:
Спочатку ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин.
Згодом доповнювала та уточнювала свої вимоги, звернувшись до суду із позовом про поновлення пропущеного процесуального строку, встановлення факту родинних відносин, визнання свідоцтва про спадщину та договору дарування часткового недійсними, визнання права власності на 1/3 частину садиби в порядку спадкування за законом.
Свої вимоги мотивує тим, що її батьками були ОСОБА_7 та ОСОБА_8. Крім неї, у сім'ї ще було двоє дітей -ОСОБА_9 та ОСОБА_10.
24 серпня 1968 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_11, після чого вона взяла собі прізвище «ОСОБА_1».
ОСОБА_7 на праві приватної власності належало домоволодіння АДРЕСА_1.
За життя ОСОБА_7 не залишив жодних заповідальних розпоряджень з приводу належного йому майна.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входило вказане спадкове домоволодіння. Спадкоємцями після його смерті були позивачка, відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_10
У встановлений законом строк всі спадкоємці подали заяви про прийняття спадщини, однак у позивачки виникла проблема із доказуванням факту родинних відносин, поскільки її батько був ОСОБА_7, а в свідоцтві про народження позивачки він був записаний як ОСОБА_7. Дана розбіжність була пов'язана з тим, що на час народження батька позивачки існувала лише церковна реєстрація народження, а поскільки у церковному календарі ім'я «ОСОБА_7»відсутнє, його замінили на «ОСОБА_7».
ОСОБА_10 за життя залишив заповіт від 25.12.2000 року, посвідчений секретарем Виконавчого комітету Менжинської сільської ради, реєстровий № 732, яким все належне йому майно заповів відповідачу ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 помер. Спадкоємцем після його смерті за заповітом був ОСОБА_6
08.10.2002 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 отримали свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 Інтереси позивачки при видачі даного свідоцтва враховані не були.
30.07.2004 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_6 договір дарування, посвідчений Першою Нікопольською державною нотаріальною конторою, згідно якого подарувала визнану за нею частку у спадщині ОСОБА_7 відповідачу ОСОБА_6
Про ці обставини позивачці стало відомо у березні 2008 року після виникнення між нею та відповідачем ОСОБА_6 конфлікту з приводу спадщини та звернення до КП «НМБТІ».
Позивачка просить суд поновити їй пропущений процесуальний строк для звернення до суду із позовом, визнати свідоцтво про право на спадщину від 08.10.2002 року та договір дарування 30.07.2004 року частково недійсними, визнати за нею право власності на 1/3 частину домоволодіння у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, встановивши з ним факт родинних відносин.
Посилається на ту обставину, що вона ніколи не відмовлялася від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 на користь інших осіб, доглядала батька, проживаючи при цьому з ним однією сім'єю, від спадкування не усувалася.
Про існування оспорюваного свідоцтва про право на спадщину та договору дарування на час їх складання їй не було відомо, вона дізналася про порушення свого права лише у березні 2008 року. До того часу вона обґрунтовано вважала, що має право на спадщину, для чого і звернулася до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин з ОСОБА_7
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні проти позовних вимог ОСОБА_1 не заперечувала.
Представник відповідача ОСОБА_14 у судовому засіданні у судовому засіданні пояснив, що поскільки позивачка знала про смерть ОСОБА_7 з 1993 року, а згодом і про смерть ОСОБА_10 у 2002 році, то вона двічі пропустила строк для звернення до суду із даним позовом, не надавши доказів поважності причин пропущення цих процесуальних строків.
Вважає, що пояснення свідків та фотокартки не можуть бути прийняті до уваги як докази родинних відносин ОСОБА_7 та ОСОБА_1, поскільки вони є недостатніми.
У зв'язку з необхідністю відмови у поновлені пропущеного процесуального строку, просив відмовити і у вимозі про визнання свідоцтва про право на спадщину від 08.10.2002 року недійсним.
Щодо договору дарування пояснив, що оскільки сама ОСОБА_3 не скасувала та не поставила питання про розірвання оспорюваного ОСОБА_1 договору дарування і вважала його для себе дійсним, то підстав для його визнання недійсним за позовом ОСОБА_1 немає.
Вважає вимогу про визнання права власності на 1/3 частину спадкового домоволодіння незаконною, просив відмовити в позові в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_4 пояснила суду, що ОСОБА_1 спочатку відмовлялася від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7, поскільки вона не була їй потрібна, а через багато років поставила це питання. За цей час тільки вона та ОСОБА_6 доглядали за спадковим домоволодінням, зробили у ньому ремонт, несуть усі витрати по його утриманню. Просила в позові відмовити.
Заслухавши сторони, свідків, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно п. 5 Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України (в ред. 2003 року) правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Поскільки спадщина після смерті ОСОБА_7 була прийнята усіма спадкоємцями за законом, до неї слід застосовувати правила ЦК України (в ред. 1963 року).
Згідно п. 4 Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України (в ред. 2003 року) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Поскільки оспорювані свідоцтво про право на спадщину та договір дарування не породжували триваючих прав та обов'язків для сторін, суд приходить до висновку, що до свідоцтва про право на спадщину від 08.10.2002 року слід застосовувати норми ЦК України (в ред. 1963 року), а до договору дарування від 30.07.2004 року -норми ЦК України (в ред. 2003 року).
Згідно ч. 1 ст. 529 ЦК України при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України (в ред. 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:
1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;
2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Згідно ч. 1 ст. 551 ЦК України (в ред. 1963 року) якщо спадкоємець, закликаний до спадкоємства за законом або за заповітом, помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк (стаття 549 цього Кодексу), право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).
Як встановлено судом, ОСОБА_7 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 10.09.1987 року, виданого виконкомом Менжинської сільської ради, належало домоволодіння АДРЕСА_1 (а. с. 21, 37).
З життя ОСОБА_7 не залишив жодних заповідальних розпоряджень стосовно належного йому майна (а. с. 35).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. (а.с. 69) Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входило вказане домоволодіння. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_7 були позивачка, відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_10
Факт родинних відносин між позивачкою та ОСОБА_7 у судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16, його також не оспорювала представник відповідача ОСОБА_4 Крім того, даний факт підтверджується наданими позивачкою фотоматеріалами (а. с. 55,56).
Суд не може покласти в основу рішення доводи представника відповідача ОСОБА_14, що подані докази родинних відносин ОСОБА_7 та ОСОБА_1 є недостатніми, поскільки, виходячи з принципу розумності та справедливості, інших доказів цього факту добути неможливо.
При таких обставинах у суду не викликає сумнівів, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_7
Суд також не може прийняти до уваги доводи представників відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_1 не має права на спадщину після смерті ОСОБА_7 та відмовлялася від неї, поскільки вона прийняла цю спадщину шляхом подачі у встановлений законом строк заяви про її прийняття до Першої Нікопольської державної нотаріальної контори, що підтверджується матеріалами спадкової справи (а. с. 32).
Будь -яких доказів того, що ОСОБА_1 відмовлялася від спадщини після смерті ОСОБА_7 або була усунена від спадкування, судом не добуто.
При таких обставинах, суд приходить до висновку, що кожен зі спадкоємців після смерті ОСОБА_7 мав право на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1.
Згодом, за правом спадкової трансмісії та у зв'язку зі складеним заповітом ОСОБА_10 (а. с. 34), право на 1/3 частину вказаного домоволодіння перейшло ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 помер. (а.с. 52, 70). Після його смерті до складу спадкового майна, зокрема, входила і 1/3 частина спірного спадкового домоволодіння.
08.10.2002 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 отримали свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_7, на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 кожен (а. с. 38).
30.07.2004 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_6 договір дарування, посвідчений Першою Нікопольською державною нотаріальною конторою, згідно якого подарувала визнану за нею частку у спадщині ОСОБА_7 відповідачу ОСОБА_6 (а. с. 21, 66).
Суд вважає безпідставною видачу на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.10.2002 року.
Відповідно до ст. 560 ЦК України (в ред. 1963 року) спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави.
Поскільки ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7, а отже була закликана до спадкування, свідоцтво про право на спадщину від 08.10.2002 року порушує її право на спадкування, оскільки не враховує вимоги ст. 560 ЦК України (в ред. 1963 року).
Відповідно до ст. 4 ЦК України (в ред. 1963 року) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають:
з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій -з актів планування;
в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва;
внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;
внаслідок інших дій громадян і організацій;
внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЦК України (в ред. 1963 року) судом, арбітражем або третейським судом шляхом:
визнання цих прав;
відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право;
присудження до виконання обов'язку в натурі;
компенсації моральної шкоди;
припинення або зміни правовідношення;
стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, -неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.
Поскільки свідоцтво про право на спадщину від 08.10.2002 року, реєстровий № 2 - 2414 є адміністративним актом Першої Нікопольської державної нотаріальної контори, суд вважає, що у звязку з порушенням цим свідоцтвом прав ОСОБА_1, воно підлягає визнанню частково недійсним: в частині визнання за ОСОБА_3 права на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_1 та ОСОБА_6 права на таку саму частину.
Суд також вважає обґрунтованими та підлягаючими задоволенню вимоги про визнання договору дарування від 30.07.2004 року частково недійсним.
Відповідно до ст. 228 ЦК України (в ред. 2003 року) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Поскільки ОСОБА_3 на момент укладення оспорюваного договору дарування від 30.07.2004 року завідомо знала про існування ще одного спадкоємця за законом, що не оспорювалося нею у судовому засіданні, не мала законних підстав для відчуження 1/6 частини домоволодіння АДРЕСА_1, але вчинила дане відчуження, чим порушила констуційне право позивачки на власність, суд вважає даний договір дарування в цій частині є нікчемним.
Водночас з урахуванням вимог ст. 217 ЦК України (в ред. 2003 року) в іншій частині, а саме: дарування 1/3 частини АДРЕСА_1, є дійсним.
При таких обставинах підлягають вимоги позивача і про визнання за нею права власності на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1, поскільки вона є його законною спадкоємицею, від спадкування не усувалася і спадщину прийняла належним чином у встановлений законом строк. Таким чином, слід перерозподілити спадщину, яка була оформлена на імя ОСОБА_3 та ОСОБА_6, повернувши їх у стан, що існував до порушення права на спадкування ОСОБА_1
При вирахуванні частки у спадщині ОСОБА_1 суд виходив з того, що ОСОБА_6 не мав права на 1/6 частину спадкового домоволодіння, так само як і ОСОБА_3 Отже, спадщину після смерті ОСОБА_7 слід перерозподілити, повернувши ці частки на користь ОСОБА_1 (1/6 + 1/6 = 2/6 = 1/3 частина).
Суд вважає обгрунтованими доводи позивачки про поновлення їй пропущеного процесуального строку.
У відповідності до ст. 71 ЦК України (в ред. 1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до ст. 76 ЦК України (в ред. 1963 року) перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 2 ст. 80 ЦК України (в ред. 1963 року) якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Згідно ст. 257 ЦК України (в ред. 2003 року) загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України (в ред. 2003 року) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України (в ред. 2003 року) якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Суд вважає, що ОСОБА_1 пропустила встановлений процесуальний строк з поважних причин.
Суд не може погодитися з доводами представника відповідача ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_1 знала про смерть ОСОБА_7 та ОСОБА_10, а тому пропустила встановлений законом процесуальний строк для звернення до суду без поважних причин, поскільки самі по собі ці події жодним чином не порушили її права на спадкування.
Крім того, ОСОБА_1 взагалі не мала права на спадкування після смерті ОСОБА_10, а тому жодних строків з моменту його смерті для позивачки не виникало.
Водночас, видача свідоцтва на все домоволодіння АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_6 замість 2/3 частин; відчуження ОСОБА_3 1/2 частки цього домоволодіння на користь ОСОБА_6 замість 1/3 частки істотно порушили право ОСОБА_1 на спадкування та власність.
Про існування цих документів позивачка дізналася у березні 2008 року, що не оспорювалося сторонами та підтверджується матеріалами справи і власними поясненнями ОСОБА_1 у судовому засіданні.
Крім того, суд враховує, що 12 березня 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин з ОСОБА_7 (а. с. 1).
Будь -яких доказів того, що ОСОБА_1 була повідомлена про видачу свідоцтва про право на спадщину від 08.10.2002 року або укладення договору дарування від 30.07.2004 року, судом не добуто.
При таких обставинах суд вважає, що ОСОБА_1 пропустила встановлений законом процесуальний строк для звернення до суду із позовом з поважних причин, в зв'язку з чим він підлягає поновленню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4,6,71,76,80,529,549,551,560 ЦК України (в ред. 1963 року), ст.ст. 217,228, 257, 261, 267 ЦК України (в ред. 2003 року), ст.ст. 9,10,11,14,15,212, 213 -215 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду, визнавши причину пропуску поважною.
Встановити факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, визнавши ОСОБА_7 рідним батьком ОСОБА_1.
Визнати свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом від 08.10.2002 року, виданого 1-ю Нікопольською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в рівних долях частково недійсним.
Визнати договір дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 30.07.2004 року частково недійсним.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_7.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Нікопольський міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя:І. В. Тихомиров