33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"07" червня 2011 р. Справа № 5/5004/124/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Савченко Г.І.
судді Грязнов В.В. ,судді Тимошенко О.М.
при секретарі судового засідання Яковлєв Д.В.
за участю представників сторін:
Від позивача - представник ОСОБА_1, дов.№03/2/314 від 09.06.2010 року; представник ОСОБА_2, дов.№03/2/337 від 09.06.2010 року.
Від відповідача - підприємець ОСОБА_3, представник ОСОБА_4 дов.б/н., від 28.04.2011 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача фізичної особи підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Волинської області від 17.03.11 р. у справі № 5/5004/124/11 (суддя Слупко Валентина Леонтіївна )
за позовом Публічного Акціонерного Товариства "Всеукраїнський акціонерний банк"
до фізичної особи підприємця ОСОБА_3
про визнання права власності на предмет іпотеки
Рішенням господарського суду Волинської області від 17 березня 2011 року у справі №5/5004/124/11 позов задоволено.
Визнано за публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк»право власності на нежитлове приміщення літер «А-5»загальною площею 93,5 м2, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, яке є предметом договору іпотеки №47/06Р/1 від 03.11.06р. укладеного між публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк»та підприємцем ОСОБА_3
Стягнуто з підприємця ОСОБА_3 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк»судові витрати по справі в сумі 15386 грн., із них 15150 грн. державного мита та 236грн. витрат на ІТЗ.
Відповідач фізична особа підприємець ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду. Просить його скасувати, провадження у справі припинити.
Посилається на те, що місцевим господарським судом порушено норми процесуального та матеріального права.
Вказує на те, що позивач змінив предмет позову після початку розгляду справи по суті в день прийняття оскаржуваного рішення 17.03.2011 року.. Однак, разом з тим суд відмовив у прийнятті зустрічного позову в цьому ж судовому засіданні, мотивуючи тим, що зустрічний позов поданий після початку розгляду справи.
Щодо неправильного застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, апелянт вказує наступне.
Своє рішення суд мотивував тим, що 03.11.06 р. між Банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №102/06Р про надання кредиту в сумі 200 000 доларів США зі строком погашення згідно графіка до 03.11.16р. та сплатою 13,5% річних за користування кредитом.
03.11.06р. між Банком та підприємцем ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки №47/06Р в забезпечення виконання умов кредитного договору від 03.11.06р. №102/06Р.
27.11.07р. між Банком та ОСОБА_3 укладено додатковий договір №1 до кредитного договору від 03.11.06р. №102/06Р, згідно якого сума кредиту визначена в розмірі 260 000 доларів США.
Цього ж числа - 27.11.07р. між Банком та підприємцем ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений додатковий договір №1 до договору іпотеки №47/06Р/1 від 03.11.06р., відповідно до змісту якого іпотекою забезпечувалось збільшене на 60 000 доларів США кредитне зобов'язання.
Також в основу рішення суд послався на те, що про отримання ОСОБА_3 ще однієї вимоги Банку про дострокове виконання кредитних зобов'язань свідчить надана суду особисто нею копія листа на адресу банку від 04.01.11 р. про повернення Банку оригіналу листа-вимоги від 09.12.10р. №845 на 2-х аркушах та оригіналу розрахунку заборгованості за кредитним договором № 102/06Р на 2-х аркушах.
Пунктом 7.1 договору іпотеки сторони також передбачили право Банку як' іпоткодержателя у разі неналежного виконання договору в цілому або в тій чи іншій його частині достроково звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку»у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.
Відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про іпотеку»у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов 'язання, а в разі його невиконання -звернути стягнення на предмет іпотеки.
У разі порушення іпотекодавцем обов'язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті, або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошти. Іпотекодавець зобов'язаний негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв'язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки.
Своє рішення суд мотивував тим, що 28.04.09 р. Банк направив ОСОБА_3 лист-вимогу за №52 про дострокове виконання кредитних зобов'язань протягом 30-ти днів в зв'язку з несплатою встановлених графіком платежів, зазначивши в листі-вимозі прострочені суми кредиту, відсотків та суму штрафу, які підлягають поверненню станом на 28.04.09р. Зазначеним листом Банк попередив ОСОБА_3, що у випадку невиконання зазначеної вимоги Банк застосує процедуру примусового звернення на іпотечне майно.
Звертає увагу на ту обставину, що вище зазначене твердження суду не може бути підставою для винесення рішення судом так як, СПД ОСОБА_3 діяв у кредитному договорі № 102/06Р не в якості фізичної особи-підприємця, а в якості фізичної особи. Отже слід вважати лист-вимогу за №52 від 28.04.2009 року про дострокове виконання кредитних зобов'язань безпідставною, так як заборгованість фізичної особи ОСОБА_3 за кредитним договором № 102/06Р визначається не під час провадження у даній справі, а в порядку позовного провадження в судах загальної юрисдикції за позовом банку, а тому у суду не було підстав для розгляду в порядку господарського судочинства заборгованість фізичної особи ОСОБА_3 за кредитним договором № 102/06Р.
При цьому судом взагалі не було встановлено, що є досить важливим і підставою для задоволення позову банку, які іпотекодавцем було допущено та вчинено порушення іпотечного договору №47/06Р від 03.11.2006 року, які встановлені самим іпотечним договором, що при цьому банк, як іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання -звернути стягнення на предмет іпотеки.
В своєму рішенні суд вказує на застосування ст. 37 Закону «Про іпотеку». Однак дана норма права судом застосована не правомірно і не може бути застосована взагалі, так як суд сам не визначився з предметом спору.
Відповідно до вимог ст.37 Закону України «Про іпотеку»іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов 'язання.
Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотеко давцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Однак суду не було надано взагалі документів, які вказують на вартість предмета іпотеки, також не надано оцінку вартості предмета іпотеки, яка виконана суб'єктом оціночної діяльності. Все це залишилось взагалі поза увагою суду та не вказано в рішенні суду.
Також суд в своєму рішенні вказує на застосування ст. 392 ЦК України. Однак незрозуміло чому і з яких підстав застосована дана норма права. Оскільки вимогами ст. 392 ЦК України чітко визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
При цьому на засадах змагальності сторін представником позивача суду не було доведено та не надано будь-яких письмових доказів на підтвердження того, що банк в дійсності являється власником майна, яке передано в іпотеку, також суду не було надано будь-яких письмових доказів, що я дійсно оспорюю або не визнаю право власності банку на предмет іпотеки, а також те, що банком дійсно втрачено документ, який засвідчує його право власності на предмет іпотеки.
В суду не було підстав для застосування ст. 392 ЦК України, оскільки для застосування норм ст. 392 ЦК України необхідною умовою є те, що такий позов може бути пред'явлений до будь-якої особи, яка словами чи діями заявила про свої претензії на річ, яка перебуває у власності іншої особи. При цьому позивач, пред'являючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем дій, у тому числі його висловлювань, які можуть бути розцінені як невизнання чи оспорювання права власності. Однак за відсутності таких доказів при розгляді справи в господарському суді провадження у справі підлягає припиненню в зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі п.11 ч. 1 ст. 80 ГИК. Але прийняття рішення чи ухвали певною мірою захищає право власності, оскільки в мотивувальній частині рішення чи ухвали констатується наявність у позивача права власності, а у задоволенні позову відмовляється (чи провадження у справі припиняється) тільки тому, що позивач не доказав факт оспорювання права власності Але при таких обставинах справи мотивувальна частина судового рішення обов'язкового значення не має, але вона здатна вплинути на наступні судові рішення у справах з участю тих ж позивача та відповідача.
Однак господарським судом Волинської області цього положення вимог ст. 392 ЦК України взагалі враховано не було, що послужило грубому порушенню норм як процесуального так і матеріального права.
З огляду на це слід зробити висновок про те, що власник майна має право за наявності підстав для пред'явлення позову звернутися з позовом лише про визнання права власності.
При цьому незрозумілою є позиція господарського суду по застосуванню ст. 1050 ЦК України, оскільки відносини, які виникли між мною як ФОП ОСОБА_3 та банком не регулюються даною нормою права, а тому суд неправомірно застосував дану норму права, так як вона не може бути застосована до тих правовідносин, які виникли між сторонами.
В судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду, відповідач підтримує доводи апеляційної скарги.
Позивач заперечує доводи апеляційної скарги. Подав клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів - звіт про оцінку приміщення від 04.04.2011 року, відповідно до якого вартість об"єкту оцінки становить 1100341 грн..
Вказує на те, що на день ухвалення рішення, звіт не був повністю виготовлений, що унеможливило вказати у резолютивній частині рішення розмір вартості предмету іпотеки.
Дослідивши докази у справі, Рівненський апеляційний господарський суд встановив.
03.11.06р. між Банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №102/06Р про надання кредиту в сумі 200 000 доларів США зі строком погашення згідно графіка до 03.11.16р. та сплатою 13,5% річних за користування кредитом.
Пунктами 1.3 та 1.3.1 вказаного договору сторони передбачили, що забезпеченням виконання зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом , комісій, неустойки (штраф, пеня), відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, а також інших втрат кредитодавця виступає іпотека, а саме: нежитлове приміщення загальною площею 93,5м2, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.06р. В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором в п'ятиденний строк з моменту підписання цього договору укладається договір іпотеки між кредитодавцем та іпотекодавцем. Умови передачі майна в заставу та звернення стягнення на заставлене майно регулюються нормами чинного законодавства України і відповідним договором застави.
03.11.06р. між Банком та підприємцем ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки №47/06Р в забезпечення виконання умов кредитного договору від 03.11.06р. №102/06Р.
27.11.07р. між Банком та ОСОБА_3 укладено додатковий договір №1 до кредитного договору від 03.11.06р. №102/06Р, згідно якого сума кредиту визначена в розмірі 260 000 доларів США.
Цього ж числа -27.11.07р. між Банком та підприємцем ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений додатковий договір №1 до договору іпотеки №47/06Р/1 від 03.11.06р., відповідно до змісту якого іпотекою забезпечувалось збільшене на 60 000 доларів США кредитне зобов'язання.
Згідно п. 1.6 вказаного додаткового договору сторони визначили, що узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки становить 1515000 грн.
Факт надання ОСОБА_3 кредитних коштів в сумі 260000 доларів США підтверджується наявними в матеріалах справи заявами ОСОБА_3 про видачу готівки від 03.11.06р. та 27.11.07р., на яких міститься її підпис в отриманні кредитних коштів.
24 січня 2011 року позивач звернувся з позовом до відповідача. Просив звернути стягнення на майно, що належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6, шляхом набуття права власності позивача на предмет іпотеки, а саме на нерухоме майно розташоване за адресою: АДРЕСА_1.. Позов мотивований тим, що загальна сума заборгованості ОСОБА_6 перед банком становить 1579449, 60 грн.. Відповідно до п.7.1 іпотечного договору, у випадку неналежного виконання договору Іпотекодержатель має право вимагати дострокове виконання зобов"язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Крім того, в пункті 7.4 Іпотечного договору сторони погодили застереження щодо переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов"язання по кредитному договору в порядку, встановленому ст.37 Закону України "Про Іпотеку".
Місцевим господарським судом 25.01.2011 року порушено провадження у справі. Справу призначено до слухання на 21.02.2011 року.
21.02.2011 року оголошено перерву на 24.02.2011 року, про що свідчить розписка в матеріалах справи (а.с.53).
24.02.2011 року оголошено перерву на 10.03.2011 року (а.с.57).
10.03.2011 року оголошено перерву на 17.03.2011 року (а.с.61).
17.03.2011 року у день прийняття рішення у справі, позивач подав клопотання в якому просить змінити предмет позову та визнати право власності на предмет іпотеки за банком (а.с.62).
В цей же день, до прийняття рішення у справі, Відповідач подав зустрічну позовну заяву (а.с.126). В якій просить визнати недійсним іпотечний договір №47/06Р/1 від 03.11.2006 року.
Місцевий господарський суд прийняв зміну позивачем предмету позову. Позов задоволив з підстав викладених вище.
Разом з тим, як вказано в оскаржуваному рішенні - після розгляду судом вказаних п"яти клопотань та відмови в їх задоволенні, відповідачкою подано зустрічний позов до Банку про визнання недійсним договору іпотеки від 03.11.2006 року, який судом залишено без розгляду, оскільки останній подано після початку розгляду судом справи по суті, що є порушенням статтей 22 та 60 ГПК України.
Давши оцінку доказам у справі, доводам сторін, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Місцевим господарським судом порушені норми процесуального права.
А саме, відповідно до позовної заяви предметом спору є вимога про звернення стягнення на майно, що належить відповідачу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Відповідно до зміни предмету спору є вимога про визнання права власності на предмет іпотеки.
Відповідно до ст.22 ГПК України позивач має право до початку розгляду господарським судом по суті, змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, місцевим господарським судом тричі оголошувалась перерва в засіданні, про що зазначено в судовому рішенні.
Заява про зміну предмету спору подана в останньому судовому засіданні 17.03.2011 року. Дані обставини свідчать про те, що заява про зміну предмету позову подана після початку розгляду справи, оскільки після закінчення перерви розгляд справи продовжується.
Крім того, в заяві про зміну предмету позову не вказано об"єкт предмету спору (адреса, назва нерухомого майна, тощо). Неможливо зробити висновок, щодо підстав позовних вимог. Заява про зміну предмету позову не відповідає вимогам ст.54 ГПК України, подана у формі клопотання. Місцевий господарський суд позбавив можливості як позивача надати належним чином оформлену заяву, так і відповідача надати відзив по суті змінених позовних вимог. Місцевий господарський суд мав за таких обставин не приймати до розгляду заяву про зміну предмету позову.
Судова колегія погоджується з апелянтом, що місцевий господарський суд самостійно підмінюючи позивача сам вказав предмет змінених позовних вимог.
В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд не вказав, що заява про зміну предмету позову подана до початку розгляду справи по суті. Разом з тим зробив висновок, що зустрічний позов наданий після початку розгляду справи, після розгляду клопотань.
Крім того, у матеріалах справи, відсутній протокол судового засідання від 21.02.2011 року.
Наявна розписка про оголошення перерви на 24.02.2011 року (а.с.53), що суперечить ст.81-1 ГПК України.
За таких обставин, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, оскільки вказані порушення норм процесуального права призвели до прийняття неправильного рішення, прийнятого на підставі зміненого предмету спору, оскільки повинні були розглядатись первинні позовні вимоги.
Судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду за таких обставин зобов"язана прийняти нове рішення виходячи з первісних позовних вимог.
Давши оцінку доказам у справі, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги, викладені в позовній заяві про звернення стягнення на майно, що належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 шляхом набуття права власності позивачем на предмет іпотеки, нерухоме майно розташоване за адресою: Волинська обл., м.Луцьк, пр.Перемоги, буд.17, не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.7.1. Іпотечного договору, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов"язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до п.7.4. договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі:
-рішення суду;
-виконавчого напису нотаріуса;
-переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов"язання по кредитному договору в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" та умовами цього договору.
-продажу Іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та умовами цього договору.
Частиною ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
У частині 3 ст. 33 Закону визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки:
1)на підставі рішення суду,
2)виконавчого напису нотаріуса
3)згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання).
При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або відсутність застереження в іпотечному договорі).
Договором іпотеки на іпотекодержателя покладається зобов'язання надіслати іпотекодавцю повідомлення, оформлене відповідно до вимог ст. 35 Закону України "Про іпотеку". Надіслання такого повідомлення є обов'язковою умовою для подальшого вчинення виконавчого напису на документах, що встановлюють заборгованість для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Частиною 2 ст. 35 Закону встановлено, що положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодаржателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Тобто, у випадку, якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (ст. 37 Закону), - він має право звернутися до суду з метою звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст.39 Закону, якою передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду. При цьому рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки або шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку".
Визнання та реєстрація права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, на підставі рішення суду Законом не передбачено.
Як вбачається з матеріалів справи позивач не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок погашення основного зобов"язання.
Судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду, вважає, що зустрічний позов поданий після початку розгляду справи. Апелянт в додаткових поясненнях до апеляційної скарги з цим погодився.
Разом з тим, інші доводи викладені в апеляційній скарзі, які не стосуються первісних позовних вимог не розглядаються судовою колегією, оскільки вони стосуються зміненого предмету спору.
Судова колегія не приймає додаткових доказів наданих позивачем, звіту про оцінку майна.
Судове рішення прийнято 17.03.2011 року, звіт виготовлений 04.04.2011 року.
Вказаний звіт стосується зміненого предмету позову, який не розглядається судом. Крім того, позов не підлягає задоволенню незалежно від вартості нерухомого майна. Провадження у справі припиненню не підлягає, оскільки позов поданий до підприємця.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,104,105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Волинської області від 17 березня 2011 року по справі №5/5004/124/11 задоволити.
2. Рішення господарського суду Волинської області від 17 березня 2011 року по справі №5/5004/124/11 скасувати. Прийняти нове рішення. В позові відмовити.
3. Стягнути з позивача на користь відповідача 7575 грн. витрат по державному миту пов"язаних із поданням апеляційної скарги.
4. Матеріали справи №5/5004/124/11 повернути в господарський суд Волинської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Савченко Г.І.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Тимошенко О.М.