33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"31" травня 2011 р. Справа № 10/5007/15/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Огороднік К.М. ,суддя Коломис В.В.
при секретарі Турович Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер" на рішення господарського суду Житомирської області від 19.04.11 р. у справі № 10/5007/15/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УСВТ - Фасад"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер"
про стягнення в сумі 896 181 грн. 76 коп.
за участю представників сторін:
позивача - Васильєва І.В.,
відповідача - не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю "УСВТ - Фасад" звернулось до господарського суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер" про стягнення заборгованості в сумі 882588,26 коп. із врахуванням заяви від 14.04.2011 року про зменшення позовних вимог.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 19.04.2011 р. позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 764488,80 грн. боргу згідно договору № 07/2008 від 01.07.2008 року, 63242,57 грн. пені, 38988,92 грн. інфляційних нарахувань, 15867,97 грн., 3 % річних, 8825,88 грн. державного мита, 232,41 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував ст. ст. 525, 526, 625, 837 ЦК України, ст. 193 ГК України та зазначив, що внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 07/2008 року від 01.07.2008 року утворилась заборгованість перед позивачем, яка станом на день подання позову та прийняття рішення у справі, становить 764488,80 грн. Враховуючи, що відповідач позов не оспорив, доказів сплати боргу не подав, суд перевіривши здійснені представником позивача розрахунки пені, інфляційних нарахувань та 3% річних прийшов також до висновку, що вказані суми нараховані обґрунтовано відповідно до чинного законодавства та укладеного договору.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Елім-Партнер" звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 19.04.2011 року.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідач дізнався про розгляд справи лише з моменту одержання рішення від 19.04.2011 року по справі № 10/5007/15/11. Вказує, що на адресу товариства не надходило жодної ухвали, навіть про порушення провадження у справі і тому, відповідач не направив представника у судове засідання.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві вказує, що у матеріалах справи містяться копія претензії № 14 від 10.08.2010 року, копія відповіді на претензію № 115а від 15.09.2010 року, якими відповідач був попереджений про звернення до суду, а також містяться докази відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів. Вважає, що відповідач намагається затягнути виконання судового рішення.
У судовому засіданні представник позивача просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу.
Представник відповідача на розгляд справи до суду не з'явився, про час, день та місце слухання апеляційної скарги повідомлявся належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 74).
Враховуючи приписи ст. 101 ГПК України про межі перегляду справи в апеляційній інстанції, а також з огляду на те, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце перегляду справи, апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу по суті за відсутності представника відповідача.
Розглянувши апеляційну скаргу, відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 19.04.2011 року у справі № 10/5007/15/11 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.07.2008 року між ТОВ "Елім-Партнер" та ТОВ "УСВТ-ФАСАД" укладено договір №07/2008, згідно п. 1.1, 1.2 якого в порядку та на умовах даного договору замовник доручає, а виконавець на свій ризик виконує власними силами, з додержанням вимог будівельних норм та правил, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконані роботи в повному обсязі за адресою: м. Житомир, площа Перемоги 10 наступні будівельно-монтажні робити: виготовлення 130,84 кв.м. заскленої фасадної системи; виготовлення 156,99 кв.м. вентильованого фасаду; монтаж 990,4 кв.м. заскленої фасадної системи; монтаж 758,4 кв.м. вентильованого фасаду (далі - договір) (а.с.13-15).
Відповідно до п. 2.1 договору вартість робіт по даному договору становить 637074,00 грн., крім того ПДВ 127414,80 грн., разом 764488,80 грн.
Пунктом 2.3 договору визначено, що договірна ціна є твердою і може бути змінена виключно шляхом підписання сторонами відповідного додатку до договору.
Роботи вказані в договорі повинні бути розпочаті не пізніше 5 днів з моменту початку фінансування замовником, та завершені протягом 90 календарних днів після отримання авансу (п. 4.1 договору).
Згідно п. 4.2 договору, датою, яка підтверджує повне виконання робіт, є дата підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт.
Порядок розрахунків сторони погодили п. 5 та вказали, що взаєморозрахунки за виконані роботи проводяться щомісячно, протягом 5-ти банківських днів, після підписання замовником та виконавцем акту приймання виконаних робіт.
Відповідно ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що у виконання своїх зобов'язань позивачем проведені такі роботи по договору № 07/2008 від 01.07.2008 року: виготовлення заскленої фасадної системи на суму 151569,72 грн., виготовлення вентильованого фасаду на суму 79175,28 грн., загальна вартість робіт з ПДВ - 276894,00 грн.; монтаж заскленої фасадної системи на суму 245720,12 грн., монтаж вентильованої фасадної системи на суму 160608,88 грн., загальна вартість робіт з ПДВ - 487594,80 грн., що підтверджується відповідно актами здачі-приймання робіт № Ф-0018 від 06.05.2010 року, № Ф-0019 від 14.05.2010 року, підписаними представниками сторін без заперечень та скріплені їх печатками (а.с. 16, 17).
Відповідно до ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
10.08.2010 року ТОВ "УСВТ-Фасад" звернулось до ТОВ "Елім-Партнер" із претензією № 14 про стягнення боргу, у зв'язку з порушенням замовником грошових зобов'язань визначених договором № 07/2008 від 01.07.2008 року (а.с. 18-21).
У відповідь на претензію ТОВ "Елім-Партнер" надіслало лист № 115а від 15.09.2010 року, в якому вказало, що погоджується з обставинами, викладеними у претензії, однак не визнає суму заборгованості перед позивачем у повному обсязі, оскільки було виявлено приховані дефекти у проведених будівельно-монтажних роботах. Просило направити протягом 5-ти робочих днів свого представника для складання акту на виявлені дефекти та визначення терміну для їх усунення (а.с.22).
Листом № 21 від 15.10.2010 року щодо даної відповіді, позивач повідомив відповідача про неможливість досудового врегулювання спору та передачу справи до суду (а.с. 23-24).
Варто зауважити, що п. 8.2, 8.2.1 сторони погодили, що при виявленні прихованих дефектів під час гарантійного терміну, про що замовник повідомляє виконавця у письмовій формі, виконавець направляє протягом 5-х робочих днів свого представника для складання акта на виявлені дефекти і терміни їх усунення. У разі неявки представника виконавця, замовник складає акт і графік усунення дефектів в односторонньому порядку, комісією у складі трьох осіб, і направляє його субпідряднику для виконання.
Відтак, враховуючи, що відповідач свої зобов'язання в частині проведення розрахунку за виконані позивачем будівельно-монтажні роботи у строк визначений п. 5 договору не виконав, жодних доказів виявлення прихованих дефектів відповідач ні господарському суду Житомирської області, ні суду апеляційної інстанції не подав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність вимог позивача про стягнення з ТОВ "Елім-Партнер" заборгованості в сумі 764488,80 грн..
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як зазначено у ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з положеннями ст. 1, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року, розмір пені, встановлений за погодженням сторін договору обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 9.2 договору передбачено, що за затримку перерахування авансу та платежів виконавцю за виконані роботи замовник сплачує пеню від суми заборгованості в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наявні в матеріалах справи розрахунки пені, інфляційних нарахувань та 3% річних (а.с. 54-55), колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача 63242,57 грн. пені, що відповідає вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", 38988,92 грн. інфляційних нарахувань та 3% річних в розмірі 15867,97 грн..
Щодо твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, слід зазначити наступне.
Доводи відповідача про необізнаність щодо існування спору не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи містяться належні докази надіслання копії позовної заяви з додатками для ТОВ "Елім-Партнер" (а.с. 8-9).
Згідно ч. 1 ст. 64 ГПК України, суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 16.03.2011 року порушено провадження у даній справі та призначено до розгляду на 29.03.2011 року на 12 год. 30 хв.
Вказану ухвалу суду одержано ТОВ "Елім-Партнер" 21.03.2011 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 39), проте в судове засідання уповноважений представник відповідача не з'явився.
01.04.2011 року відповідачем отримано (а.с. 50) ухвалу господарського суду Житомирської області про відкладення розгляду справи на 19.04.2011 року, проте представник ТОВ "Елім-Партнер" повторно в судове засідання не з'явився і про поважність причин своєї неявки суд не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи не звертався.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.
Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Поряд з тим, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не скористався своїм правом бути присутнім при розгляді справи, однак колегія суддів вважає, що досліджених судом першої інстанції доказів було достатньо для завершення розгляду справи та встановлення дійсних правовідносин сторін.
Відтак, суд першої інстанції правомірно розглянув справу за відсутності представника відповідача, який був належним чином та в установленому порядку повідомлений про дату судового засідання.
Отже, відповідно до ст. 47 ГПК України, судове рішення прийняте за результатами дослідження усіх обставин справи.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 19.04.2011 року у справі № 10/5007/15/11 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер" - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржено у касаційному порядку.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Коломис В.В.