33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"06" червня 2011 р. Справа № 5004/83/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Коломис В.В.
суддів Огороднік К.М. суддів Мельник О.В.
при секретарі судового засідання Кульчин Л.В.
розглянувши апеляційну скаргу позивача Приватної фірми "Скорпіон-сервіс" на рішення господарського суду Волинської області від 18.03.11 р.
у справі № 5004/83/11 (суддя Слупко Валентина Леонтіївна )
позивач Приватна фірма "Скорпіон-сервіс"
відповідач Приватний підприємець ОСОБА_2
про стягнення в сумі 28 140 грн. 00 коп.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - ОСОБА_2
Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
У квітні 2010 року приватна фірма "Скорпіон-сервіс" звернулась до господарського суду Волинської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 28140,00 грн. неустойки за користування торговою площею за період з березня 2009 року по березень 2010 року.
Рішенням господарського суду Волинської області від 20 травня 2010 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2010 року, в позові відмовлено з мотивів позовної давності.
Постановою Вищого господарського суду України від 28.12.2010р. рішення господарського суду Волинської області від 20.05.2010р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.08.2010р. у справі №03/58-64 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Волинської області.
Рішенням господарського суду Волинської області від 18.03.2011р. у справі № 5004/83-11(суддя Слупко В.Л.) у позові приватної фірми "Скорпіон-сервіс" до приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення неустойки в сумі 28 140,00 грн. відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач - приватна фірма "Скорпіон-сервіс" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити з підстав, викладених в ній.
При цьому, як на підставу своїх вимог, посилається, зокрема, на те, що при винесенні рішення місцевим господарським судом було порушено норми матеріального і процесуального права, відтак, на думку скаржника, воно є необгрунтованим, незаконним, таким, що прийняте на підставі недоведених фактів, а тому вважає, що рішення першої інстанції підлягає скасуванню з наступних підстав.
В сво чергу, зазначає, що викладене місцевим господарським судом в мотивувальній частині оскаржуваного рішення твердження про те, що відповідач не здійснює торгівельну діяльність на торгівельному місці №72 не відповідає дійсності, оскільки представник позивача, як зазначено в поданій апеляційній скарзі, таких відомостей не підтверджував. При цьому, скаржник зазначає, що йому не відомо, хто саме на даний момент здійснює торгівлю на торговій площі №72, і що для вирішення справи по суті не має ніякого значення, чи користується відповідач наданою їй торговою площею, чи не користується. На думку скаржника, немає значення, ким саме використовується надана відповідачу торгова площа, ним особисто чи іншою особою, оскільки за приписами чинного законодавства та згідно з умовами Уго ди надання в користування торгових площ, саме відповідач зобов'язаний пове рнути торгову площу у разі припинення Угоди і факт невикористання, передачі (чи продажу) майна, що розташоване на торговій площі, не звільняє Відповіда ча від відповідальності за невиконання цього обов'язку.
В поданій апеляційній скарзі скаржник зазначає, що незаконні дії підприємців, які не допускають виконавців і чинять їм перешкоди не мають до даної справи ніякого відношення.
Доводи відповідача про те, що вона звільнила торгову площу і у неї немає можли вості демонтувати металеву конструкцію, на думку скаржника, не відповідають дійсності, та є суперечливими, так як торгівельне місце не звільнене і не повернуте позивачу, на ньому продовжує здійснюватись торгівельна діяльність. Крім того, на торговій площі знаходиться металева конструкція, що належить від повідачу. Таким чином, як зазначає скаржник, не можна говорити про звільнення та повернення йому торгової площі, зважаючи на те, що вона використовується для ведення торгі влі і на ній розміщена власність відповідачки.
Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відпові дач не надала жодного доказу на підтвердження того, що нею вчинялись будь-які дії, спрямовані на звільнення торгової площі. Твердження, що підприємці не допускають нікого до демон тажу, на думку скаржника, не відноситься до даної справи. Металева конструкція належить відповідачу, отже лише вона має право розпоряджатись нею, відповідно, вирішувати питання про її демонтаж. Відомості про те, що відповідач зверталась з позовом до суду про усунення перешкод у реалізації права вільно розпоряджатись власністю в матеріалах справи відсутні.
Як зазначає скаржник, в ході судового розгляду відповідач не заперечувала, що на торговій площі зна ходиться її майно, а отже торгова площа не звільнена.
Крім того, як зазначає скаржник, ту обставину, що відповідач не виконала сво го обов'язку щодо звільнення та повернення торгової площі позивачу було підтверджено також при первісному розгляді даної справи судами всіх інстанцій, в тому числі і Господарсь ким судом Волинської області, а в позові було відмовлено лише з підстав пропуску строків позовної давності. При новому розгляді справи всі обставини справи залишились незмінними.
Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що в Постанові Вищого господарського суду України по даній справі від 28.12.2010 р. було зазначено, що місцевий і апеляційний господарські суди не встановили правильність і розмір нарахування неустойки за прострочення повернення об'єкту найму, що ж до самого факту неповернення у суду касаційної інстанції не виникло ніяких заперечень.
За таких обставин, на думку скаржника та з огляду на обов'язковість вказівок, які містяться в постанові Вищого господарського суду України, місцевому господарському суду при новому розгляді даної справи належало встановити ті обставини, що не були встановлені при її первісному роз гляді.
Скаржник вважає, що висновки місцевого господарського суду про неможли вість звільнення торгової площі не відповідають обставинам справи, оскільки відповідачем не доведено, що нею вчинялись будь-які дії, спрямовані на звільнення торгової площі та повернення її позивачу.
Окрім того, скаржник не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що переданий ним у користування відповідачу об"єкт не наділений індивідуальними ознаками, а тому укладений між сторонами договір не може вважатися договором оренди, і що зазначене, в свою чергу, виключає можливість застосування до спірних правовідносин, ст.785 ЦК України щодо стягнення неустойки. Згідно із пунктом 20 Правил торгівлі на ринках, Адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду в якій рекомендується зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) това рів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торго вельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість. Відтак, на думку скаржника, безпосередньо Правила торгівлі на ринках передбачають укла дення між Адміністрацією ринку і підприємцями, що займаються торгівельною діяльністю, саме договорів оренди (найму) торгових площ. В укладеній між сторонами угоді, як і зазначено в Правилах торгівлі на ринках, передбачено термін дії угоди, розта шування торгового місця, умови оренди торгового місця, розмір та порядок оплати за оре нду торгового місця, права та обов'язки сторін, відтак, вищезазначена угода, укладена між сторонами у даній справі, на думку скаржника, за своєю правовою суттю є нічим іншим, як догово ром оренди (найму).
Відповідно до ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Скаржник зазначає, що з умов Угоди надання в користування торгових площ вбачається, що ним, як наймодавцем було передано торгову площу відповідачу (наймачу) в користування за плату на певний строк. При цьому, як зазначає скаржник, в зазначеній угоді передбачені всі істотні для угод найму (оренди) умо ви, предмет угоди (торгова площа №72, площею 17,5 кв.м.), плата ( 67 грн. за 1 кв.м. в місяць), строк дії договору (до 31.12.2008р.) та інші.
При цьому, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції тна те, що в пункті 1.1, укладеної між сторонами угоди, чітко визначено розмір площі, де саме вона розта шована та її номер, що і є, на думку апелянта, тими ознаками, які відрізняють її з-поміж інших торгових площ на належному йому ринку, оскільки кожна торгова площа на ньому має свій індивідуальний номер, прив'язана до місця знаходження земельної ділянки і всі вони нанесені на Схему розміщення торгових рядів на ринку позивача. Жодної іншої торгової площі розміром 17,5 м2 на торговому ряду пішохідно-торгової зони ринку ПФ "Скорпіон-сервіс" між вул.Кравчука та вул.Карпенка-Карого з № 72 не існує. Саме завдяки цим ознакам, як зазначає скаржник, відповідач всі ці роки користувався наданою йому торговою площею і знаходив та ідентифікував її з-поміж інших торгових площ.
З огляду на вищевикладене, скаржник вважає, що із Угоди надання в користування торгових площ вбачається, що вона за своїм право вим змістом є саме договором найму (оренди), відтак, він цілком закономірно, за даних обста вин, посилався на главу 58 ЦК України "Найм (оренда)" як на правову підставу стягнення неустойки за неповернення майна (речі). Натомість, на думку апелянта, господарський суд Волинської області не аргументував свою позицію, не навів належних обґрунтувань, а лише послався на визначення поняття „торгова площа", що саме по собі не є достатньою підставою для висновків про застосування чи незастосування до спірних правовідносин конкретних норм законодавства, відтак, прийняте судом рішення не можна вважати законним та таким, що прийняте із достатнім вивченням обставин справи та вірним застосуван ням норм матеріального права.
В судове засідання представник скаржника (позивача) не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідач - ПП ОСОБА_2 відзиву на апеляційну скаргу на подала, натомість, безпосередньо в судовому засіданні зазначила, що рішення місцевого господарського суду є законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу- без задоволення.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення учасників судового процесу, встановив наступне.
Відповіляючи позивачу в задоволенні поданого ним позову місцевий господарський суд виходив з того, що переданий позивачем у користування відповідачу об"єкт не наділений індивідуальними ознаками, а тому укладений між сторонами договір не може вважатися договором оренди, що виключає можливість застосування до правовідносин, що виникли між сторонами, ст.785 ЦК України щодо стягнення неустойки.
Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з висновком місцевого господарського суду стосовно того, що переданий відповідачу в користування об"єкт не містить індивідуальних ознак, оскільки ознаками, які індивідуалізують надану відповідачу в користування торгову площу, є її розмір, а саме: 17,5 кв.м., місцезнаходження, а саме: на Торговому ряду пішохідно-торгової зони ринку ПФ "Скорпіон-сервіс" між вул.Кравчука та вул.Карпенка-Карого, а також місце, саме: № 72. Крім того, договором обумовлено призначення переданого в користування об"єкту: для встановлення тимчасової споруди для здійснення торгівельної діяльності.
При цьому, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду, поряд з вищезазначеним, виходила з того, що відповідно до ч.1 ст.111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, що в даному випадку має місце (постанова від 28.12.2010 р., а.с.127-128), є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, а оскільки згідно ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХП. При цьому, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Апеляці йний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Волинської області від 18.03.2011 р. у справі № 5004/83/11 скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 01.06. 2008 року між позивачем - ПФ “Скорпіон-Сервіс” та відповідачем - підприємцем ОСОБА_2 було укладено угоду про надання в користування торгових площ (а.с.12).
Відповідно до 1.1, 1.2 угоди відповідач прийняв в платне строкове користування торгову площу 17,5 м.кв. на Торговому ряду пішохідно-торгової зони ринку ПФ “Скорпіон-сервіс” між вул.Кравчука та вул.Карпенка Карого, місце № 72, для встановлення тимчасової споруди і здійснення торгівельної діяльності з метою зберігання та продажу промислового або продовольчого товару.
Пунктами 6.1, 6.2 угоди передбачено, що угода вступає в дію з 01.06.2008 р. та укладається до 31.12.2008 р. Кожна із сторін може відмовитись від угоди в будь-який час, письмово попередивши другу сторону за один місяць.
Пунктом 3.16 розділу 3 угоди передбачено, що підприємець зобов'язаний в належному стані передати площі, вказані в пункті 1.1 цієї угоди адміністрації на протязі 2 днів після припинення дії угоди.
Позивач наказом № 15 від 03.10.2008р. "Про відмову від угод про надання в користування торгових площ" (а.с.13), повторним повідомленням (роз'яснення) № 168 від 19.11.2008р., вручення якого відповідачу підтверджується актом про вручення повідомлення від 20.11.2008 р. та надіслано підприємцю 24.11.2008 р. (а.с.15, 32), повідомив відповідача про розірвання з 15.11.2008 року у зв'язку з виробничою необхідністю угоди про надання в користування торгових площ на підставі п. 6.2 цієї угоди шляхом відмови від неї, просив протягом одного місяця вивезти товарно-матеріальні цінності та звільнити торгову площу (демонтувати та вивезти металеву конструкцію).
Як вбачається з оскаржуваного рішення, представник позивача підтвердив, що приватна фірма "Скорпіон-сервіс" не заявляла до підприємця ОСОБА_2 позову про зобов'язання звільнення торгової площі, мотивуючи тим, що це право позивача.
Оскільки після припинення дії угоди відповідач не передав позивачу займану торгову площу, останній звернувся до господарського суду з позовом про стягнення неустойки в розмірі 28140,00 грн. за користування торговою площею в період з 29.03.2009 року по 29.03.2010 року, нарахованої згідно ч.2 ст.785 ЦК України.
Укладена між сторонами угода від 01.06.2008 року про надання в користування торгових площ за своєю правовою природою є договором оренди (найму) та відповідно регулюється ст.ст.283-291 Господарського кодексу України, ст.ст.759-786 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовують відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 291 ГК України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
За умовами ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Суд зазначає, що диспозитивно встановлене ч.6 ст.232 ГК України правило, відповідно до якого нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Положення ч.6 ст.232 ГК України застосовуються, якщо інше не встановлено законом або договором. В даному випадку законом встановлено інше - право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч.2 ст.785 ЦК України). Право на нарахування даного виду неустойки виникає з моменту настання обов'язку наймача (орендаря) повернути майно внаслідок припинення дії договору оренди (найму) і діє до моменту повернення майна наймодавцю (орендодавцю). Правомірність нарахування неустойки за весь час прострочення обумовлюється тим, що орендар (наймач) після припинення договору фактично продовжує користуватися майном за відсутності правових підстав та не сплачує орендну плату.
Оскільки, як зазначалось вище, позивачем було повідомлено відповідача про розірвання угоди 20.11.2008 р. та надано місячний термін для звільнення торгової площі, місце № 72, тобто, до 20.12.2008 р., то термін, з якого виникає право на нарахування неустойки розпочався 21.12.2008 р. При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звільнення відповідачем торгової площі (повернення об'єкту оренди).
Таким чином, позивач має право нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю починаючи з 21.12.2008 року і до моменту фактичного повернення об'єкту оренди.
Однак позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача неустойку, яка обрахована за період з 29.03.2009 року по 29.03.2010 року.
Розглядаючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності за вимогами про стягнення неустойки, суд прийшов до висновку, що остання задоволенню не підлягає враховуючи наступне.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 2 ст. 258 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України).
Зважаючи на викладені положення чинного законодавства, строк позовної давності в один рік для вимоги про стягнення неустойки за 21.12.2008 року закінчується 21.12.2009 року, відповідно - за 21.01.2009 р. закінчується 21.01.2010 року і т.д.
Таким чином, позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з позовом про стягнення неустойки, яка обрахована з 29.03.2009 року по 29.03.2010 року, тобто за рік до подання позову (02.04.2010 р.), оскільки нарахування до 29.03.2009 р. виходить за межі спеціальної позовної давності в один рік. Відтак, строк позовної давності позивачем не пропущено.
Слід зазначити, що статтею 549 ЦК України визначено такі різновиди неустойки, як штраф та пеня, розмір яких обчислюються у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. При цьому штраф сплачується одноразово, а пеня нараховується за кожний день прострочення.
В свою чергу ч.2 ст.785 ЦК України визначає особливий вид неустойки - у розмірі подвійної плати за користування річчю.
Розмір даної неустойки та порядок її нарахування суд визначає виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 5 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Пунктом 2.2. угоди від 01.06.2008 року визначено, що підприємець сплачує плату за користування торговою площею, яка встановлюється в розмірі 67,00 грн. за 1 кв.м. в місяць. Розмір переданої в користування торгової площі складає 17,5 кв.м. Таким чином розмір плати становить 1172,50 грн. (17,5 х 67,00 = 1172,50) в місяць.
З огляду на положення ч.2 ст.785 ЦК України розмір неустойки складає 2345,00 грн. за місяць користування (1172,50 х 2 = 2345,00). Відтак, неустойка за рік користування складає 28140,00 грн. (2345,00 х 12 = 28140,00), що відповідає заявленому позивачем розміру.
Разом з цим суд зазначає, що оскільки плата за користування торговою площею за угодою від 01.06.2008 р. сплачується за повний місяць, а не щоденно, відповідно і неустойка обраховується та сплачується за повний місяць. Отже, нараховуючи неустойку за період з 29.03.2009 року по 29.03.2010 року, позивач правомірно здійснив нарахування за 12 повних місяців (1 рік) і, відповідно подання позову 02.04.2010 року не є підставою для коригування періоду нарахування неустойки саме з 02.04.2009 року.
З огляду на вищевикладене, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Позовні вимоги обгрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі з покладенням на відповідача судових витрат згідно ч.1 ст.49 ГПК України, в т.ч. за розгляд апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, п. 4 ч. 1 ст.104, ст.105 ГПК України, суд,-
1. Апеляційну скаргу приватної фірми "Скорпіон-сервіс" - задоволити.
Рішення господарського суду Волинської області від 18.03.2011 року - скасувати. Прийняти нове рішення.
"Позов задоволити.
Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь приватної фірми "Скорпіон-сервіс" 28140,00 грн. неустойки, 281,40 грн. сплаченого державного мита, 236,00 грн. понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ."
Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь приватної фірми "Скорпіон-сервіс" 140,70 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.
2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Мельник О.В.