79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
19.05.11 Справа № 21/140
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Дубник О.П.
суддів Скрипчук О.С.
Краєвської М.В.
при секретарі судового засідання Ярмощук Н.П.
розглянувши апеляційну скаргу Підприємця ОСОБА_2 б/н та дати
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.02.2011 року
у справі № 21/140
за позовом Підприємця ОСОБА_2,м.Івано-Франківськ
до відповідача Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», м.Київ,Регіональне відділення АТ «ОТП Банк»в м.Івано-Франківську, м. Івано-Франківськ
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
- громадянин ОСОБА_4;
- Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр пластичної хірургії «АРС»;
- Приватне підприємство «РКС».
про визнання недійсним кредитного договору № СМ-600/001/2004 від 29.06.2004 року, визнання недійсним Договору іпотеки № PCML-600/001/2004 від 29.06.2004 року, визнання недійсним Договору поруки № SR-600/086/2004 від 29.06.2004 року, визнання недійсним Договору поруки № SR-600/082/2004 від 29.06.2004 року
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився (належно повідомлений);
від відповідача: ОСОБА_5 -представник (довіреність в матеріалах справи);
від третіх осіб: не з'явились (належно повідомлені).
Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду проведено зміни в складі колегії суддів. Новим складом суду розпочато розгляд справи та закінчено її розгляд прийняттям постанови.
Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.
Заяв про відвід суддям та технічну фіксацію судового процесу не надходило.
Позивач та треті особи належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що є докази в справі.
Ухвалою суду від 29.03.11р. залучено до участі в справі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Підстави відкладення розгляду справи викладені в ухвалах суду від 29.03.11р. та 27.04.11р.
Клопотання апелянта та третіх осіб про перенесення розгляду судового засідання відхилені судом, оскільки не підтверджені доказами. Крім цього, судом двічі відкладався розгляд справи, про що зазначено вище.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 08.02.2011 року у справі № 21/140 (суддя Скапровська І.М.) відмовлено в позові Підприємцю ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк»про визнання недійсним кредитного договору № СМ-600/001/2004 від 29.06.2004 року, визнання недійсним Договору іпотеки № PCML-600/001/2004 від 29.06.2004 року, визнання недійсним Договору поруки № SR-600/086/2004 від 29.06.2004 року, визнання недійсним Договору поруки № SR-600/082/2004 від 29.06.2004 року.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано положеннями ст.ст.533,638,639,1054,1049 Цивільного кодексу України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постановою Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу»№ 483 від 14.10.04р.,ст.345 ГК України.
З таким рішенням не погоджується позивач -Підприємець ОСОБА_2, оскарживши його в апеляційному порядку, з підстав порушення судом першої інстанції при його прийнятті норм матеріального та процесуального права. Зокрема, позивач вказує, що відповідач всупереч приписам Цивільного кодексу України, ГК України, Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", видавав кредити у іноземній валюті резидентам для розрахунку із іншими резидентами. Зазначає, що кредитний договір від 29.06.04р. не відповідає вимогам «в»та «г»ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, а саме надавався без наявності індивідуальної ліцензії. Крім того, банком, як вказує апелянт, не було додержано вимог ст.203 ЦК України, а це згідно до ч.1 ст.215 ЦК України є підставою для визнання недійсним правочину. Також, позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій у банку означає відсутність необхідності отримання індивідуальної ліцензії НБУ позичальником кредиту.
На підставі наведеного скаржник просить рішення Господарського суду Івано-франківської області від 08.02.2011 року у справі № 21/140 скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач -Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»-скористалось правом, наданим ст.96 ГПК України, та направило відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що ст. 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" встановлено ряд обмежень і заборон, що стосуються умов здійснення окремих банківських операцій. Приписи вказаної статті не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залученних коштів у іноземній валюті). Тому, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій незалежно від виду валюти, яка використовується. Також, вказано, що операції з використанням іноземної валюти не потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України, оскільки у відповідності з п."в" ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.93р. індивідуальні ліцензії необхідні для здійснення операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на даний час чинним законодавством такі обмеження не встановлені. Крім того, в відзиві вказано, що сторони спірних договорів на добровільних засадах визначили усі умови, в тому числі і щодо валюти, порядку погашення кредиту та сплати відсотків за кредит, а ініціатива отримання кредиту у іноземній валюті виходила саме від позивача.
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.02.2011 у справі № 21/140 вважає законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, в задоволенні апеляційної скарги позивачу - відмовити.
18.05.11р. на адресу суду надійшли клопотання від позивача та третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача про відкладення розгляду справи призначеного на 19.05.11р.
В задоволенні клопотань скаржника та третіх осіб колегія суддів відмовляє, оскільки вказані клопотання документально не підтверджені жодними належними доказами. Проти їх задоволення також заперечує представник відповідача, посилаючись на строк вирішення спору, встановлений ч.1 ст.69 ГПК України. Беручи до уваги нез'явлення позивача та третіх осіб у попереднє судове засідання 27.04.11р., колегія суддів вважає, що дії позивача та третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача, спрямовані на відкладення розгляду справи, такими, що порушують обов'язок добросовісного користування належними їм процесуальними правами, встановлений ч.2 ст.22 ГПК України, а відтак, порушують право відповідача на розгляд справи впродовж розумного строку, тому, апеляційна скарга розглядається за відсутності скаржника та третіх осіб.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, заслухавши представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів зробила висновок про відмову в задоволенні апеляційної скарги.
При цьому колегія виходила з наступного:
Господарським судом Івано-Франківської області при розгляді спору між сторонами вірно встановлено, що 29.06.2004року року між підприємцем ОСОБА_2 та АКБ "Райффайзенбанк Україна", (змінив найменування на ПАТ "ОТП Банк") було укладено кредитний договір № СМ-600/001/2004, згідно якого відповідач надав позивачу кредит у сумі 240 000, 00 доларів США, в подальшому між цими сторонами були укладені додаткові угоди до цього договору.
В забезпечення вимог, що випливають з кредитного договору, 29.06.2004року між сторонами укладено Договір іпотеки № PCML-600/001/2004, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстраційним № 3077. Згідно умов договору іпотеки, позивачем в іпотеку банку передано нерухомість, а саме, нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 142, 2 кв.м. та нежитлові приміщення другого поверху загальною площею 329 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Івано-Франківськ, пл. Ринок (вул. 17 Вересня),буд.14.
Також встановлено, що 29.06.2004 року між Акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна" та приватним підприємством "РКС" (поручитель) укладено договір поруки №SR-600/082/2004, також між Акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна" та товариством з обмеженою відповідальністю "Центр пластичної хірургії "АРС" (поручитель) укладено договір поруки № SR-600/086/2004, відповідно до умов яких поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання боржником (підприємець ОСОБА_2) зобов'язань щодо повернення коштів, наданих банком боржнику в межах кредитного договору № СМ-600/001/2004 від 29 червня 2004року в сумі 240 000,00 доларів США.
З матеріалів справи відомо, що сторонами було укладено договори про внесення змін до цих договорів поруки.
У відповідності до норм ст.ст.627,628,629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.638 ЦК України Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В ч.1 ст.1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 524 ЦК України встановлено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно ст.192,ч.3ст.533ЦК України та ч.2ст.198 ГК України, використання іноземної валюти, також платіжних документів в іноземній валюті при здійснені розрахунків на території України за зобов'язаннями допускаються у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст.345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Згідно ст.47,49 Закону «Про банки та банківську діяльність»кредитними операціями визнаються операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються банками на підставі банківської ліцензії.
Відповідно ст.2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” дається визначення поняття кошти, згідно якого кошти -це гроші у національній, іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до ст.44 Закону України «Про Національний банк України»від 20.05.1999, № 679-XIV Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належать: видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій; видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства; встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту; застосовування мір відповідальності до банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю.
Колегія судів погоджується з застосуванням судом першої інстанції до даних правовідносин Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993р. № 15-93(надалі -Декрет) зокрема, ст.5, якою передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до ч. 4 даної статті індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Відповідно до ст.11 Декрету, Національний банк України у сфері валютного регулювання: видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування.
Встановлено, що на час укладення кредитного договору банк здійснював свою діяльність на підставі банківської ліцензії № 191 від 03 грудня 2001року, виданої Національним банком України на право здійснювати банківські операції, визначених ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, Дозволу на здійснення банківських операцій №191-1 від 03 грудня 2001року та додатку до Дозволу на №191-1 від 03 грудня 2001року
В оскаржуваному рішенні місцевим господарським судом вірно зазначено, що станом на день укладення спірного кредитного договору і на даний час чинним законодавством України не передбачено обмеження чи терміни та суми отриманих кредитів в іноземній валюті, перевищення яких потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Також, слід зауважити, що відповідно до п. 1.5. Постанови Національного банку України “Про затвердження Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу” від 14 жовтня 2004 року за № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями
Водночас, згідно п. 1.10. згаданого Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, одержання ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.
Відповідно, наявність у банку генеральної ліцензії (дозволу) означає, що його клієнту, який отримав кредит в іноземній валюті, не потрібні окремі ліцензії на отримання такого кредиту, повернення його, оплату процентів та штрафних санкцій за неналежне виконання своїх зобов'язань за таким кредитним договором.
Положення ст.203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Скаржником не подано суду належних доказів, які б підтверджували, його посилання на те, що зміст спірних договорів суперечить нормам Цивільного Кодексу України та чинному цивільному законодавству, а відтак, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст.ст. 33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, Львівський апеляційний господарський суд зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення, Господарським судом Івано-Франківської області було належним чином досліджено обставини, що мають значення для справи при вірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому воно є таким, що підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-франківської області від 08.02.11р. у справі №21/140 без змін.
2. Судові витрати покласти на позивача.
3. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом XII-1 ГПК України.
Головуючий-суддя Дубник О.П.
Суддя Краєвська М.В.
Суддя Скрипчук О.С.
Повний текст складено:
09.06.2011 року