30.05.2011 року Справа № 5005/482/2011
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: судді Науменка І.М. -доповідача
суддів: Голяшкіна О.В., Мороза В.Ф.,
при секретарі судового засідання: Лазаренко П.М.,
представники сторін:
від відповідача: ОСОБА_1, довіреність №1969 від 23.11.2010р., представник;
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с.Дослідне Дніпропетровської області, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2011р. у справі №5005/482/2011
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,
с.Дослідне Дніпропетровської області
до відповідача публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”,
м.Київ, в особі Дніпропетровської обласної дирекції
ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, м.Дніпропетровськ
про визнання договору №012/02-40/697 від 13.07.2007р. недійсним,
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2011р. (суддя Парусніков Ю.Б.) в позові відмовлено повністю.
В обґрунтування прийнятого рішення господарським судом першої інстанції покладено відсутність передбачених чинним законодавством України підстав для визнання договору про відкриття невідновлюваної кредитної лінії №012/02-40/697 від 13.07.2007р. недійсним.
Не погодившись з зазначеним рішенням, скаржник /ФОП ОСОБА_2./ звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить дане рішення скасувати, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, в апеляційній скарзі позивач наполягає на тому, що предметом оспорюваного правочину є відкриття останньому банком невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 245 000,00 доларів США, тоді як, згідно ст.192 ЦК України, єдиним законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на території України є грошова одиниця України -гривня. Здійснення ж відповідачем /банком/ валютних операцій потребує наявності у нього індивідуальної ліцензії НБУ, яка на момент укладення даного договору була відсутня, що тягне за собою визнання правочину недійсним за ст.227 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу банк викладені в останній доводи відхиляє, як безпідставні; зауважує на тому, що позивачем під виглядом апеляційної скарги по суті було подано нову позовну заяву, адже викладені в апеляційній скарзі вимоги та надані в обґрунтування даних вимог докази предметом розгляду суду першої інстанції не були, а неможливість подання даних доказів під час розгляду справи першою судовою інстанцією позивачем не доведена.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, а також, заслухавши пояснення уповноваженого представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як видно з матеріалів справи, 13.07.2007 року між ФОП ОСОБА_2 та ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, в особі Дніпропетровської обласної дирекції ВАТ „Райффайзен бак Аваль”, був укладений договір №012/02-40/697, за умовами якого відповідач відкрив позивачеві невідновлювальну кредитну лінію у сумі 245 000,00 доларів США, а той, в свою чергу, зобов'язався повернути отримані кредитні кошти до 12 липня 2012р. включно.
В січні 2011р. позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання вищезгаданого договору недійсним, з огляду на невідповідність п.п.3.8. 3.8.1, 4, 4.3, 4.7, 5, 6, 7, 8, та розділу 10 останнього вимогам чинного законодавства України.
Так, на думку позивача, положення п.п.3.8, 3.8.1 кредитного договору прямо суперечать вимогам пункту 3 ст.1056-1 Цивільного кодексу України. Законом України від 12.12.2008 р. №661-VІ „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку” Цивільний кодекс доповнено статтею 1056-1, яка встановлює нікчемною умову договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку. Проте, вказана обставина не може бути підставою для визнання договору недійсним, оскільки даний Закон набрав чинності з 10 січня 2009р., тобто, на момент укладення кредитного договору №012/02-40/697 від 13.07.2007р. законодавець обмежень щодо підвищення банками або іншими фінансовими установами процентної ставки в односторонньому порядку не встановлював, а згідно змісту ч.1 ст.651 ЦУ України, договором може передбачатись одностороння зміна умов договору. Отже, в контексті ст.1056-1 ЦК України, підстави вважати вказану умову договору недійсною, беручи до уваги час його укладення, відсутні, про що було вірно зазначено господарським судом першої інстанції.
Апеляційний господарський суд солідарний також із думкою суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень позивача стосовно того, що його права та обов'язки, встановлені п.п.4, 5, 6, 7, 8 договору, мають значно менший обсяг ніж у відповідача, а п.п.4.3, 4.7 та розділ 10 кредитного договору встановлюють відповідальність за порушення умов договору лише ФОП ОСОБА_2, тим самим порушуючи вимоги цивільного законодавства України стосовно юридичної рівності учасників цивільних відносин.
Викладені вище заперечення, всупереч вимогам ст.33 ГПК України, належними доказами підтверджені не були. В той же час, відповідно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору зазначає право громадян або юридичних осіб вступати або утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Отже, на думку апеляційної інстанції, укладення сторонами договору №012/02-40/697 від 13.07.2007р., фактичне отримання позивачем кредиту на умовах цього договору, здійснення останнім платежів на погашення кредитної заборгованості, що підтверджується наданими відповідачем меморіальними ордерами тощо, є достатнім підтвердженням факту досягнення обома сторонами згоди щодо всіх його істотних умов.
Окрім того, господарським судом першої інстанції цілком правомірно визнано документально спростованими й заперечення позивача щодо відсутності у п.9.1 договору чіткої вказівки відносно терміну дії останнього, що, на думку позивача, суперечить п.3 ст.180 Господарського кодексу України. Так, пунктом 1.1 договору сторонами узгоджено строк повернення кредиту позичальником /позивачем/ до 12 липня 2012р. включно. В той же час, пунктом 9.1 встановлено, що договір набуває чинності з дати його укладення та діє до часу повного погашення позичальником заборгованості за цим договором (позичкової заборгованості, процентів за користування кредитом, штрафів та пені, відшкодування витрат та збитків кредитора).
З огляду на наведене вище, колегія суддів повністю погоджується з висновком господарського суду Дніпропетровської області про відмову у визнанні недійсним оспорюваного правочину з зазначених позивачем підстав.
В той же час, викладені в апеляційній скарзі заперечення в ході апеляційного провадження свого підтвердження не знайшли, виявились неспроможними та такими, що суперечать нормам процесуального права.
Так, відповідно до ст.101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Згідно з ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен постановити рішення. Ця вимога повинна носити правовий характер і бути підвідомчою суду.
Отже, предметом позову під час розгляду справи господарським судом першої інстанції була правова вимога ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про відкриття відновлюваної кредитної лінії, з огляду на невідповідність чинному законодавству України п.п.3.8. 3.8.1, 4, 4.3, 4.7, 5, 6, 7, 8, та розділу 10 останнього.
Натомість, зі змісту апеляційної скарги в якості підстав недійсності вищезгаданого правочину та, як наслідок, скасування рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог, зазначено недодержання банком /відповідачем/ під час укладення правочину вимог валютного законодавства /п.1.1. договору/. Наведені в апеляційній скарзі заперечення предметом дослідження в суді першої інстанції не були, неможливість подання позивачем додаткових доказів суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, останнім не доведена.
Таким чином, на думку судової колегії, передбачені ст.104 ГПК України підстави для скасування рішення місцевого господарського суду -відсутні. Оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, за умов повного та об'єктивного вивчення наявних у справі матеріалів, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2011р. у справі №5005/482/2011 -залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с.Дослідне Дніпропетровської області, - без задоволення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у двадцятиденний строк.
Головуючий суддя І.М. Науменко
Суддя О.В. Голяшкін
Суддя В.Ф. Мороз