36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
31.05.2011 р. Справа №18/1039/11
за позовом Приватного підприємства "Торгова група "Капітал", вул.:)-річчя Жовтня, 92,17, кв.8, м.Кременчук, Полтавська область, 39602
до Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк", вул.Київська, 8, м.Кременчук, Полтавська область, 39600
про визнання недійсним кредитного договору
Суддя Кльопов І.Г.
Представники:
від позивача: не з»явився
від відповідача: ОСОБА_1., дор. № 0-0900-22/11 від 22.11.10р.
СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про визнання недійсним кредитного договору №16 від 27.02.207р, укладений між ВАТ"Автокразбанк" та ПП "Торгова група "Капітал".
Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує, вважаючи їх безпідставними.
У судовому засіданні суд оголосив вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, встановив:
Приватне підприємство "Торгова група "Капітал" звернулося до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк", в якій просить визнати недійсним кредитний договір №16 від 27.02.2007р., укладений між ВАТ "АКБ “Автокразбанк”" та ПП "Торгова група "Капітал"
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 27.02.2008 року між ВАТ "АКБ “Автокразбанк”" та ПП "Торгова група "Капітал" було укладено кредитний договір №16, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику кредит в суми 100000 доларів США, зі сплатою 14% річних щомісячно станом на 25 число кожного місяця.
Між ВАТ “Акціонерний комерційний банк „Автокразбанк"”та ПП “Торгова група Капітал”26 лютого 2009 року була укладена додаткова угода №2 до кредитного договору №16 від 27 лютого 2009 року, згідно якої „позичальник щомісячно сплачує відсотки за користування кредитом із розрахунку 16 відсотків річних...."
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 27 лютого 2007 року ВАТ “Акціонерний комерційний банк „Автокразбанк”(іпотекодержатель), ПП “Торгова група Капітал”та фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (Іпотекодавці- майнові поручителі) було укладено Іпотечний договір №16-1, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі № 644.
Підставами для недійсності кредитного договору позивачем визначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства.
Недійсність договору щодо забезпечення зобов'язань позивач нормативно обґрунтовує положеннями ст. 548 Цивільного кодексу України. Як вказує позивач, недійсність основного зобов'язання (кредитного договору №16 від 27.02.2007 р.) спричиняє недійсність правочинів щодо його забезпечення - іпотечний договір №644 від 27.02.2007 р.
Крім того, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, якою передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії, однак, ліцензія на надання і одержання валюти та на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави у жодної із сторін за договором кредиту № 16 від 27.02.2007 року відсутні.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив:
Між ВАТ "АКБ “Автокразбанк”" та ПП "Торгова група "Капітал" 27 лютого 2007 року був укладений кредитний договір №16.
Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов'язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, ст. 174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”(далі - Декрет КМУ).
Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:
- неторговельні операції з валютними цінностями;
- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;
- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;
- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.
З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог підпункту "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.
Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Зазначеної позиції дотримується і Національний банк України, позиція якого викладена у листі №13-210/7871-22612 від 07.12.2009р. “Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті”.
Позивач на час видачі кредиту, 27.02.2007року, мав Банківську ліцензію №147 видану 04.10.2001р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частиною другою ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”та Дозвіл №147-1 від 04.10.2001р., зокрема право здійснювати угоди і операції з валютними цінностями відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”та додатку до письмового дозволу №147-1 від 04.10.2001р. та на даний час має аналогічну Банківську ліцензію №147 видану 12.05.2010р., Дозвіл №147-2 виданий 12.05.2010р. з додатком.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність законодавчо встановлених підстав для визнання кредитного договору №16 від 27.02.2007 року недійсним, що, відповідно, зумовлює висновок про необґрунтованість вимог про визнання недійсним договору застави як похідного від основного договору.
Приймаючи до уваги відмову у позові, судові витрати слід покласти на позивача.
На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. В позові відмовити.
Суддя І.Г.Кльопов