"06" червня 2011 р. Справа № 15/5027/447/2011
За позовом комунального підприємства «Сторожинецьке житлово-комунальне підприємство»
до публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго»
про визнання угоди недійсною
суддя Байталюк В. Д.
представники сторін:
від позивача -ОСОБА_1., доручення від 01.02.2011 № 47;
від відповідача -ОСОБА_2., довіреність від 18.03.2011 № 251.
СУТЬ СПОРУ: Комунальне підприємство «Сторожинецьке житлово-комунальне підприємство», м. Сторожинець, звернулось з позовом до приватного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго»про визнання недійсною укладеної сторонами угоди про погашення заборгованості від 26.08.2009 № 1.
Позов обґрунтовується тим, що відповідно до умов укладеної між позивачем та відкритим акціонерним товариством «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго», правонаступником якого є відповідач, угоди про погашення заборгованості від 26.08.2009 № 1 сторони досягли згоди про добровільне погашення заборгованості позивача за спожиту активну електроенергію в розмірі 222864,48 грн. за 2008 -2009 роки шляхом її реструктуризації до серпня 2011 року. Однак, позивач, посилаючись на частину першу статті 215 та частину другу статті 203 Цивільного кодексу України зазначає, що вказана угода підписана особою, яка на момент укладення угоди не мала повноважень на її підписання. Крім того, позивач зазначає, що заборгованість, яка відображена в оскаржуваній угоді значно перевищує борг, який фактично існував на момент підписання вказаної угоди. У зв'язку з вищевикладеним позивач просить суд визнати недійсною укладену сторонами угоду про погашення заборгованості від 26.08.2009 № 1.
Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених у його письмовому відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.
Відповідно до умов укладеної між позивачем та відкритим акціонерним товариством «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго», правонаступником якого є відповідач, угоди про погашення заборгованості від 26.08.2009 № 1 (далі -Угода) сторони досягли згоди про добровільне погашення заборгованості позивача за спожиту активну електроенергію в розмірі 222864,48 грн. за 2008 -2009 роки шляхом її реструктуризації до серпня 2011 року.
Згідно частини першої статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 34 Господарського процесуального кодексу України).
Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює правило, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, яка, зокрема, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частини другої статті 203 Цивільного кодексу України особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг дієздатності. Відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України недійсним є правочин, який вчинений особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності.
Поняття цивільної дієздатності юридичної особи надається у положеннях статті 92 Цивільного кодексу України згідно частин першої та третьої якої юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Судом встановлено, що оскаржувана Угода від імені позивача підписана Казюком Д. К., який на момент підписання Угоди розпорядженням виконавчого комітету Сторожинецької міської ради від 03.07.2009 № 115 звільнений з посади начальника комунального підприємства «Сторожинецьке житлово-комунальне підприємство».
Однак, всупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України, позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що відповідач знав про відсутність повноважень у Казюка Д. К. на підписання оскаржуваної Угоди.
Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Відповідно до пункту 9.2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/11 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.
Як вбачається з наданих відповідачем банківських виписок позивач після укладення Угоди за період з жовтня 2009 року по жовтень 2010 року (включно) здійснював платежі на виконання Угоди на загальну суму 111420,00 грн., а тому суд дійшов висновку, що сторони своїми діями схвалили спірну Угоду.
Щодо твердження позивача про невідповідність заборгованості, яка відображена в оскаржуваній Угоді реально існуючій на момент її підписання, суд зазначає, що вказані обставини підлягають з'ясуванню у іншому спорі (майновому) та не можуть бути підставою для визнання Угоди недійсною.
Отже, проаналізувавши зазначені правові норми та підстави для визнання недійсною Угоди суд вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, оскільки дана Угода укладена відповідно до вимог чинного законодавства.
Судові витрати слід покласти на позивача, винного в доведенні розгляду спору в судовому порядку.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити за безпідставністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
У судовому засіданні 06.06.2011 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі та підписано 07.06.2011.
Суддя В. Байталюк