79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
01.06.11 Справа№ 5015/1258/11
За позовом: Приватного підприємства «Реліквія», м. Львів,
до відповідача: Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплонерго», м. Львів
про визнання господарських відносин між ПП «Реліквія»та ЛКП «Залізничнетеплонерго» припиненими з 31.12.2009 року у зв»язку із припиненням дії договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 350 від 01.10.2003 року.
суддя С.Б.Кітаєва
при секретарі СтасівІ.І.
За участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 -представник ( довіреність за № 44 від 28.12.2010 р)
відповідача: ОСОБА_2 -представник (довіреність № 1 від 04.01.2011 р)
Права та обов»язки, передбачені ст.ст.20,22 Господарського процесуального кодексу України сторонам, судом роз»яснено. Заяви про відвід судді не поступали.
Суть спору: Позов заявлено Приватним підприємством “Реліквія”, м. Львів до Львівського комунального підприємства “Залізничнетеплоенерго”, м. Львів про визнання господарських відносин між ПП „Реліквія” та ЛКП „Залізничнетеплоенерго” припиненими з 31.12.2009року у зв'язку із припиненням дії договору про постачання теплової енергії в гарячій воді №350 від 01.10.2003року.
Ухвалою від 14 березня 2011 року господарський суд Львівської області ( суддя Хабіб М.І.) порушив провадження у справі №5015/1258/11 за зазначеним позовом; судове засідання призначено на 29.03.2011 року.
В судовому засіданні 29.03.11р. оголошувалась перерва до 19.04.11р.
З підстав, зазначених в ухвалі від 29.03-19.04.11р. розгляд справи відкладався на 11.05.11р.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України №3285-VI від 21.04.2011 року суддю Хабіб Марію Іванівну обрано суддею Львівського апеляційного господарського суду, у зв”язку з чим 05.05.2011 року було призначено повторний автоматизований розподіл справи №5015/1258/11, яка залишилась нерозглянутою суддею Хабіб М.І.
Внаслідок повторного автоматизованого розподілу справу №5015/1258/11 05.05.2011р. розподілено судді Кітаєвій С.Б.
В канцелярію суду 11.05.11р. за вх. № 10485/11 позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв”язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання через зайнятість у судовому засіданні 11.05.11р. у кримінальній справі, яка слухається Франківським районним судом міста Львова. В додаток до клопотання додано повістку про виклик до суду.
Судове засідання 11.05.11р. відбулось за участю лише представника відповідача, в якому, він позовні вимоги позивача заперечує з підстав наведених у відзиві.
Позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.
За таких обставин, з метою недопущення порушення змагальності і рівності сторін перед законом та судом, створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також для правильного вирішення спору, у зв”язку з клопотанням позивача, суд вважав за необхідне відкласти розгляд справи.
Ухвалою суду від 11.05.2011р. розгляд справи відкладався на 01.06.2011р.
01.06.11р. в канцелярію суду представником позивача за вх. № 12462/11 подано заперечення на відзив.
У судовому засіданні 01.06.2011 р. представник Позивача позов підтримав повністю із мотивів, викладених у позовній заяві, та запереченнях на відзив.
Представник Відповідача в судовому засіданні позов заперечує з підстав наведених у відзиві за № 10-267 від 23.03.11р.
Відповідно до ст.75 господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними матеріалами.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, суд встановив наступне:
За приписами ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до вимог п.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В силу ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов»язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що 01 жовтня 2003 року між ЛКП „Залізничнетеплоенерго” та Приватним підприємством „Реліквія” укладено договір №350 про постачання теплової енергії в гарячій воді. Обсяги постачання теплової енергії та об”єкти покупця визначені у додатку №1 до договору №350 від 01.10.2003р., що є невід”ємною частиною договору.
Вказаний договір підписаний уповноваженими особами як з боку енергопостачальної організації, так і з боку покупця. Підписи уповноважених осіб скріплені печатками підприємств (копія договору наявна у матеріалах справи, оригінал договору судом оглянуто у судовому засіданні).
Відповідно до умов укладеного договору №350 від 01.10.2003р. ЛКП ”Залізничнетеплоенерго” зобов”язується постачати теплову енергію в гарячій воді в потрібних обсягах, а ПП „Реліквія” зобов”язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором.
Згідно до п.п.5.3,5.5 договору №350 від 01.10.2003р. покупець, що має прилади обліку, щомісячно подає до енергопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії. Датою зняття показів приладів обліку -25-те число поточного місяця, подання звіту енергопостачальній організації - не пізніше 28 числа. У разі підключення покупця без приладів обліку теплової енергії до центрального теплового пункту (ЦТП) з приладами обліку -від загального споживання теплової енергії, визначеного за приладами обліку ЦТП, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені за приладами обліку споживачів, підключених до ЦТП, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється між іншими покупцями пропорційно до їх договірних навантажень.
Відповідно до п.6.3 договору №350 від 01.10.2003р покупець зобов”язується проводити оплату за теплову енергію шляхом перерахування коштів в термін до 15-го числа звітного місяця в розмірі 100% вартості договірної величини споживання в цьому місяці. Договірна величина споживання встановлена сторонами у додатку №1 до даного договору.
За умовами п.10.2 договору №350 від 01.10.2003р., договір припиняє свою дію у випадках: закінчення терміну, на який він був укладений; взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення судом; ліквідації сторін.
Відповідно до п.10.4, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Згідно до ч.1 ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Умовами договору №350 від 01.10.2003р. не передбачено права односторонньої відмови від договору .
Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини другої ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
При цьому, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача листом за № 142 від 03.07.09р. з пропозицією про розірвання договору № 350 від 15.04.02р, проте, на час звернення діяв вже договір № 350 від 01.10.03р. Відповідачем листом № 24-1147 від 08.10.09р. повідомлено позивача, що при отриманні ним дозволу міжвідомчої комісії на відключення від мереж централізованого опалення, оскільки належне позивачу приміщення розташоване в житловому будинку ЛКП »Залізничнетеплоенерго», буде вирішено питання по суті, тобто відповідач даним листом не погодився на пропозицію позивача про розірвання договору.
Згідно з Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22.11.05.р. «Про затвердження Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання»із змінами внесеними Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 06.11.07р., відповідно до якого відключення можливе лише окремого житлового будинку і питання відключення має бути погоджено міжвідомчою комісією, яка створюється рішенням органу місцевого самоврядування або місцевого органу виконавчої влади.
Такі вимоги позивачем не виконані.
Більше того, позивач після листа про розірвання договору підписав акт від 22.10.2009 року про подачу теплоносія на опалювальний сезон 2009-2010 рр, тобто від постачання теплової енергії на вказаний опалювальний сезон не відмовлявся ( копія Акту №187 від 22 жовтня 2009 року в матеріалах справи).
Відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Тобто, такі факти мають для суду преюдиціальний характер. При цьому преюдиціальність -це обов»язковість фактів, установлених судовим рішенням , що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти звільняються від доказування, тому що їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Як вбачається з матеріалів справи 08.06.2010 року Господарський суд Львівської області прийняв рішення у справі №16/62 за позовом Прокурора Залізничного району м.Львова в інтересах держави: уповноваженого органу Львівської міської ради в особі Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго»до відповідача: приватного підприємства «Реліквія», м.Львів, про стягнення 4 730,98 грн заборгованості, в тому числі 1441,57 грн основного боргу, 263,75 грн пені, 38,60 грн 3% річних, 412,20 грн. інфляційних. Позовні вимоги Прокурора задоволено повністю : стягнуто з приватного підприємства «Реліквія»на користь Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго»14431,57 грн. основного боргу, 263,75 грн. пені, 38,60 грн 3 % річних, 412,20 грн. інфляційних, а в доход державного бюджету України 151,46 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду від 08.06.2010 р у справі №16/62 набрало законної сили. На його примусове виконання , відповідно до ст.116 ГПК України, суд видав накази.
При розгляді зазначеної справи, господарський суд встановив , що договір від 01.10.2003 року між ЛКП «Залізничнетеплоенерго»та приватним підприємством «Реліквія»№350 є діючим. Суд надав оцінку листу відповідача за №142 від 03.07.2009 року, адресованому ЛКП «Залізничнетеплоенерго»з пропозицією розірвання договору №350 від 15.04.2002 року у зв»язку із неплатоспроможністю; листу ЛКП «Залізничнетеплоенерго» №29-818 від 27.07.2009 року, яким повідомлено відповідача, що при отриманні ним дозволу міжвідомчої комісії на відключення від мереж централізованого опалення ЛКП «Залізничнетеплоенерго»буде вирішено питання по суті; суд встановив, що ЛКП «Залізничнетеплоенерго»даною відповіддю не погодилось на пропозицію ПП «Реліквія»про розірвання договору №350 від 01.10.2003 року а також, що інших належних доказів, які б підтверджували розірвання договору №530 від 01.10.2003 року, на підставі якого відповідачу надавались послуги з постачання теплової енергії, відповідачем не представлено.
Не представлено позивачем ( ПП «Реліквія») інших належних і допустимих доказів, які б підтверджували розірвання договору №350 від 01.10.2010 року і при розгляді даної справи.
Окрім того, в ході розгляду справи №16/62 господарський суд Львівської області встановив, що ЛКП «Залізничнетеплоенерго»взяті на себе за договором №350 від 01.10.2003 року зобов»язання виконало, що підтверджується Актами про початок опалювального сезону, які підписані та скріплені печатками обох сторін №128 від 13.11.2008 р та №187 від 22.10.2009 року, актами реалізації теплової енергії за період з серпня 2009 року по лютий 2010 року, рахунками на оплату за серпень 2009 року - лютий 2010 року, які були додані до матеріалів справи. Суд встановив, що приватне підприємство «Реліквія»договірні зобов»язання в частині оплати виконував неналежним чином, внаслідок чого, згідно поданого розрахунку позовних вимог, у відповідача за період з 01.08.2009 року по 01.03.2010 року станом на момент подання позову, виникла заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 14431,57 грн.
22 вересня 2010 року Господарський суд Львівської області прийняв рішення у справі №1/84 за позовом Прокурора Залізничного району м.Львова, в інтересах держави в особі Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго»до відповідача, приватного підприємства «Реліквія», яким позовні вимоги задоволив повністю і стягнув з приватного підприємства «Реліквія»на користь ЛКП «Залізничнетеплоенерго»5 036,60 грн основного боргу за спожиту на підставі договору від 01.10.2003 року №350 , в період з 01.03.2010 р по 01.07.2010 року, однак не оплачену теплову енергію , а також стягнув 117,42 грн. пені, 17,89 грн -3% річних за користування чужими коштами та в доход державного бюджету України -101,90 грн. держмита і 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
При розгляді справи №1/84 суд прийшов до висновку, що всупереч умовам договору №530 від 01.10.2003 року відповідач (приватне підприємство «Реліквія») не здійснював розрахунків з Енергопостачальною організацією ( тобто, ЛКП «Залізничнетеплоенерго»), внаслідок чого у відповідача утворився борг перед позивачем в розмірі 5 036,60 грн.
Рішення господарського суду Львівської області від 22.09.2010 року у справі №1/84 набрало законної сили; на його примусове виконання , у відповідності до ст.116 ГПК України, було видано судом накази.
Як пояснив представник ЛКП «Залізничнетеплоенерго», видані судом накази по справах №16/62 і №1/84 пред»явлені до виконання у виконавчу службу.
Отже, наведеним спростовуються доводи позивача про те, що договір №350 від 01.10.2003 року припинив свою дію з 31.12.2009 року, а відтак, що між сторонами припинились господарські відносини на підставі цього договору.
Предмет позову позивач визначив так: визнати господарські відносини між ПП «Реліквія»та ЛКП «Залізничнетеплоенерго»припиненими з 31.12.2009 року, у зв»язку із припиненням дії Договору про постачання теплової енергії в гарячій воді №350 від 01.10.2003 року. Проте, по своїй суті даний предмет позову є встановленням факту щодо чинності дії договору і не відповідає способам захисту порушених прав, встановлених ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України.
Визнання господарських правовідносин припиненими у зв»язку із припиненням дії договору не є одним із способів захисту цивільних прав або інтересів, оскільки встановлення факту припинення дії договору не призводить до поновлення порушених прав, а є лише елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог особи.
Неправильно вибраний спосіб захисту порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову .
Суд при прийнятті рішення врахував також зауваження відповідач про те, що позивач не звертався про розірвання договору №530 від 01.10.2003 року, лист №142 стосувався договору №350 від 01.102002 року, який був укладений до договору №350 від 01.10.2003 року.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 34 ГПК України).
Згідно із ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Оскільки спір виник з вини Позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на Позивача відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Зважаючи на вказане вище, керуючись ст.ст. 1,2, 4, 4-1,4-4,4-5,4-6,4-7,32, 33, 34, 35, 36,43,44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -
В задоволенні позову позивачу відмовити повністю.
В судовому засіданні 01.06.11р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено, із врахуванням вихідних днів 04.06.11-05.06.11р., складено 08.06.11р.
Суддя