79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
30.05.11 Справа№ 5015/1850/11
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “УкрТехноФос”, м. Рівне
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», м. Львів
про визнання частково недійсним договору кредитної лінії від 08.06.2007 р. № 147-07.
Суддя Манюк П.Т.
При секретарі Мільчук І.Л.
Представники:
від позивача: не з»явився
від відповідача: Грущак В.О.- представник
Зміст ст. 22 ГПК України представнику відповідача роз'яснено.
Розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “УкрТехноФос” до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк»про визнання частково недійсним договору кредитної лінії від 08.06.2007 р. № 147-07.
Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.
Представник позивача в судові засідання не з»явився, вимоги суду не виконав.
Представник відповідача в судових засіданнях позовні вимоги заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та заяву про застосування позовної давності.
Розглянувши матеріали справи в порядку ст. 75 ГПК України, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю “УкрТехноФос” звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк»про визнання частково недійсним договору кредитної лінії від 08.06.2007 р. № 147-07, а саме п.7.1. договору, в частині обов'язку позичальника сплатити на вимогу банку пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за зобов'язанням в іноземній валюті - 0,05 % за кожен день прострочки від простроченої/несплаченої суми.
В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що 08.06.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “УкрТехноФос” (надалі - позивач) та Публічним акціонерним товариством «Кредобанк»(надалі -відповідач) укладено договір кредитної лінії № 147-07, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредит у розмірі 2 100 000,00 доларів США, під 12,5% річних та зі строком повернення до 05.06.2009 року.
Пунктом 7.1. договору, передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань (повернення кредиту/кредитів, оплати процентів, комісій, інших платежів за цим договором) позичальник на вимогу банку сплачує пеню:
- за зобов'язаннями у гривні -в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочки, за чесь час прострочки;
- за зобов'язаннями в іноземній валюті -0,05% за кожен день прострочки від простроченої/несплаченої суми.
Позивач вважає, що положення абз. 3 п.7.1. договору не відповідає вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», оскільки статтями 1, 3 вказаного Закону визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
На підставі наведеного позивач просить визнати недійсним п.7.1. договору кредитної лінії від 08.06.2007 р. № 147-07 в частині обов'язку позичальника сплатити на вимогу банку пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за зобов'язанням в іноземній валюті - 0,05 % за кожен день прострочки від простроченої/несплаченої суми.
У представленому відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги заперечив, покликаючись на те, що відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених ч.3 ст.533 ЦК України.
Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Отже, систематичний аналіз наведених вище законодавчих актів дає можливість зробити висновок, що хоча національна валюта України є єдиним законним платіжним засобом на всій території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, однак, у той же час, законом не заборонено вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті, у тому числі й забезпечувального зобов'язання, яким є неустойка (пеня).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що 08.06.2007 р. між сторонами укладено договір кредитної лінії № 147-07.
Відповідно до умов договору кредитор (позивач) відкрив позичальнику (відповідачу) кредит у розмірі 2 100 000,00 доларів США, під 12,5% річних та зі строком повернення до 05.06.2009 року.
Пунктом 7.1. договору, передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань (повернення кредиту/кредитів, оплати процентів, комісій, інших платежів за цим договором) позичальник на вимогу банку сплачує пеню:
- за зобов»язаннями у гривні -в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочки, за чесь час прострочки;
- за зобов»язаннями в іноземній валюті -0,05% за кожен день прострочки від простроченої/несплаченої суми.
Позивач вважає, що положення абз. 3 п.7.1. договору не відповідає вимогам Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань».
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходить з того, що
згідно ч.2 ст.198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземні валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право, проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюються відповідно до закону.
Відповідно до ч.3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань»визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про Національний банк України», Положення про процентну політику Національного банку України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 серпня 2004 р. № 389, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2004 р. за № 1092/9691, облікова ставка Національного банку України - один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку. Національний банк України встановлює облікову ставку залежно від величини валового продукту і темпів інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, і визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Облікова ставка не є сталою величиною та періодично змінюється Національним банком України.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Сторони спірного кредитного договору на добровільних засадах визначили усі його умови, в тому числі і щодо валюти, порядку погашення кредиту та сплати відсотків за кредит, відповідальності за порушення умов договору.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Статтею 203 даного Кодексу встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Позивач, звертаючись з позовом не довів суду наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.
Таким чином, п.7.1. договору кредитної лінії від 08.06.2007 р. № 147-07 в частині обов'язку позичальника сплатити на вимогу банку пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за зобов'язанням в іноземній валюті - 0,05 % за кожен день прострочки від простроченої/несплаченої суми не суперечить вимогам чинного законодавства.
За таких обставин суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є безпідставними і до задоволення не підлягають.
Судові витрати слід залишити за позивачем.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 6, 16, 203, 212, 215, 216, 217, 549, 627, 628, 1054 ЦК України, ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ст.ст. 33, 43, 47-1, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд,-
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “УкрТехноФос” до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк»про визнання частково недійсним договору кредитної лінії від 08.06.2007 р. № 147-07 відмовити повністю.
Суддя Манюк П.Т.