ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 40/48702.06.11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа"
про стягнення 3 441 139,91 грн
Суддя Пукшин Л.Г.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю від 11.10.2010р.;
від відповідача: не з'явився.
В судовому засіданні 02.06.11, в порядку ч. 1 ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" про стягнення 3 441 139,91 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідач систематично не виконує своїх обов'язків у частині внесення лізингових платежів відповідно до договору фінансового лізингу №165-LD від 16.07.07 р. Внаслідок чого у Відповідача виникла заборгованість у розмірі 3 441 139,91 грн, з них 3 050 104,09 грн - сума боргу з урахуванням індексу інфляції, 331 209,30 грн - неустойка, 60 084,52 грн - 3 % річних.
Ухвалою суду від 28.10.10 порушено провадження у справі № 40/487 та призначено до розгляду на 16.11.10.
Ухвалою суду від 16.11.10 розгляд справи було відкладено до 09.12.10 у зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання.
Ухвалою суду від 09.12.10 суд вирішив зупинити провадження у справі № 40/487 до усунення обставин, що зумовили її зупинення. Тобто, суд прийшов до висновку, що рішення суду у справі № 22/513 за позовом ТОВ „Основа” до ТОВ "УніКредит Лізинг" про внесення змін до договору фінансового лізингу №165-LD від 16.07.07 року може вплинути на вирішення спору у даній справі.
Ухвалою суду від 09.12.10 відмовлено Позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову.
14.04.11 від позивача через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 40/487 з тих підстав, що причини, які зумовили зупинення провадження у справі № 40/487 вважаються усунутими. На підтвердження обставин, викладених у клопотанні, надав суду завірені копії рішення Господарського суду м. Києва у справі № 22/513 від 20.12.2010 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2011.
Ухвалою суду від 14.04.11 поновлено провадження у справі № 40/487 та призначено до розгляду на 28.04.11.
У судове засідання 28.04.11 представники сторін з'явились, відповідач надав контррозрахунок позовних вимог, в якому зазначив, що для встановлення достовірності розрахунку основного боргу позивач повинен підтвердити свої розрахунки належними доказами. Крім того, відповідач вважає, що оскільки позивач звернувся до суду 22.10.2010, то пеня в силу ст.ст. 256, 258 ЦК України має нараховуватись за несвоєчасно сплачені лізингові платежі, строк виконання яких настав вже після 22.10.2009 р., тому по деяких платежах пеня нарахована безпідставно з порушенням позовної давності та норм ч.6 ст. 232 ГК України. Відповідач просить суд, керуючись ст. 83 ГПК України, зменшити розмір пені на 50% та розстрочити виконання рішення суду до грудня 2015 року рівними частинами.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, виходячи з наступного.
Як вбачається з п. 1.1. додаткової угоди № 2 від 28.10.08 до договору ціна предмета лізингу визначена в іноземній валюті - долар США. За умовами п. 9.1. договору оплата предмету лізингу повинна здійснюватися у національній валюті України за офіційним курсом долара США, встановленим НБУ на дату здійснення платежу. Відповідач вважає, що позивачем не доведено засобами доказування факту знецінення саме долара США, тобто валюти, в якій виражено грошове зобов'язання і за якою обчислюється сума боргу за договором. Офіційний же індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Умовами п. 7.1.4. договору передбачено склад періодичних лізингових платежів, а саме: а) відшкодування, б) лізингові відсотки, нараховані на ціну предмету лізингу за вирахуванням відшкодування, в) змінні складові. Отже, відповідач вважає, що нарахування на суму боргу інфляції та 3% річних є безпідставним та необґрунтованим.
У судовому засіданні 28.04.11 оголошено перерву до 17.05.11.
У судове засідання, призначене на 17.05.11, представники відповідача з'явилися, вимоги ухвали суду виконали. Позивач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.
Керуючись ст.ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд відклав розгляд справи на 02.06.11.
01.06.11 через загальний відділ діловодства від відповідача надійшло клопотання про призначення судової економічної експертизи.
У судове засідання 02.06.11 представник позивача з'явився, надав документи для залучення до матеріалів справи, а також заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача суму основної заборгованості за договором фінансового лізингу № 165-LD від 16.07.07, яка станом на 16.05.11 з урахуванням часткової сплати боргу відповідачем 21.12.10 в сумі 900 000,00 грн становить 3 409 032,59 грн, неустойку (пеню) в сумі 229 655,10 грн, інфляційне збільшення суми основного боргу в розмірі 235 895,76 грн, 3 % річних - 71 288,61 грн. Вказана заява позивача була прийнята судом до розгляду.
Відповідач в судове засідання 02.06.11 не з'явився, через загальний відділ діловодства подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи та відкладення розгляду справи були поставлені судом на обговорення. Представник позивача заперечував проти задоволення поданих клопотань, зазначивши при цьому, що відповідач недобросовісно користується процесуальними правами.
Суд відмовив в задоволенні клопотань відповідача у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.
Судом заслухані пояснення представників сторін, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, суд встановив:
16.07.2007 р. між ТОВ "УніКредит Лізинг" (лізингодавець) та ТОВ "Основа" (лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу № 165-LD (надалі - договір).
Положеннями п. 1.1 Договору встановлено, що лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема у Додатку №1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Ціна предмета лізингу становить еквівалент 1 266 800,00 доларів США, що визначена із розрахунку, що крос-курс дорівнює 1,38. В разі зміни крос-курсу на дату підписання акту приймання-передачі ціна предмету лізингу, визначена в цьому договорі, так само як і Графік лізингових платежів (додаток №2 до договору), мають бути відповідно змінені в день підписання акту приймання-передачі.
Згідно із п. 1.3 Договору строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, зазначену у додатку № 2 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами цього договору. Лізингоодержувач не має права односторонньо розірвати цей договір до закінчення строку лізингу.
Відповідно до п. 3.3 Договору лізингоодержувач зобов'язаний оглянути предмет лізингу на власний ризик та за власний рахунок протягом 3 (трьох) робочих днів з дати поставки та в місці поставки. За результатами огляду, в вищезазначений термін, лізингоодержувач, лізингодавець і продавець підписують акт приймання-передачі, складений за змістом та формою, викладеною в додатку № 3. Предмет лізингу вважається прийнятим лізингоодержувачем повністю і у робочому належному технічному стані після підписання такого акту приймання-передачі та/або усіх актів приймання-передачі. Лізингоодержувач повинен підписати акт приймання-передачі та/або усі акти приймання-передачі незалежно від того, чи є в нього заперечення щодо поставки та/чи монтажу предмету лізингу з причин, що не впливають на нормальну експлуатацію предмета лізингу. У цьому випадку лізингоодержувач повинен висувати такі заперечення на адресу продавця з огляду на гарантію.
Пунктом 7.1 Договору встановлено, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в Графіку лізингових платежів у додатку № 2 до цього договору.
Відповідно до п. 7.4 Договору лізингодавець письмово повідомлятиме лізингоодержувача про суму лізингового платежу, що належить до сплати, згідно з цим договором, за 3 (три) робочих дні до кожної чергової дати платежу. Якщо лізингоодержувач не отримав з будь-яких причин зазначене повідомлення лізингоодержувач не звільняється від зобов'язання та відповідальності щодо повноти та своєчасності сплати лізингових платежів.
Положеннями п. 7.5 Договору встановлено, що лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку №2 до цього договору на рахунок, зазначений в розділі 16 цього договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж.
Додатками № 1, № 2 до Договору сторонами було погоджено специфікацію предмету лізингу та графіки лізингових платежів.
03.12.2007 р. сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до Договору (надалі -"Додаткова угода 1") відповідно до п. 1.1 якої сторони дійшли згоди змінити п. 1.1 договору та викласти його в наступній редакції: "1.1. приймає бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договору, зокрема у Додатку №1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Ціна предмета лізингу становить еквівалент 1 348 292,82 доларів США.".
Відповідно до п. 1.2 Додаткової угоди 1 сторони у зв'язку із зміною вартості предмета лізингу погодились змінити Графік платежів (додаток №2 до договору) та викласти в редакції, що наведена в додатку №1, до цієї додаткової угоди.
Додатком № 1 до Додаткової угоди 1 сторонами погоджено Графік лізингових платежів.
28.10.2008 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до Договору (надалі - "Додаткова угода 2") відповідно до п. 1.1 якої сторони дійшли згоди змінити п. 1.1 договору та викласти його в наступній редакції: "1.1. лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договору, зокрема у Додатку №1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Ціна предмета лізингу становить еквівалент 1 348 292,82 доларів США, що на день укладання цього договору становить 6 808 878,74 грн".
Відповідно до п. 1.2 Додаткової угоди 2 сторони у зв'язку із зміною вартості предмета лізингу погодились змінити Графік платежів додаток №2 до договору та викласти в редакції, що наведена в додатку №1, до цієї додаткової угоди.
Додатком №1 до Додаткової угоди 2 сторонами погоджено Графік лізингових платежів (додаток №2/1).
Наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі від 20.11.2007, від 03.12.2007 підтверджується, що позивач передав, а відповідач отримав предмет лізингу.
Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідачем не було у повному обсязі сплачено лізингові платежі, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 3 409 032,59 грн. та за неналежне виконання зобов'язань нараховані пеня в розмірі 229 655,10 грн., інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 235 895,76 грн. та 3% річних в сумі 71 288,61 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Згідно п. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по Договору та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи (акти приймання-передачі) та не заперечується відповідачем.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно графіків лізингових платежів (додаток № 1 в редакції Додаткових угоди 1 та 2) відповідач у період з 10.10.2007 р. по 15.05.2011 р. зобов'язаний був сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 9 245 338,55 грн.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що відповідачем було частково сплачено суму лізингових платежів у розмірі 5 836 305,96 грн.
Таким чином, заборгованість відповідача по сплаті лізингових платежів, нарахована за визначений в позові період, становить 3 409 032,59 грн., а з урахуванням положень ч. 1 ст. 530, ст. 762 Цивільного кодексу України та Графіків лізингових платежів зобов'язання по її сплаті станом на момент винесення рішення у справі настало.
Відповідач у своєму контррозрахунку заборгованості обґрунтованих заперечень в частині розміру основної заборгованості по лізинговим платежам за даним договором не надав.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 409 032,59 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату по лізинговим платежам не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Пунктом 8.2. договору визначено, що у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі 20 % річних за кожний день прострочення.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення лізингових платежів.
Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.
Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.
Так, згідно п. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік (п. 2 згаданої статті).
Отже, пеня може бути розрахована та стягнена за рік, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою.
Неустойка за період з 16.12.09 по 07.06.10 нараховується згідно договору у розмірі 20 % річних за кожен день прострочення. Нарахування неустойки в інші періоди здійснено позивачем згідно норм Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті лізингових платежів відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача нарахованої на суми боргу по платежам за період з 16.12.2009 по 15.04.2011 та не перевищує шестимісячний період нарахування, становить 229 655,10 грн.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 229 655,10 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50 %, суд зазначає наступне.
Пунктом 3 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Правовий аналіз вказаної статті свідчить, що вона не є імперативною та застосовується за визначених умов на розсуд суду.
Обґрунтовуючи своє клопотання про зменшення розміру пені відповідач послався на своє скрутне фінансове становище та економічну ситуацію в країні в цілому, при цьому не зазначивши конкретних обставин, які дають змогу даний випадок ототожнювати з винятковим.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Однак, всупереч вказаним статтям відповідач, звернувшись до суду із проханням зменшити розмір стягуваної з нього пені, не надав доказів, які спростовують позовні вимоги чи звільняють його від цивільної відповідальності; не надав доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій.
Також, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 235 895,76 грн., нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання по кожному лізинговому платежу окремо у загальний період з 15.12.09 по 15.03.11, та 3% річних у розмірі 71288,61 грн., нарахованих за прострочення по сплаті лізингових платежів окремо по кожному у загальний період з 15.12.2009 р. по 15.04.2011 р.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції позивачем здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 “Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.
Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 235 895,76 грн. збитків внаслідок інфляційного збільшення суми основного боргу та 3% річних в розмірі 71 288,61 грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача, що міститься в заяві про збільшення позовних вимог).
Оскільки грошове зобов'язання лізингоодержувача визначене в гривні по курсу гривні до долару США, який був встановлений НБУ на дату платежу, вказану в графіку лізингових платежів, і саме розмір грошового зобов'язання в гривні підлягає виконанню, не приймаються судом до уваги посилання відповідача на безпідставність нарахування інфляційних витрат.
Твердження відповідача про пропуск позивачем позовної давності щодо нарахування пені по деяких платежах також не приймаються судом до уваги, оскільки позивач нараховує пеню, яка має подовжувальний характер, на суми боргу по лізингових платежах починаючи з 16.12.2009.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.
Порушене відповідачем клопотання про розстрочку виконання рішення суду до грудня 2015 року рівними частинами не підлягає задоволенню судом з огляду на наступне.
Відповідно до п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Згідно п. 1 ст. 121 цього Кодексу при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Таким чином, розстрочення виконання судового рішення може бути лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим.
При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.
Відповідач при порушенні клопотання про розстрочення виконання даного рішення суду не зазначив обставин з яких не можливе виконання рішення у визначений строк та не надав належних доказів в підтвердження таких обставин.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Основа” (03150 м. Київ, вул. Ковпака, 17, код ЄДРПОУ 13669489) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “УніКредит Лізинг” (04070 м. Київ, вул. Сагайдачного, 22/1, код ЄДРПОУ 33942232) 3 409 032 (три мільйони чотириста дев'ять тисяч тридцять дві) грн. 59 коп. основного боргу, 235 895 (двісті тридцять п'ять тисяч вісімсот дев'яноста п'ять) грн. 76 коп. інфляційного збільшення суми основного боргу, 229 655 (двісті двадцять дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 10 коп. пені за прострочення лізингових платежів, 3% річних в сумі 71288 (сімдесят одна тисяча двісті вісімдесят вісім) грн. 61 коп., 25 500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя Пукшин Л.Г.
дата підписання рішення 06.06.2011 р.