02.06.2011 Справа № 5008/461/2011
за позовом відкритого акціонерного товариства „Ужгородська взуттєва фабрика”, м. Ужгород
до відповідача публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м. Київ, філії „Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Ужгород”, м. Ужгород
про визнання недійсним кредитного договору
Суддя О.В. Васьковський
Представники:
від позивача -ОСОБА_1. (дов. від 01.03.11)
від відповідача -ОСОБА_2 -начальник відділу юридичного аналізу (дов. 16.06.10)
СУТЬ СПОРУ: про визнання недійсним кредитного договору №19/4-07 від 30.07.07.
Позивач просить позов задоволити, мотивуючи тим, що кредитний договір суперечить законодавству України та підлягає визнанню недійсним з наступних підстав: вираження грошового зобов'язання в іноземні валюті за відсутності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу; зміна курсу валюти, що викликало істотну зміну становища щодо виконання боргових зобов'язань.
Відповідач позовні вимоги не визнав та у відзиві на позовну заяву наводить доводи у спростування доводів позивача про наявність підстав визнання кредитного договору недійсним, зокрема, з посиланнями на ст. ст. 47, 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та інші нормативно-правові акти Національного банку України вказує наступне: операції з валютними цінностями, зокрема операції з надання кредитів в іноземній валюті банки мають право здійснювати на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями; законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, у зв'язку з чим надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив:
Між відповідачем (банк по договору) та позивачем (позичальник по договору) укладено кредитний договір №19/4-07 від 30.07.07 з наступними змінами згідно договорів про внесення змін №1 від 15.05.08, №2 від 15.10.08, №3 від 08.05.09, №4 від 19.05.09) (далі -кредитний договір), згідно умов якого відповідач надав позивачу кредит у сумі 291000,00 євро (ліміт кредитної лінії), а позивач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти (п. 2.1. кредитного договору).
Як на підставу визнання кредитного договору недійним позивач посилається на вираження грошового зобов'язання в іноземні валюті за відсутності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу та на зміну курсу валюти, що викликало істотну зміну становища щодо виконання боргових зобов'язань.
Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази та обставини справи, суд прийшов до наступного висновку.
Частина 1 статті 345 Господарського кодексу України передбачає, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі Законом України „Про банки і банківську діяльність”.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3-7 частини другої статті 47 цього Закону. Зокрема, п. 3 ч. 2 ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” передбачає, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати таку банківську операцію як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
У ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” дано визначення терміну „кошти” - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідачем у підтвердження права здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема, операцій з надання кредитів в іноземній валюті, подано наступні докази: банківську ліцензію №1 від 31.10.01 Національного банку України на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”; дозвіл №1-1 від 31.10.01 Національного банку України на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”.
Відповідно до п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують операції надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Як на момент укладення кредитного договору, так і на момент розгляду справи, законодавством не визначено межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті.
Таким чином, суд відхиляє доводи позивача про відсутність у відповідача права на надання кредиту в іноземній валюті без отримання відповідної індивідуальної ліцензії.
Також, суд відхиляє доводи позивача про істотну зміну становища щодо виконання боргових зобов'язань у зв'язку із зміною курсу валюти, що спричинило погіршення його фінансового становища.
У п. 3.1. кредитного договору встановлено, що проценти за користування кредитом сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 12,0 відсотків річних.
Пункт 3.6. кредитного договору передбачає, що у випадку настання будь-якої із наступних подій: збільшення облікової ставки Національного банку України до 15,0% включно, за період дії цього договору, процентна ставка збільшується на 2,0%; збільшення облікової ставки Національного банку України від 15-20%, за період дії цього договору, процентна ставка збільшується на 3,0%; збільшення облікової ставки Національного банку України від 20-25%, за період дії цього договору, процентна ставка збільшується на 4,0%; зниження вартості української гривні по курсу НБУ по відношенню до долара США; невиконання та/або неналежного виконання п. 4.2.3 кредитного договору.
Також, у вказаній вище статті кредитного договору визначено, що банк та позичальник вносять зміни до цього договору щодо відповідного збільшення розміру процентів за користування кредитом. Зміни повинні бути внесені шляхом укладення окремого договору на протязі 5 банківських днів з моменту направлення банком повідомлення позичальнику про необхідність таких змін (з урахуванням часу поштового обігу). За відсутності відповіді позичальника або його незгоди із запропонованим розміром процентів за користування кредитом цей договір може бути розірваний за ініціативою однієї з сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Протягом дії кредитного договору відсоткова ставка змінювалася наступним чином: з 30.07.07 по 14.05.08 -12,0 %; з 15.05.08 по 18.05.09 -12,5%; з 19.11.08-15,0%, про що між сторонами укладалися договори про внесення змін до кредитного договору.
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається із спірного договору та договорів про внесення змін до кредитного договору, сторони досягли домовленості щодо зміни розміру процентної ставки за користування кредитними коштами.
Відповідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частини 1, 2, 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачають, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З аналізу змісту спірного договору вбачається, що сторонами у момент укладення спірного договору додержано всіх вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не доведено наявність яких-небудь порушень законодавства при укладенні кредитного договору.
За таких обставин, суд відмовляє у позові повністю.
Згідно з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 1, 15, 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
у позові відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Васьковський
Повний текст рішення виготовлено та підписано 07.06.11.