Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 317
Іменем України
11.04.2011Справа №5002-28/323-2011
За позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Феєрверк» (04212, м. Київ, вул. Тимошенка, б. 2-А, кв. 44; 02156, м. Київ, вул. Кіото, 27).
До відповідачів:
Головного управління державного казначейства України в Автономній Республіці Крим (95015, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, б. 19).
Київського відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим (95034, м. Сімферополь, бульвар Франка, 25).
Про стягнення 8 741,59 грн.
Суддя С.О. Лукачов
представники:
Від позивача - ОСОБА_2 - представник, довіреність від 07.09.2010р.
Від відповідача-1 - ОСОБА_3 - гол. спец. юр. відділу, довіреність № 11.0-27/02 від 04.01.2011 р.
Від відповідача-2 - ОСОБА_4 - ст. держ. виконавець, довіреність № 03-21/555 від 10.02.2011 р.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Феєрверк» звернулось до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Управління державного казначейства у м. Сімферополі про відшкодування збитків, матеріальної та моральної шкоди в сумі 8 741,59 грн., спричиненої незаконними діями посадових осіб Київського ВДВС Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, незаконними діями посадових осіб Київського ВДВС Сімферопольського МУЮ при виконанні наказу господарського суду АР Крим № 2-7/2591-2009 від 30.07.2009р. ТОВ «Феєрверк» завдано збитки, матеріальну та моральну шкоду, а саме: 5010,58 грн. - сума збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції, 1731,01 грн. - 3% річних, 2000,00 грн. - моральна шкода.
10 лютого 2011р. представник Київського ВДВС Сімферопольського МУЮ АР Крим в судовому засіданні надала письмову інформацію про виконавче провадження по справі № 2-7/2591-2009, проти задоволення позовних вимог заперечувала.
10 лютого 2011р. ухвалою господарського суду АР Крим замінено неналежного відповідача - Управління державного казначейства у м. Сімферополі на належного - Головне управління державного казначейства України в АР Крим, а також виключено з числа третіх осіб Київський відділ державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим та залучено його в якості іншого відповідача по справі.
28 лютого 2011р. від Головного управління державного казначейства України в АР Крим надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що позивачем не доведено факту заподіяння шкоди неправомірними діями, її розміру та характеру, а також зазначено, що позивач та відповідач-1 не перебували у будь-яких правовідносинах.
10 березня 2011р. від ТОВ «Феєрверк» надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить вважати ціною позову суму в розмірі 26872,61 грн., серед яких, зокрема, 1917,82 грн. - витрати на проїзд, проживання та харчування представника, 16 213,20 грн. - витрати, пов'язані з налагодженням партнерських стосунків.
05 квітня 2011р. представник Київського ВДВС Сімферопольського МУЮ АР Крим надав письмові заперечення, в яких просить відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що державним виконавцем виконано вимоги Закону України «Про виконавче провадження», крім того, відповідач-2 вважає, що відсутній причинний зв'язок між діями ВДВС та шкодою, на яку вказує позивач.
05 квітня 2011р. позивач надав розрахунок позовних вимог, відповідно до якого, ціна позову складає 26872,61 грн., з яких 6741,59 грн. - збитки, 2000,00 грн. - моральна шкода, 1917,82 грн. - збитки позивача, пов'язані з витратами на проїзд в м. Сімферополь, проживання та харчування представників, 16213,20 грн. - витрати, пов'язані з поїздкою до Китаю для ведення переговорів з партнерами.
11 квітня 2011р. від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої зазначено, що витрати, пов'язані з виїздом представника позивача в м. Сімферополь складають 1510,79 грн., у зв'язку з чим, сума позову складає 26 495,58 грн.
Строк розгляду справи продовжувався відповідно до ст. 69 ГПК України.
У справі оголошувалась перерва, розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК Україна.
Після вияснення всіх обставин справи та перевірення доказів, суд видалявся для прийняття рішення по справі до нарадчої кімнати.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, суд -
30 червня 2009р. рішенням господарського суду АР Крим у справі № 2-7/2591-2009 частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Феєрверк», стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Піро-шоу-Крим» суму заборгованості у розмірі 56940,00 грн., 1497,60 грн. пені, 3% річних у розмірі 187,20 грн., 854,10 грн. інфляційних втрат, 594,79 грн. державного мита та 307,57 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На примусове виконання рішення був виданий наказ.
18.09.2009р. позивач звернувся до прокурора м. Сімферополя з заявою про злочин (вих. № 329, а. с. 88), в якій просив провести перевірку фактів незаконних дій та зловживань з боку державних виконавців Київського ВДВС МУЮ м. Сімферополя та керівника ТОВ «Піро-шоу-Крим», також вирішити питання про притягнення їх до кримінальної відповідальності. 21.10.2009р. (вих. № 381, а. с. 78), 20.11.2009р. (вих. № 447, а. с. 85) та 26.04.2010р. (вих. № 214, а. с. 82) позивач звертався до Прокурору м. Сімферополя з аналогічними заявами про злочин.
Однак, прокуратурою Київського району м. Сімферополя було винесено постанови про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно невиконання посадовими особами ТОВ «Піро-шоу-Крим» та Київського ВДВС МУЮ м. Сімферополя рішення господарського суду, у зв'язку з чим позивач неодноразово звертався до Київського районного суду м. Сімферополя, про що свідчать скарги від 03.06.2010р. (вих. № 277, а. с. 99-102), від 21.06.2010р. (вих. № 317, а. с. 96-97), від 22.07.2010р. (вих. № 381, а. с. 94-95).
22 січня 2010р. постановою Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим задоволено скаргу представника ТОВ «Феєрверк», а постанову помічника прокурора Київського району м. Сімферополя АР Крим від 28.10.2009р. про відмову у порушенні кримінальної справи відносно посадових осіб Київського ВДВС Сімферопольського МУЮ та ТОВ «Піро-шоу-Крим» за ознаками злочину, передбаченого ст. 382 КК України - відмінено (а. с. 110).
24 березня 2010р. постановою Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим задоволено скаргу представника ТОВ «Феєрверк», а постанову помічника прокурора Київського району м. Сімферополя АР Крим від 22.02.2010р. про відмову у порушенні кримінальної справи відносно посадових осіб Київського ВДВС Сімферопольського МУЮ та ТОВ «Піро-шоу-Крим» за ознаками злочину, передбаченого ст. 382 КК України - відмінено (а. с. 103-105).
22 червня 2010р. ухвалою господарського суду АР Крим по справі № 2-7/2591-2009 (а. с. 11-14) визнано неправомірними дії Київського відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим щодо повернення стягувачеві без виконання наказу господарського суду АР Крим від 13.07.2009р. у справі № 2-7/2591-2009 та невжиття всіх необхідних заходів для виконання вказаного судового наказу, а також визнано недійсною постанову Київського ВДВС Сімферопольського МУЮ АР Крим від 15.03.2010р. про повернення стягувачеві без виконання наказу господарського суду АР Крим від 13.07.2009р. у справі № 2-7/2591-2009.
28 липня 2010р. постановою Севастопольського апеляційного господарського суду залишено без змін ухвалу господарського суду АР Крим від 22.06.2010р. у справі № 2-7/2591-2009 (а. с. 17-21).
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що незаконними діями посадових осіб Київського ВДВС Сімферопольського МУЮ при виконанні наказу господарського суду АР Крим № 2-7/2591-2009 від 30.07.2009р. ТОВ «Феєрверк» завдано збитки.
Стаття 32 ГПК України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частиною 3 статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» передбачено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Відповідно до статті 86 Закону України «Про виконавче провадження», збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.
Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними діями, рішеннями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 22 Цивільного Кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України N 6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка заподіяла шкоду, і самою шкодою.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Отже, для відшкодування шкоди за правилами даної статті необхідно довести такі факти:
а) Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
б) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права.
в) Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
г) Вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
При цьому, наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
Позивач просить стягнути з відповідача суму збитків у розмірі 6741,59 грн., мотивуючи тим, що незаконні дії посадових осіб відповідача-2 потягли за собою невиконання судового рішення щодо стягнення з ТОВ «Піро-шоу-Крим» 60 432,76 грн., а збитками позивача є: індекс інфляції у розмірі 5010,58 грн. та 3% річних у розмірі 1731,01 грн. нараховані на суму заборгованості у розмірі 60 432,76 грн.
Нарахування та право пред'явлення до стягнення збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції та 3% річних передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Відповідно до п. 2 ч. 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. № 01-06/249, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України (Постанова Верховного суду України від 20.01.2011р. № 10/25).
Суд встановив, що відсутні належні докази, які підтверджують існування факту прострочення відповідачами грошових зобов'язань перед позивачем, в розумінні ст. 625 ЦК України. Також відсутні докази, існування між останніми договірних відносин.
Таким чином, вимога позивача про відшкодування за рахунок держави збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції в сумі 5010,58 грн. та 3% річних в сумі 1731,01 грн., не обґрунтована та задоволенню не підлягає.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що з урахуванням положень ст. 625 ЦК України та викладеної вище позиції Верховного суду України, позивач не позбавлений права, у встановлені законом строки та порядку, звернутися з грошовими вимогами про сплату збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції та 3% річних до Товариства з обмеженою відповідальністю «Піро-шоу-Крим» або до суду, з урахуванням фактів встановлених в рішенні господарського суду АР Крим від 30 червня 2009р. у справі № 2-7/2591-2009.
Відносно позовних вимог позивача про відшкодування за рахунок держави збитків пов'язаних з витратами на проїзд, проживанням, харчуванням представників ТОВ «Феєрверк» в сумі 1510,79 грн., суд зазначає наступне.
В обґрунтування вказаної вимоги, позивач посилається на те, що представник ТОВ «Феєрверк» викликався Київським районним судом для участі в розгляді вищевказаних скарг, у зв'язку з чим, останнім були понесені витрати, пов'язані з виїздом у м. Сімферополь, що є збитками позивача, які він поніс внаслідок бездіяльності органу ДВС. Крім того, позивач зазначає, що його представник неодноразово приїжджав до Київського ВДВС Сімферопольського МУЮ для ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що сума у розмірі 1510,79 грн. фактично складається з вартості проїзду у залізничному та міському транспорті. Під час розгляду справи, представник позивача пояснив, що ця сума витрат на проїзд пов'язана з розглядом скарг ТОВ «Феєрверк» Київським районним судом м. Сімферополя: 23.03.2010р. та 15.10.2010р., а також позову та скарги на дії ВДВС господарським судом АР Крим 09.06.2009р., 30.06.2009р. та 22.06.2010р.
Відповідно до ст. 91 Кримінально-процесуального Кодексу України, судові витрати складаються:
1) із сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;
2) із сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів;
3) з інших витрат, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у даній справі.
Відповідно до ст. 92 Кримінально-процесуального Кодексу України, свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, перекладачі, експерти, спеціалісти і поняті мають право на відшкодування їм витрат по явці за викликом в органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і до суду.
За переліченими вище особами зберігається середній заробіток по місцю роботи за час, витрачений у зв'язку з явкою за викликом. Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від занять.
Експерти, спеціалісти і перекладачі, крім того, мають право на винагороду за виконання своїх обов'язків, якщо виконання дорученої їм роботи не входить в їх обов'язок по службі.
Зазначені виплати провадяться з коштів органів дізнання, досудового слідства і суду. Порядок виплати і розмір сум, що підлягають виплаті, визначаються відповідною інструкцією.
Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В абзаці другому пункту 1 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).
Крім того, Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 18.03.2008 р. N 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» зазначив, що якщо витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, то вони відшкодовуються згідно зі статтею 49 ГПК, і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків.
Таким чином, сума 1510,79 грн. пред'явлена позивачем до стягнення у цій справі, за своєю природою є судовими витратами, понесеними позивачем під час розгляду інших судових справ та не є збитками. Проте, суд встановив, що ані під час розгляду Київським районним судом міста Сімферополя скарг ТОВ «Феєрверк», поданих в рамках Кримінально-процесуального судочинства, ані під час розгляду господарським судом АР Крим справи № 2-7/2591-2009, ТОВ «Феєрверк» не пред'являлись вимоги про відшкодування вказаних витрат в установленому процесуальним законом порядку та не вирішувалось судовими інстанціями питання про розподіл таких витрат.
За викладених обставин, позовні вимоги в частині стягнення збитків у розмірі 1510,79 грн., задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про відшкодування за рахунок держави збитків у розмірі 16213,20 грн., пов'язаних з поїздкою до Китаю, то суд вважає, що позов цій частині також необґрунтований та не підлягає задоволенню, у зв'язку з наступним.
Позивач посилається на те, що внаслідок бездіяльності відповідача-2 на користь ТОВ «Феєрверк» не було стягнуто суму в розмірі 60432,76 грн., що спричинило проблеми в частині оплати поставленого китайським партнерам позивача товару (піротехнічні вироби) та вплинуло на погіршення партнерських взаємовідносин з постачальником. У зв'язку з чим, для налагодження попередніх партнерських стосунків в травні 2010 р. генеральний директор ТОВ «Феєрверк» змушений був їхати до Китаю для ведення переговорів. Вартість поїздки склала 16 213,20 грн.
Враховуючи матеріали справи, пояснення представника позивача, суд встановив, що відсутні належні докази які підтверджують доводи позивача у цій частині позову. Так, зокрема відсутні докази, які підтверджують погіршення партнерських відносин позивача, докази у підтвердження факту вимагання китайською стороною сплати коштів позивачем, докази реальної необхідності поїздки до Китаю, пов'язаною з господарською діяльністю позивача.
Крім того, суд враховує, що відсутні докази які підтверджують, що вказана поїздка посадової особи ТОВ «Феєрверк» була безпосереднім наслідком неправомірних дій Київського відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим по поверненню без виконання наказу господарського суду АР Крим від 13.07.2009р. у справі № 2-7/2591-2009 та не вжиттю останнім всіх необхідних заходів для виконання вказаного наказу, тобто відсутня така необхідна умова для відшкодування збитків як причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками.
Позовні вимоги позивача про відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, спричиненої незаконними діями посадових осіб ВДВС в розмірі 2 000,00 грн.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Верховний суд України у Постанові Пленуму N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Обґрунтовуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн. позивач посилається на те, що директор ТОВ «Феєрверк» був змушений відправитись у відрядження до Китаю, з метою налагодження партнерських відносин, які були порушені несвоєчасною оплатою за товар, що сталося через невиконання відповідачем-2 наказу господарського суду АР Крим у справі № 2-7/2591-2009 про стягнення 60432,76 грн.
Проте, враховуючи вищевикладене, суд не приймає зазначене посилання позивача та враховуючи відсутність інших належних доказів заподіяння юридичній особі - Товариству з обмеженою відповідальністю «Феєрверк» моральної шкоди, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 2 000,00 грн.
Враховуючи викладене, уточнені позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Вступна та резолютивна частини рішення оголошені - 11.04.2011р.
Рішення оформлено відповідно до ст. 84 ГПК України - 15.04.2011р.
Враховуючи викладене та керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Прийняти заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Феєрверк» про зменшення позовних вимог.
2. В задоволенні позову - відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Лукачов С.О.