Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 303
Іменем України
01.04.2011Справа №5002-17/387-2011
За позовом Малого приватного підприємства «ДІВА»
До відповідача Феодосійської міської ради
про визнання недійсною додаткової угоди від 12.01.2010 року (реєстраційний номер № 041001900004) до договору оренди землі від 20.01.2009 року (реєстраційний номер № 040901900011) розташованої в м. Феодосії по вул. Володарського 37 А «зона Челноковська», оціночний район № 63, площею 0,400 га, укладене між орендодавцем в особі Феодосійської міської ради та орендарем в особі МПП «Діва»
Суддя В.І. Гайворонський
Від позивача - не з'явився
Від відповідача - Калашников О.О., представник
Суть спору: Позивач згідно позову просить визнати недійсною додаткову угоду від 12.01.2010 року (реєстраційний номер № 041001900004) до договору оренди землі від 20.01.2009 року (реєстраційний номер № 040901900011) розташованої в м. Феодосії по вул. Володарського 37 А «зона Челноковська», оціночний район № 63, площею 0,400 га, укладене між орендодавцем в особі Феодосійської міської ради та орендарем в особі МПП «Діва», у зв'язку з тим, що дата, яка визначена в додатковій угоді, передує дату реєстрації договору. Позивач також вказує про те, що умовами договору не передбачена зміна договору в даному випадку, та договором передбачена щорічна зміна орендної плати. Позивач також посилається на те, що законодавством передбачено щодо сільськогосподарських земель зміна орендної плати раз у три роки.
Відповідач у відзиві проти позову заперечує, та вказує, що порушень законодавства не існує.
Позивач в жодне із засідань суду не з'явився, про час розгляду справи повідомлявся належним чином - рекомендованою кореспонденцією. Рекомендована кореспонденція до суду не повернута, що свідчить про її вручення адресату, а про перше засідання суду є повідомлення про вручення кореспонденції позивачу.
Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов'язком.
По справі проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, суд -
Згідно Договору оренди землі від 07 серпня 2008 року на підставі рішень 31 сесії 5-го скликання Феодосійської міської ради від 25.04.2008 року № 1534 та 35 сесії 5-го скликання Феодосійської міської ради від 25.07.2008 року № 1645 Орендодавець (Феодосійська міська рада) надає, а Орендар (Мале приватне підприємство «Діва») приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться: АРК, м. Феодосія, вул. Володарського буд. 37-А.
Згідно п. 13 Договору оренди землі від 07 серпня 2008 року розмір орендної плати переглядається щорічно у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін та тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом.
Згідно Додаткової угоди від 11.11.2009 року внесені наступні зміни:
1. П.1 - слова «зона «Челноковська», оціночний район № 63» читати: «з 01.01.2009 року економіко-планувальна зона № 13».
2. П. 5 - читати у наступній редакції: «Нормативна грошова оцінка земельних ділянок з 01.01.2009 року становить - 2 475 947,70 грн.».
3. П.9 читати в наступній редакції: «Орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється орендарем починаючи з 01.01.2009 року у грошовій формі із зазначенням 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки та розміром 74 278,43 грн. за рік».
4. П.36 читати у наступній редакції: «Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткових угод, які є невід'ємною частиною основного договору. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результат її розгляду.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду».
5. Доповнено п. 48 у наступній редакції: «Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі передаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного фонду власником земельної ділянки, крім випадків, визначених законом».
Згідно рішення Феодосійської міської ради 37-ї сесії 5-го скликання № 1698 від 29.08.2008 року «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Феодосії», керуючись ст.ст. 12,196,201 Земельного кодексу України, ст.ст. 2,3,5 Закону України «Про оцінку земель», ст. 21 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі», затверджено технічну документацію по нормативній грошовій оцінці земель м. Феодосії. Введено в дію нормативну грошову оцінку земель м. Феодосії з 01.01.2009 року на строк, встановлений Законом України «Про оцінку земель». Щорічний розмір орендної плати по договорам оренди землі встановлювати у відповідності з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі» та Законом України «Про Державний бюджет України», що приймається на кожен рік з щорічною індексацією нормативної грошової оцінки на індекс інфляції. Всі зміни в розмірі орендної плати на землю по договорам оренди землі, пов'язані зі змінами в законодавстві України та щорічної індексацією грошової оцінки земель, фіксувати в додаткових угодах до договорів оренди землі. Встановлено розмір земельного податку у відповідності з нормативною грошовою оцінкою земель м. Феодосії на підставі положень Закону України «Про плату за землю».
Згідно рішення Феодосійської міської ради 41-ї сесії 5-го скликання № 1842 від 28.11.2008 року «Про введення ставок орендної плати за землю» у відповідності зі ст. 21 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 124,125 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішено: Встановити розмір річної орендної плати за земельні ділянки, що надаються в оренду та застосовуються: для індивідуального житлового, гаражного та дачного будівництва; для житлових, житлово-будівельних, гаражних та дачно-будівельних кооперативів; для індивідуальних гаражів та дач громадян; для обслуговування будівель гуртожитків; для обслуговування багатоквартирних житлових будинків об'єднання співвласників багатоквартирних житлових будинків; для обслуговування багатоквартирних житлових будинків; для кооперативних автостоянок, що використовуються для зберігання особистих транспортних засобів громадян; для сільськогосподарського виробництва, водного та лісного господарства в розмірі одного відсотка від їх нормативної грошової вартості; інші види діяльності згідно Українського класифікатора цільового використання земельних ділянок в розмірі трьох відсотків від їх нормативної грошової оцінки. При оформленні договорів на право дольової участі у землекористуванні незалежно від виду діяльності, встановити розмір річної плати за земельну ділянку в розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки; для організацій, установ, що фінансуються із бюджету усіх рівнів та громадянських організацій встановлено розмір річної плати за земельну ділянку в розмірі одного відсотку від нормативної грошової оцінки.
Суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, при цьому виходить з наступних обставин:
Як вбачається з матеріалів справи Додаткової угоди від 12.01.2010 року не існує, оскільки дата, на яку вказує позивач як на дату додаткової угоди - є дата державної реєстрації угоди, а не дата її укладання.
Неуважність сторони, незнання законодавства чи його неправильне тлумачення поважними причинами не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).
Згідно ст. 129 Конституції України сторона вільна в наданні суду доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін і їх рівності перед законом та судом.
Відповідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу і ії норми є нормами прямої дії.
Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.
Оскільки відповідні матеріали щодо предмету позову не надані до прийняття рішення, немає підстав їх залучити до справи після прийняття рішення.
Так, згідно статті 22 ГПК України, позивач вправі змінити предмет чи підстави позову лише до початку розгляду справи по суті.
Також необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі розглядати з власної ініціативи інший предмет позову. Більш того, розгляд іншого предмету чи підстави позову буде грубим порушенням прав відповідача, який вправі знати про такий предмет чи підставу та заперечувати щодо них, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 по справі Д 12/12).
Таким чином, визнавати недійсною додаткову угоду від 12.01.2010 року підстав не існує, внаслідок відсутності у наявності угоди з такою датою.
Окрім цього, сам позивач посилається у позові на рішення 37-ї сесії 5-го скликання Феодосійської міської ради від 29.08.2008 року за № 1698 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Феодосії» та на рішення 41-ї сесії 5-го скликання Феодосійської міської ради від 28.11.2008 року № 1842.
Згідно статті 73 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” акти органу місцевого самоврядування обов'язкові для виконання.
Більш того, про це також вказується в ч.1 ст. 144 Конституції України, яка має вищу юридичну силу.
Ч. 2 ст. 144 Конституції України передбачено, що якщо особа вважає, що рішення органу місцевого самоврядування не відповідає законодавству, вона вправі у встановленому законом порядку звернутись до суду.
При цьому необхідно відмітити, що предметом цього позову не є визнання рішень органу місцевого самоврядування таким, що не відповідають законодавству, та, відповідно, суд не повинен, виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін, давати оцінку вказаним рішенням на предмет невідповідності законодавству.
Позов також не обґрунтовується, та також не надано відповідних доказів щодо того, що вказані рішення не повинні прийматись до уваги.
При цьому необхідно відмітити, що суд, виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України - основного Закону Держави, принципу диспозитивності сторін суд не вправі з власної ініціативи обґрунтовувати позовні вимоги.
Більш того, обґрунтування позовних вимог за ініціативою суду буде грубим порушенням Конституції України, та інтересів відповідача, оскільки відповідач вправі знати про підстави позову та заперечувати щодо них.
Згідно копії газети «Победа» № 101 (15189) від 11 вересня 2008 року та копії газети «Победа» № 141 (15229) від 13 грудня 2008 року вказані рішення опубліковані в друкованому виданні органу місцевого самоврядування.
Таким чином, рішення 37-ї сесії 5-го скликання Феодосійської міської ради від 29.08.2008 року за № 1698 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Феодосії» та рішення 41-ї сесії 5-го скликання Феодосійської міської ради від 28.11.2008 року № 1842 є чинними, та не приймати їх до уваги при розгляді цієї справи підстав не існує.
Відповідно, вказані рішення підлягають виконанню.
В Рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010 року № 04-06/15 «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства» у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін щодо ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть бути не взяті судом до уваги лише у разі скасування такого рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. (п. 3.4.7).
Таким чином, у суду не існує підстав вважати, що вказані рішення не відповідають законодавству.
При цьому необхідно відмітити, що на час внесення змін до договору, відповідні рішення органу місцевого самоврядування вже діяли.
При цьому також необхідно відмітити, що вказані рішення вже діяли на дату, що вказана у змінах.
Зміна умов договору передбачена ст. 651, ст. 652 ЦК України та ст. 188 ГК України.
Також необхідно відмітити, що ч. 3 ст. 631 ЦК України передбачено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Тобто, законом прямо передбачено вказане право сторін, яке сторони реалізували.
Оскільки Закон дозволяє сторонам врегульовувати відносини, які виникли до укладання договору, тобто, до дії договору, відповідно, при викладених обставинах посилання на те, що договір не діяв - не має правового значення.
Таким чином, сторони добровільно висловили свою волю та врегулювали свої відношення відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України, що є їх правом, яке вони використали.
Тобто, сторони врегулювали свої відносини відповідно до законодавства, що згідно ч. 3 ст. 631 ЦК України є правом сторін, яки вини використали.
Таким чином, сторони реалізували своє право, що, відповідно, порушенням законодавства бути не може.
При цьому необхідно відмітити, що якщо позивач вважає, що він не повинен прозводити оплату до дати реєстрації договору взагалі, то зміна ціни за період до реєстрації договору не може мати правового значення в даному випадку, та, відповідно, порушувати права позивача.
Тобто, якщо позивач вважає, що до дати реєстрації договору він взагалі не повинен платити, то виходячи із цієї правової позиції він взагалі не повинен платити незалежно від того, яке місце має ціна - визначена в договорі чи визначена у додатковій угоді.
Відповідно, у даному випадку щодо вказаної обставини, мова йде про реалізацію підписаного договору та угоди, а не обставин щодо їх укладення.
Відповідно до ст. 15 ЦК України суд може захистити порушене право.
Відповідно вказаної обставини право позивача не можна вважати порушеним.
Якщо право не порушене, підстав для задоволення позову не існує, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищого Господарського Суду України (постанова Вищого Господарського Суду України від 15 листопада 2007 року № 2-29/7035-2007).
При цьому необхідно відмітити, що питання щодо плати за указаний період щодо вказаної обставини відноситься до виконання договору та додаткової угоди, а не щодо укладення та внесення змін.
Якщо позивач вважає, що до дати реєстрації договору та додаткової угоди він взагалі не повинен сплачувати кошти, він вправі це здійснити, та відстоювати свою правову позицію при розгляді вимог щодо стягнення чи повернення коштів, що у цій справі предметом позову не є.
Окрім цього, згідно п. 5 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі (затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2973), обов'язок реєстрації договорів оренди покладена на орендаря.
Орендодавець не повинен нести втрати у зв'язку з тим, що орендар зареєстрував договір оренди та додаткову угоду не в дату їх укладення.
У всякому разі позивач не посилається на те, що це відбулося з вини відповідача, та не надав відповідних доказів.
Згідно ст. 129 Конституції України сторона вільна в наданні суду доказів, та в доказуванні перед судом їх переконливості.
Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.
При викладених обставинах додаткова угода щодо вказаного періоду також повністю відповідає основним принципам цивільного права, закріпленим в ст. 3 ЦК України: принципам добросовісності, справедливості і розумності, та, відповідно, укладаючи додаткову угоду, сторони реалізували вказані принципи законодавства, що, відповідно, порушенням законодавства вважатись не може.
Перегляд розміру орендної плати один раз на три роки, передбачений ст. 23 Закону України «Про оренду землі», відносився до земель сільськогосподарського призначення, до яких не належить ділянка, яку орендує позивач.
У всякому разі, позивач не довів цього.
Більш того, в договорі не вказується про те, що земельна ділянка відноситься до сільськогосподарського призначення. Так, в п. 2 договору вказана категорія не значиться.
Згідно п. 3 договору на земельній ділянці знаходиться комплекс нежитлових будівель та споруд, та згідно п. 15 договору земельна ділянка передається для обслуговування будівель та споруд виробничої бази.
Окрім цього, ст. 652 ЦК України та ст. ст. 188 ГК України не передбачено будь-яких строків щодо зміни умов за наявності необхідних підстав для зміни договору, а також строків щодо застосування ч. 3 ст. 631 ЦК України.
Згідно ч. 3 ст. 631 ЦК України її застосування залежить лише від волевиявлення сторін, що в даному випадку відбулось.
Суд також не може погодитись з думкою позивача про те, що умовами договору не передбачена його зміна.
Так, в п. 13 договору прямо вказано про те, що розмір орендної плати переглядається у випадках, передбачених Законом.
Окрім цього, ст. 526 ЦК України передбачено, що права та обов'язки виникають не лише з умов договору, але і з актів цивільного законодавства, та, відповідно, згідно ст. 651, ст. 652 ЦК України та ст. 188 ГК України сторона вправі вимагати зміни умов договору у разі прийняття відповідного нормативного акту.
Ч. 1 ст. 651 ЦК України прямо передбачено, що зміна договору допускається за згодою сторін, що має місце в даному випадку.
Окрім цього, суд не може прийняти до уваги думку позивача про те, що договір не може бути змінений, якщо в ньому не вказано про це.
Так, ч. 1 статті 651 ЦК України також прямо передбачено, що договір може бути змінений, якщо це встановлено не лише договором, але і Законом.
Законом - ст. 652 ЦК України встановлені такі випадки.
Так, ч. 1 ст. 652 ЦК України передбачена зміна договору у разі істотної зміни обставин.
Законодавча зміна розміру орендної плати є істотною зміною, оскільки згідно ст. 15 Закону України «Про оренду землі» орендна плата є істотною умовою договору.
При цьому необхідно відмітити, що такі випадки зміни договору не пов'язані з будь-якими строками та залежать лише від зміни відповідних обставин.
Окрім цього, зміна договору у даному випадку відповідає позиції Верховного Суду України з аналогічного випадку (постанова Верховного Суду України від 06 грудня 2010 року по справі № 2-1/10068-2008).
Вказана Постанова Верховного Суду України прийнята у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та згідно ст. 111-28 ГПК України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установленому законом.
Таким чином, постанова Верховного Суду України у даному випадку обов'язкова до застосування.
У вказаній постанові зазначається про те, що умови договору можуть змінятись у випадках, встановлених договором або Законом.
При цьому необхідно відмітити, що зміна умов щодо орендної плати, у зв'язку з випадками, передбаченими Законом, також вказується у договорі (п. 13).
При цьому також необхідно відмітити, що рішення органу місцевого самоврядування не скасовані, та, відповідно, вважати, що вони не відповідають законодавству не можна.
Також необхідно відмітити, що якщо вказані рішення будуть скасовані, це не є підставою для скасування рішення по цій справі, оскільки при прийнятті рішення щодо вказаної обставини матеріальне та процесуальне право не порушувалось.
Якщо будуть відповідні підстави, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами.
При цьому також необхідно відмітити, що позивач не обґрунтовує свій позов нечинністю вказаних рішень, а суд, виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України не повинен з власної ініціативи обґрунтовувати вимоги за позивача.
Більш того, обґрунтовування вимог за позивача буде грубим порушенням прав відповідача, який вправі знати про такі підстави та заперечувати щодо них, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 по справі Д 12/12).
Також необхідно відмітити, що згідно статті 22 ГПК України позивач вправі змінити підставу позову лише до початку розгляду справи по суті.
Також необхідно відмітити, що при тому, що Законом не встановлені будь-які строки щодо внесення змін до договору, та на підставі ст. 651, ст. 652 ЦК України та ст. 188 ГК України сторона має право вимагати внесення зміни до договору за фактом змін до законодавства, суд також не вважає, що щодо строку внесення змін у даному випадку є порушення п. 13 договору.
Так, в п. 13 договору вказується про щорічний перегляд орендної плати, тобто, обов'язок щорічного перегляду. При цьому відсутня заборона на реалізацію сторонами права на перегляд договору протягом року, яке сторони реалізували.
При цьому необхідно відмітити, що у даному випадку підставою для зміни договору є не тільки вказані в п. 13 договору його зміна у разі зміни законодавства, а і ст. 651, ст. 652 ЦК України, згідно з якими для зміни умов договору достатньо факту істотної зміни обставин.
Таким чином, додаткова угода відповідає волевиявленню сторін та діючому законодавству.
Пунктами 3,4 статті 11 Цивільного кодексу України також визначено, що цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, цивільні права і обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 189 Господарського кодексу України, статті 632 Цивільного кодексу України ціна є істотною умовою договору, у випадках, встановлених законом застосовуються ціни, які встановлюються або регулюються уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються, в тому числі, шляхом зміни господарських правовідносин.
Згідно ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
При викладених обставинах, положення, коли одні орендарі платять орендну плату відповідно до встановленої законом сплати, тобто, платять справедливу ціну, а інші платять в цей же час меншу плату, не відповідає основним принципам цивільного права, закріпленим в ст. 3 ЦК України - принципам розумності, справедливості та добросовісності. Тобто, кожен повинен платити дійсну реальну плату, яка в даному випадку згідно діючого законодавства встановлюється рішенням органу місцевого самоврядування, та саме вказані принципи сторони реалізували у додатковій угоді добровільно.
Таким чином, з врахуванням обставин справи, умов договору та діючого законодавства суд не знаходить підстав вважати, що додаткова угода не відповідає законодавству, його сенсу та суті правовідношень. Сторони добровільно врегулювали свої відношення відповідно до законодавства, що є їх правом.
Окрім цього, згідно ч.2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Однак, надані позивачем документи в обґрунтування позовних вимог не засвідчені.
Таким чином, позивач не довів обставин, на які посилається.
При цьому необхідно відмітити, що суд не є нотаріусом, та не повинен засвідчувати за сторону її докази, які згідно ч. 2 ст. 36 ГПК України повинна засвідчувати сама сторона.
Неуважність сторони, незнання законодавства чи його неправильне тлумачення поважними причинами не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).
Таким чином, ті вимоги, як вони заявлені, та по тим підставам, якими позов обґрунтовується, та по тим доказам, які надані, позов задоволений бути не може.
Оскільки підстав для задоволення позову не існує, відповідно, в позові відмовляється.
При цьому необхідно відмітити, що існує декілька обставин, кожна з яких є самостійною підставою для відмови у позові.
Підстав для відшкодування судових витрат згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України не існує.
На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85, ГПК України, суд -
У позові відмовити повністю.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.