Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 101
Іменем України
31.03.2011Справа №5002-7/6137.1-2010
За позовом Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії» (98100, м. Феодосія, вул. К. Лібкнехта, 8)
До відповідача Закритого акціонерного товариства «Теодосія» (98100, м. Феодосія, вул. Володарського, 39-Б)
Про розірвання договору.
Суддя І. І. Дворний
представники:
Від позивача - ОСОБА_1 - предст., дов. №38 від 11.01.2011 р.; ОСОБА_2 - предст., дов. №37 від 11.01.2011 р.
Від відповідача - не з'явився.
Суть спору: Феодосійське виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про розірвання укладеного з закритим акціонерним товариством «Теодосія» договору №339/04 від 06.12.2004 року на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків у комунальну каналізацію.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що спірний договір був укладений між сторонами з урахуванням протоколу розбіжностей, що підтверджується ухвалою Господарського суду АР Крим від 29.08-08.09.2005 р. у справі №2-9/9217-2005, залишеною без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.11.2005 р. При цьому, Феодосійське ВПВКГ посилається на те, що договір №339/04 від 06.12.2004 р. з протоколом розбіжностей є нерентабельним та призводить до збиткової господарської діяльності, у зв'язку з чим з листом №381 від 23.02.2006 р. на адресу Закритого акціонерного товариства «Теодосія» була направлена угода про розірвання договору з посиланням на невиконання відповідачем пункту 3 договору, ненадання розрахунку водоспоживання та водовідведення та викладення пунктів 1 та 8 договору в протоколі розбіжностей у власній редакції. Позивач зазначає, що вказана угода відповідачем підписана не була, у зв'язку з чим просить суд розірвати договір в порядку статті 188 Господарського кодексу України.
Відповідач проти позову заперечував, оскільки вважає недоречними посилання позивача на визначення сторонами оплати 15 відсотків стоків від загального забору води, позаяк вказані умови були викладені в протоколі розбіжностей до спірного договору, у встановленому законом порядку позивачем врегульовані не були, а отже вважаються прийнятими. Стосовно посилань позивача на несвоєчасне здійснення розрахунків Закрите акціонерне товариство «Теодосія» зазначає, що розірвання договору призведе до припинення водопостачання, що суперечить статті 16-1 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання».
Заявою №760 від 19.05.2006 р. позивач уточнив свої вимоги (змінив предмет позову) та просить суд змінити умови договору №339/04 від 06.12.2004 р. по пунктам 1, 4, 6, 7, 8, 10 та виключити пункт 6. Необхідність зміни предмету позову Феодосійське ВПВКГ мотивувало тим, що ЗАТ «Теодосія» відпускає тепло населенню, а тому розірвання договору суперечить суспільним інтересам.
Відповідач заперечував проти заяви про зміну позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не були дотримані вимоги статті 188 Господарського кодексу України та не була направлена пропозиція по зміні умов договору.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.12.2009 р. у справі № 2-9/7859-2006 позов задоволено частково, п. п. 1, 8 договору № 339/04 від 06.12.04 р. залишено в колишній редакції, викладеній у протоколі розбіжностей, п. 6 -виключено, пункти 4, 7, 10 викладено у новій редакції; стягнуто 42,50 грн. державного мита та 69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.04.2010 р. вказане рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.11.2010 р. вищевказані рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.12.09 р. та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.04.10 р. у справі № 2-9/7859-2006 були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа передана на розгляд судді Дворному І. І. із привласненням номеру 5002-7/6137.1-2010 та ухвалою від 24.12.2010 р. була прийнята до свого провадження.
Відповідач у судове засідання жодного разу не з'явився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.
Розгляд справи відкладався у порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
За клопотанням позивача строк розгляду справи був продовжений на п'ятнадцять днів в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд
06.12.2004 р. між Виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосія (Водоканал) та ЗАТ «Теодосія» (Абонент) укладено договір №339/04 на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків в комунальну каналізацію. Договір підписаний абонентом 09.02.2005 р. з протоколом розбіжностей. Строк дії договору визначений до 06.12.2005 р., договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява однієї з сторін про відмову від даного договору або його перегляд (п. 17).
Феодосійське виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства звернулося з позовом до ЗАТ «Теодосія» про розірвання договору №339/04 від 06.12.2004 р.
В процесі розгляду справи позивач заявою №760 від 19.05.2006 р. (а. с. 58-61, т. 1) уточнив позовні вимоги та просив змінити умови вищевказаного договору, зокрема, пункти 1, 4, 6, 7, 8, 10, а пункт 6 - виключити взагалі.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі, Вищий господарський суд України в постанові від 10.11.2010 р. у цій справі зазначив наступне.
Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України (в редакції, чинній на момент винесення рішення), позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Предметом спору у даній справі було розірвання договору №339/04 від 06.12.2004 р. на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України - у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. В заяві про уточнення позовних вимог Феодосійське виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства просить суд змінити умови договору в зв'язку з істотною зміною обставин (ст. 652 ЦК України).
Відтак, судовою колегією було зазначено, що судом першої інстанції в порушення положень ст. 22 ГПК України було прийнято до розгляду заяву позивача, якою одночасно змінено і предмет і підстави позову.
Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
За таких обставин, подана позивачем заява №760 від 19.05.2006 р. судом не приймається, а справа вирішується з огляду на первісно заявлені вимоги - про розірвання договору №339/04 від 06.12.2004 р.
Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Право на звернення до господарського суду реалізується шляхом подання відповідного процесуального документа - позовної заяви, обов'язковими елементами якої є предмет позову та підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.
Позовні вимоги повинні бути обґрунтовані певними обставинами, до яких належать обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включають факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.
Посилання на законодавство являє собою юридичні підстави позову. У позовній заяві повинні бути викладені норми матеріального права, що регулюють спірні матеріально-правові відносини та порушені відповідачем, а також відповідно до яких, на думку позивача, слід вирішити спір.
Як вбачається з матеріалі справи, в якості нормативного обґрунтування позовних вимог Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії» посилається на частину 2 статті 651 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Отже, підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим ч. 2 ст. 651 ЦК України. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавчо розкрито за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Суд зазначає, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склались у сторони, яка вимагає розірвання договору.
Обґрунтовуючи вимогу про розірвання договору, позивач стверджує, що відповідач не здійснює повну та своєчасну оплату наданих послуг, що розцінюється ним в якості істотного порушення умов договору.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.
Однак, позивачем не були надані суду належні та допустимі докази наявності у відповідача заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення. Власне, наявність у Закритого акціонерного товариства «Теодосія» боргу опосередковано вбачається з листа №575 від 18.05.2006 р., в якому зазначено, що борг виник у зв'язку з несвоєчасними розрахунками споживачів теплової енергії за надані послуги з теплопостачання з використанням води, що надходить від Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії», а також був наведений графік погашення боргу.
Проте, з цього приводу суд зазначає наступне.
Так, відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Отже, розірвання договору фактично є санкцією за допущене правопорушення. Наведене також вбачається зі статті 651 ЦК України, яка зазначена позивачем в якості підстави поданого ним позову та яка визначає, що розірвання договору за рішенням суду допускається на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору.
В свою чергу, складовими частинами правопорушення є: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина правопорушника.
Таким чином, наявність вини контрагента є обов'язковим елементом правопорушення та передумовою задоволення вимоги про розірвання договору.
У той же час, матеріали справи свідчать, що у даному випадку порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору відбулося через несвоєчасну сплату населенням вартості теплової енергії за надані відповідачем послуги з теплопостачання з використанням води, що надходить від Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії», тобто вина Закритого акціонерного товариства «Теодосія» в порушенні умов договору №339/04 від 06.12.2004 р. має опосередкований характер.
Крім того, суд звертає увагу на те, що Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії» в розумінні норм чинного законодавства є монополістом на ринку послуг з водопостачання та водовідведення, ЗАТ «Теодосія» використовує отриману від позивача воду для вироблення теплової енергії та відпускає її населенню через котельні, а тому розірвання договору №339/04 від 06.12.2004 р. призведе до припинення поставки теплової енергії населенню, тобто буде суперечити суспільним інтересам. З такою позицію погодився і сам позивач, оскільки зазначив про ці факти в заяві про уточнення позовних вимог №760 від 19.05.2006 р.
З урахуванням цього, суд вважає, що допущене відповідачем порушення умов договору №339/04 від 06.12.2004 р. не є істотним в розумінні частини 2 статті 651 ЦК України. Так, суд звертає увагу на те, що відповідач в заяві №575 від 18.05.2006 р. надав графік погашення боргу, тобто не ухиляється від оплати наданих позивачем послуг, а тому обставини справи не свідчать про те, що КРП «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії» «в значній мірі» позбавляється того, на що воно розраховувало при укладанні спірного договору. При цьому суд зазначає, що розірвання договору призведе до припинення поставки теплової енергії населенню, що буде суперечити суспільним інтересам.
Крім того, суд не може прийняти до уваги також і посилання позивача на те, що підписання відповідачем спірного договору з протоколом розбіжностей призведе до збиткової діяльності підприємства, оскільки наведене не є підставою для розірвання договору.
Так, загальний порядок укладення господарських договорів визначений статтею 181 Господарського кодексу України, якою закріплено право контрагента на підписання договору з протоколом розбіжностей та зазначено, що якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
З ухвали Господарського суду АР Крим від 29.08-08.09.2005 р. у справі №2-9/9217-2005, залишеної без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.11.2005 р., вбачається, що позивачем був пропущений 20-денний строк для передачі розбіжностей до суду, у зв'язку з чим договір вважається укладеним на умовах, викладених відповідачем в протоколі розбіжностей. Вказані факти в порядку статті 35 ГПК України не потребують додаткового доказування.
З урахуванням цього, суд вважає, що спірний договір був укладений між сторонами правомірно, в передбаченому чинним законодавством порядку, у тому числі з урахуванням положень, які, за твердженням КРП «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії», призводять до збитковості діяльності підприємства.
Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. При цьому, згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином, незгода позивача з пунктами договору, викладеними ЗАТ «Теодосія» у відповідному протоколі розбіжностей, не є підставою для розірвання вже укладеного договору №339/04 від 06.12.2004 р., оскільки захист своїх інтересів позивач мав здійснювати в законодавчо визначеному порядку, а саме: шляхом передачі розбіжностей на розгляд суду в імперативно встановлений строк.
За таких обставин, суд вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
Судові витрати суд залишає за позивачем відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Дворний І.І.