Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 207
Іменем України
24.03.2011Справа №5002-2/689-2011
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Агропомислового сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Южная-Холдінг» (97560, Сімферопольський район, с. Перово, вул. Шкільна, буд.2)
про стягнення 11 888грн80коп.
Суддя Толпиго В.І.
Представники сторін:
Від позивача - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, зареєстрований в АДРЕСА_1
Від відповідача - Білялов М.Р. - представник, довіреність у справі.
Обставини справи: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Агропомислового сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Южная-Холдінг», якою просить суд стягнути з відповідача 11 888,80грн., з яких 6 600,00грн. основної заборгованості, 5 016,00грн неустойки за несвоєчасну оплату, 66грн66коп. інфляційних витрат та 3% річних у сумі 206грн14коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір оренди б/н від 30.12.2009 року, відповідно до умов якого позивач бере на себе зобов'язання надати у тимчасове володіння майно, а відповідач зобов'язується використовувати його та платити за оренду. Позивача виконав умови договору, проте, відповідач своєчасно не виконав зобов'язання по оплаті, що і стало підставою для звернення із позовом до суду.
Представник позивача у судовому засіданні надав суду заяву від 23.3.2011 року №6, якою зменшує позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача 8 002грн33коп., з яких 6 600,00грн. основного боргу, 654грн46коп неустойки (пеня) за несвоєчасну оплату, 541грн20коп інфляційні втрати, 206грн67коп - 3% річних.
Представник відповідача у судовому засіданні надав суду відзив на позов від 24.3.2011 року, яким просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасну оплату, інфляційних витрат та 3% річних у сумі 5 288грн80коп.
Також представник відповідача в судовому засіданні визнає, що сума пені повинна нараховуватись з врахуванням річного строку позовної давності, який почав спливати з 25.01.2010 року, а із позовом до суду Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся 21.02.2011 року, тобто пеню потрібно стягувати з 21.02.2010 року по 25.7.2010 рік.
Вимоги в частині стягнення 206грн67коп, інфляції у сумі 541грн20коп, відповідно заяви позивача від 23.3.2011 року відповідач визнав в судовому засіданні, що відображено в протоколі судового засідання 24.3.2011 року.
Враховуючи подану позивачем заяву про уточнення позовних вимог від 23.3.2011 року №6 стосовно стягнення сум неустойки за несвоєчасну оплату, інфляційних витрат та 3% річних має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Така позиція викладена в пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. №01-8/482.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд встановив:
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.
Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1, 2 ст180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ст..759, 762 Цивільного кодексу України).
Тотожні положення зафіксовані у ст. 283 Господарського кодексу України, згідно якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 як орендодавцем, та Агропомисловим сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Южная-Холдінг», як орендарем, був укладений договір оренди дизель-генератор від 30.12.2009 року, відповідно до п.1.1, 2.1 якого орендодавець передає, а орендар бере у тимчасове користування майно: Дизель-генератор, марки DX6000Е державний номер:20/2007-49736740-001, рік випуску2007.
Строк оренди відповідно п.4.1. складає з 30.12.2009 до 31.03.2010 року. Орендна плата встановлюється у розмірі 300 грн. в сутки (п.5.1).
Розрахунок за орендну плату здійснюється перерахуванням на розрахунковий рахунок орендодавцю на підставі рахунку та акту виконаних робіт не пізніше 3 календарних днів.
Позивач на виконання зобов'язань, прийнятих за договором оренди від 30.12.2009 року надав відповідачу у тимчасове платне користування дизель - генератор, що підтверджується актом №БСА-000001 здачі-прийомки робіт (надання послуг), який підписаний обома сторонами та знаходиться в матеріалах справи.
Відповідно акту №БСА-000001 здачі-прийомки робіт загальна вартість робіт (послуг) склала 6 600,00 грн.
Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, а саме, не оплатив орендну плату відповідно п. 5.2. вищевказаного договору, в результаті чого за ним склалась заборгованість, яка підтверджується матеріалами справи, у тому числі двостороннім актом взаєморозрахунків.
Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).
Дослідивши матеріали справи та давши оцінку представленим доказам, а також доказам, здобутим судом, суд прийшов до висновку, що, виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, за період з 01.01.2008р по 18.11.2010 рік за відповідачем склалася заборгованість у розмірі 6 600,00грн., відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобов'язань перед позивачем по сплаті 6 600,00грн. боргу та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок.
Отже, позовні вимоги щодо стягнення 6 600,00грн боргу обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Окрім вимоги про стягнення боргу позивачем заявлена вимога про стягнення пені у сумі 654грн46коп. (за період з 26.01.2010р по 26.7.2010р з суми 6 600,00грн.), яка підлягає задоволенню частково виходячи з наступного:
Як вже зазначалося, зобов'язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України. (ст. 526 ЦК України).
Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).
Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до вимог п.2 ст.258 та п.3 ст.267 ЦК України до вимог про стягнення неустойки судом застосовується позовна давність в один рік лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, тоді як відповідач підримав застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення пені.
Відповідно до п.9.1 договору у разі несвоєчасної оплати орендар сплачує неустойку в розмірі 0,2% від вартості неоплаченого рахунку за кожен день прострочення.
Тому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення пені підлягають задоволенню частково, а саме, у сумі 555грн03коп (за період з 21.02.2010 року по 25.7.2010 року з суми 6 600,00грн.), нарахованої з урахуванням, вимог укладеного між сторонами договору, ст..3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР, п. 6 ст.232 Господарського кодексу України та з врахуванням діючих ставок НБУ.
У частині стягнення 99грн43коп пені, нарахованої без застосування строку позовної давності, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Також позивачем заявлені вимоги про стягнення інфляційних у розмірі 541грн20коп. та річних у розмірі 206грн67коп.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом, лише у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.
У частині стягнення 541грн20коп. інфляційних за період з лютого 2010 року по січень 2011 року та 206грн67коп. річних за період з 26.01.2010 по 10.02.2011 включно обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на відповідача пропорційно задоволеним вимогам з урахуванням заяви позивача про уточнення позовних вимог.
В засіданні суду оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Повний текст рішення оформлений та підписаний 29.3.2011р.
Керуючись ст.ст. 49,75,77,82,84,85 ГПК України
1. Прийняти заяву про уточнення позовних вимог.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Агропомислового сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Южная-Холдінг» (97560, Сімферопольський район, с. Перово, вул. Шкільна, буд.2, ЄДРПОУ 30025333, р/р26005000331968 в АКБ «ЧБР и Р», м. Сімферополь, МФО384577 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ЄДРПОУ НОМЕР_1, НОМЕР_2 в АО «Укрсіббанк», м. Харков, МФО НОМЕР_3) 6 600,00грн. боргу, 541грн20коп інфляційних, 206грн67коп. річних, 555грн03коп пені, 100грн73коп державного мита, 233грн06коп витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.
4. У частині стягнення 99грн43коп. пені відмовити.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Толпиго В.І.