Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 301
03.03.2011Справа №5002-16/408-2011
За заявою кредитора Управління Пенсійного фонду України в м. Керч АР Крим (98300, м. Керч, ш. Героїв Сталінграду, 60/1, ідентифікаційний код 22300406)
до боржника Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)
Про визнання банкрутом
Суддя ГС АР Крим М.О.Білоус
Представники:
Від кредитора - не з'явився
Від боржника - не з'явився
Від Управління з питань банкрутства в АРК та м. Севастополі Державного департаменту з питань банкрутства - не з'явився
Обставини справи: Кредитор - Управління ПФУ в м. Керч АР Крим звернувся до Господарського суду АР Крим з заявою про порушення справи про банкрутство у відношенні боржника Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 у порядку передбаченому ст.52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Ухвалою ГС АР Крим від 03.02.2011р. було порушено провадження у справі, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Заяву про порушення справи про банкрутство відповідно до ст.52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитор обґрунтовує тим, що боржник має заборгованість, в тому числі фінансові санкції в сумі 51,57 грн., та з травня 2008 р. боржником не надається звітність.
Ухвалою ГС АР Крим від 17.02.2011р. підготовче засідання відкладалось в порядку ст.77 Господарського процесуального кодексу України для надання кредитором та боржником необхідних для розгляду справи документів.
Представник кредитора у судове засідання 03.03.2011р. не з'явився, вимоги, викладені в ухвалі суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією, про що свідчить підпис уповноваженої особи у поштовому повідомленні. (а.с.14)
Боржник у судове засідання 03.03.2011р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією, про що свідчить особистий підпис у поштовому повідомлені. (а.с.15).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, суд
ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності рішенням Виконавчого комітету Керченської міської ради 26.07.2004р., а також знаходиться на обліку в Управлінні ПФУ м. Керч як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Заяву про порушення справи про банкрутство відповідно до ст.52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитор обґрунтовує тим, що боржник має заборгованість з фінансових санкцій перед пенсійним фондом у сумі 51,57 грн. та не надає звітність у встановлені законом строки.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитором заявлені грошові вимоги до боржника у сумі 170,00 грн., які виникли на підставі рішення № 770П від 12.12.2006р. про застосування фінансових санкцій за надання недостовірних відомостей до системи персоніфікованого обліку у строки, встановлені законодавством. (а.с.7).
Вказане рішення було направлено на адресу боржника, отримано останнім, про що свідчить особистий підпис у вказаному рішенні.
Відповідно до розрахунку грошових вимог боржником була сплачена частина штрафних санкцій у розмірі 118,43 грн., а відтак кредиторський борг складає 51,57 грн. Однак, в матеріалах справи будь - яких доказів, підтверджуючих сплату вказаної суми не існує.
Дослідивши обставини справи, оцінивши надані кредитором докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для введення подальшої процедури банкрутства у зв'язку з наступним.
Так, стаття 52 Закону про банкрутство передбачає особливості банкрутства відсутнього боржника.
Згідно з ч. 1 вказаної статті незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань кредитором може бути подана заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника у разі, якщо керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.
Отже, за правилами цієї статті справа про банкрутство може бути порушена у разі наявності хоча б однієї з перелічених умов, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.
Відтак, у суді має бути доведений факт нездійснення боржником підприємницької діяльності, зокрема, у зв'язку з ненаданням боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності.
При цьому, суд зазначає, що зазначеною спеціальною нормою права законодавець виключив мінімальний розмір грошових вимог боржника та трьохмісячний строк невиконання грошових зобов'язань, які регламентовані ч. 3 ст. 6 Закону. Разом з тим, вимоги щодо безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора, що є обов'язковою умовою порушення провадження у справі про банкрутство за загальною процедурою відповідно до приписів статей 1, 6 Закону не виключено як особливість провадження за ст. 52 Закону.
Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у справі № Б-24/68 від 18.05.2010р.
Дослідивши правову природу заявлених грошових вимог, суд встановив, що вони не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яким визначено, що грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф).
Виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів регулювався Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (Закон № 2181) (у редакції на момент прийняття рішень про застосування фінансових санкцій), який, відповідно до ч. 1 преамбули Закону, є спеціальним законом з питань оподаткування, і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Відповідно до п.1.5 ст.1 Закону №2181, під штрафною санкцією (штрафом) визнається плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання, яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування.
Податковий кодекс України дає поняття штрафної санкції, згідно з яким це плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності (п. 14.1.265 ст.14)
Проте, заявлені кредитором грошові вимоги складаються лише із штрафних санкцій (рішення № 770 П від 12.12.2006р.)
Отже, суми неустойки (штрафів, пені) і фінансових санкцій тощо, що стягуються за порушення податкового законодавства, раніше діючий та нині діючий законодавчі акти до категорії податків і зборів не відносить, і тому суми штрафних санкцій за порушення податкового законодавства не зараховуються до складу безспірних вимог кредитора - органу державної податкової служби - під час звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство.
У той же час, ініціюючим кредитором не підтверджено належними доказами безспірність своїх грошових вимог.
Така ознака неплатоспроможності боржника, як безспірність вимог, обов'язкова для ініціюючого кредитора і потрібна для встановлення реальної (об'єктивної) неможливості боржника погасити грошові вимоги.
Саме фактична неплатоспроможність суб'єкта господарювання є підставою для ініціювання провадження у справі про банкрутство.
Вимоги кредиторів до боржника за приписами частини 8 статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені виконавчими документами (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо), за якими здійснюється стягнення коштів з рахунку боржника.
Проте, доказів неможливості стягнення суми штрафних санкцій у розмірі 170,00 грн., які були застосовані до боржника СПД ОСОБА_1 на підставі рішення № 770 П від 12.12.2006р суду не представлено.
Враховуючи те, що списання коштів з рахунків боржника в безспірному порядку здійснюється державною виконавчою службою, то порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття останньою виконавчого провадження.
Таким чином, без порушеного щодо боржника виконавчого провадження відсутні ознаки його неплатоспроможності.
Проте, ненадання звітності тривалий час без наявності узгоджених грошових вимог до боржника не може бути однією підставою для визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом та введення подальшої процедури банкрутства, а може бути підставою для припинення підприємницької діяльності не пов'язаної з її банкрутством.
Враховуючи те, що визначені кредитором грошові вимоги до боржника складаються лише з сум штрафних санкцій за порушення законодавства щодо обов'язкової сплати платежів, а тому такі вимоги не зараховуються до складу грошових зобов'язань, що покладаються в основу кредиторських вимог відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство.
У зв'язку з чим у даному випадку відсутні підстави для порушення справи про банкрутство боржника.
Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 07.10.2009р. у справі № 04-05/27-25-8б.
При прийнятті вказаного рішення суд також керувався листом Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.01.11 р. за № 5038-3439.
Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Неподання доказів, що підтверджують доводи, зазначені у заяві кредитора, на день порушення провадження у справі або на день засідання суду має наслідком припинення провадження у справі.
Згідно зі ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порушення господарськими судами провадження у справі про банкрутство, можливе при наявності певного предмету спору, в іншому випадку, при відсутності предмету спору, провадження у справі підлягає припиненню.
Слід зазначити, що стаття 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не містить вичерпного переліку підстав припинення провадження по справі про банкрутство.
Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 "Про судову практику в правах про банкрутство" від 18.12.2009 року (пункт 36) роз'яснено, що законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору).
Таким чином суд дійшов до висновку про відсутність ознак неплатоспроможності боржника та припинення у зв'язку із цим провадження у справі на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.34, п.1-1 ст.80, ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі №5002-16/408-2011 про визнання Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) банкрутом припинити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Білоус М.О.