Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 207
Іменем України
22.03.2011Справа №5002-2/90-2011
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримтеплопостачання" (99003, м.Севастополь, вул.І.Голубця, 104, офіс 8) в особі Керченського відділу збуту (98313, м.Керч, Тиритакський спуск, 1)
до Приватного підприємства "Мале приватне спортивне підприємство "Кентавр" (98313, м.Керч, вул.Орджонікідзе, 12)
про стягнення 66 667,11 грн.
Суддя Толпиго В.І.
Представники сторін:
Від позивача - не з'явився.
Від відповідача - ОСОБА_1 - представник, довіреність у справі.
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримтеплопостачання" в особі Керченського відділу збуту звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Приватного підприємства "Мале приватне спортивне підприємство "Кентавр", якою просять суд стягнути суму основного боргу за відпущену теплову енергію за період з 01.11.2009 року по 30.11.2010 року в розмірі 55 911грн22коп., інфляційні у розмірі 4 228грн50коп., пеню у розмірі 5 499грн55коп, річні у розмірі 1 027грн84коп., а всього - 66 667грн.11коп.
Позовні вимоги мотивовані тім, що між сторонами був укладений договір №38/008 від 04.11.2008 року, відповідно до умов якого позивач поставляв відповідачу теплову енергію, а відповідач повинен був своєчасно та у повному обсязі оплачувати споживану теплову енергію. Відповідач не в повному обсязі та несвоєчасно здійснював оплату, що і стало підставою для звернення із позовом до суду.
23.2.2011 року відповідач надіслав відзив на позов, яким не погоджується з позовними вимогами позивача у зв'язку із тим, що позивач безпідставно змінив ціну договору, тоді як договір №38/008 від 04.11.2008 року не передбачає односторонню зміну умов договору.
15 березня 2011 року судове засідання відбулося за участю представника позивача ОСОБА_2 та представника відповідача - ОСОБА_1(довіреності у справі).
15 березня 2011 року представник позивача у судовому засіданні надав суду письмові пояснення на відзив відповідача, відповідно до яких просить суд задовольнити позовні вимоги у повному об'ємі, мотивуючи тим, що відповідач за весь період стягнення жодного разу не оскаржив порядок та розмір нарахування, що здійснювався позивачем, тем більш, що вартість теплової енергії для опалення споживачів може бути встановлена виключно шляхом застосування узгодженого у порядку, передбаченому діючим законодавством тарифу.
У судовому засіданні 15.3.2011 року оголошувалась перерва на 22.3.2011 року.
21 березня 2011 року до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача за наявними у матеріалах справи документами.
Також 21.3.2011 року до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 54 411грн22коп боргу, а також інфляційні у розмірі 4 228грн50коп., пеню у розмірі 5 499грн55коп, річні у розмірі 1 027грн84коп, оскільки у січні 2011 року відповідачем проведений розрахунок на суму 1 500,00грн.
Враховуючи подану позивачем заяву про уточнення позовних вимог що стягнення суми боргу, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Така позиція викладена в пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. №01-8/482.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд встановив:
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.
Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1, 2 ст180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кримтеплопостачання", як постачальником, та Приватним підприємством "Мале приватне спортивне підприємство "Кентавр", як споживачем, був укладений договір №38/008 від 04.11.2008р про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, відповідно до п.1.1, 2.1 якого Постачальник бере на себе зобов'язання постачати Споживачеві теплову енергію у вигляді гарячої води у необхідних йому обсягах, а Споживач зобов'язується повністю оплачувати одержану теплову енергію за договірною ціною у строки, передбачені цим Договором. Теплова енергія надається Споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього Договору у вигляді гарячої води на опалення в період опалювального сезону. Теплові (договірні) навантаження Споживача вказані в Додатку № 1 цього Договору.
Відповідно до п.3.2.2 договору споживач теплової енергії зобов'язався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, передбачені Договором.
Облік споживання теплової енергії здійснюється розрахунковим засобом (п.5.1 договору).
Розрахунки, за спожиту теплову енергію, здійснюються Споживачем на підставі наданих Постачальником рахунків у грошовій формі, згідно договірною ціною. Розрахунковим періодом вважається один місяць (з 25-го числа попереднього місяця по 23-е число поточного місяця). Споживач до 25-го числа місяця, що передує розрахунковому періоду, оплачує Постачальнику 75% вартості зазначеної в цьому Договорі кількості теплової енергії передбаченої на розрахунковий період (при наявності приладу обліку - фактично спожите кількість тепла за станом на 25-е число), з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Термін повної оплати за відпущену теплоенергію - до 10-го числа, місяця наступного за розрахунковим (п.6.1-6.3 договору).
Судом в ході розгляду справи було встановлено, що сторонами була узгоджена ціна 486грн44коп з ПДВ за 1 Гкал теплової енергії, що підтверджується рахунками позивача та оплатою зазначених рахунків відповідачем у повному об'ємі з моменту укладення договору і до 01.11.2009р.
Тобто, сторони за договором, шляхом надання рахунків та їх оплатою узгодили договірну ціну постачання теплової енергії, що відповідає п.6.1 договору та узгоджується з вимогами глави 21 «Ціни і ціноутворення у сфері господарювання» Господарського кодексу України.
Позивач на виконання зобов'язань, прийнятих за №38/008 від 04.11.2008р про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води поставляв відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води. Обсяг спожитої теплової енергії сторони договору фіксували щомісячно в опалювальний сезон шляхом підписання двостороннього акта прийому-передачі, а саме: за листопад 2009 року сторони підписали акт № ОУ-115, що свідчить споживання відповідачем 7,2900 Гкал теплової енергії; за грудень 2009 року - акт № ОУ-9911181 - на 17,3271 Гкал теплової енергії; за січень 2010 року - акт № ОУ -0000068-на 24,5977 Гкал теплової енергії; за лютий 2010 року - акт № ОУ - 00038 - на 16,3354 Гкал теплової енергії; за березень 2010 року - акт № ОУ-0000173 - на 19,0039 Гкал теплової енергії; за Квітень 2010 - акт № ОУ - 000 196 - на 0,3696 Гкал теплової енергії; за листопад 2010 року - акт № ОУ-0000346 - на 5,2378 Гкал теплової енергії, які знаходяться у матеріалах справи.
Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, а саме не оплатив належним чином позивачу вартість поставленої теплової енергії у період з 01.11.2009р до 01.12.2010р у зазначений в договорі строк, в результаті чого за ним склалася заборгованість, яка підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).
Дослідивши матеріали справи та давши оцінку представленим доказам, а також доказам, здобутим судом, суд прийшов до висновку, що, виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, за період з 01.11.2009р до 01.12.2010р. за відповідачем склалася заборгованість за поставлену теплову енергію у розмірі 25 812грн38коп., відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобов'язань перед позивачем по сплаті 25 812грн38коп боргу та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок.
Більш того, відповідач в ході розгляду спору зазначив, що визнає наявність заборгованості перед позивачем за поставлену теплову енергію у вигляді гарячої води, розраховану з ціни 486грн44коп з ПДВ за 1 Гкал, тобто визнає 25 812грн38коп боргу за відпущену теплову енергію за період з 01.11.2009 року по 30.11.2010 року.
Отже, позовні вимоги щодо стягнення 25 812грн38коп боргу обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.
У частині стягнення 28 598грн84коп боргу позовні вимоги задоволенню не підлягають на підставі наступного:
Як вже зазначалося, сторонами у п.1.1 та 6.1 укладеного між ними договору було узгоджено, що Споживач зобов'язується повністю оплачувати одержану теплову енергію за договірною ціною, а розрахунки, за спожиту теплову енергію, здійснюються Споживачем на підставі наданих Постачальником рахунків у грошовій формі, згідно договірною ціною.
Тобто сторонами за договором було обумовлено, що розрахунки здійснюються лише за ціною, яка має бути узгодженою сторонами.
Судом встановлено, що узгодженою вважається ціна 486грн44коп з ПДВ за 1 Гкал, що підтверджується рахунками позивача та оплатою зазначених рахунків відповідачем у повному об'ємі з моменту укладення договору і до 01.11.2009р.
Тобто, сторони за договором, шляхом надання рахунків та їх оплатою узгодили договірну ціну постачання теплової енергії, що відповідає п.6.1 договору та узгоджується з вимогами глави 21 «Ціни і ціноутворення у сфері господарювання» Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачене законом або договором.
Договором №38/008 від 04.11.2008 року не передбачено одностороння зміна умов договору, в т.ч. і відносно ціни договору.
Окрім цього п.8.1, 8.2 договору сторони передбачили, що розбіжності і суперечки між сторонами пов'язані з виконанням, зміною і розірванням договору вирішуються шляхом проведення переговорів та укладання додаткових угод. При неможливості досягнення згоди, сторони мають право звернутись до господарського суду щодо вирішення спору.
На підставі вищенаведеного, суд вважає доводи позивача щодо нарахування сум боргу за період з 1 листопада 2009р по квітень 2010р та за листопад 2010р з розрахунку іншої ціни ніж 486грн44коп з ПДВ за 1 Гкал при цьому посилаючись на п.п.1 п.1 ст.7 та п.2 ст.32 Закону України «Про житлово - комунальні послуги», відповідно до яких розмір плати за опалення має бути розрахований виключно виходячи з розміру затверджених у передбаченому діючим законодавством порядку тарифів, а також те, що єдино можливим шляхом встановлення ціни на послугу опалення є узгодження тарифу органами місцевого самоврядування та те, що рішенням виконкому Керченської міської ради №874 від 05.10.2009р був затверджений тариф 803грн64коп за 1 Гкал, являються неспроможними та такими, що суперечать умовам укладеного між сторонами договору.
Крім того, судом встановлено, що посилання позивача на рішення виконкому Керченської міської ради №874 від 05.10.2009р, яким нібито був затверджений тариф 803грн64коп за 1 Гкал, є неспроможними, оскільки відповідно до ст. 13 Закону України «Про теплопостачання» органи місцевого самоврядування встановлюють для відповідної територіальної громади в порядку і межах, встановлених законодавством тарифи на теплову енергію, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності, крім тарифів на теплову енергію, що виробляється на умовах комбінованого виробництва теплової і електричної енергії. Та вказаним рішенням тарифи на теплову енергію, яку поставляє TOB «Кримтеплопостачання» не встановлювались, а погоджувались, оскільки TOB «Кримтеплопостачання» не є підприємством (організацією) комунальної власності. Розмір тарифів погоджувався як максимальний, та не заборонялось їх змінювати поставщику у сторону зменшення.
Доводи позивача щодо того, що «відповідач оплачував отриману теплову енергію по рахункам, пред'явленим у відповідності з розміром затвердженого на той момент тарифу на опалення, тим самим визначаючи своє зобов'язання оплати теплової енергії саме з цією вартістю, зафіксованою тарифом, а отже був згоден оплачувати теплову енергію спожиту за договором саме на умовах тарифоутворення» суд вважає недоказаними.
Навпроти судом встановлено, що оплата за листопад 2009р відповідачем здійснювалась з розрахунку 486грн44коп з ПДВ за 1 Гкал, тобто по раніше узгодженій сторонами ціні (7,29Гкал * 405,77 +ПДВ = 3 546грн18коп).
Більш того, як вже зазначалося, відповідач в ході розгляду спору зазначив, що визнає наявність заборгованості перед позивачем за поставлену теплову енергію у вигляді гарячої води, розраховану з ціни 486грн44коп з ПДВ за 1 Гкал, тобто визнає 25 812грн38коп боргу за відпущену теплову енергію за період з 01.11.2009 року по 30.11.2010 року.
Таким чином, позивачем не доведено суду, що якась інша ціна ніж ціна 486грн44коп з ПДВ за 1 Гкал була узгоджена сторонами у порядку передбаченому діючим законодавством та п.1.1 та 6.1 договору №38/008 від 04.11.2008р про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, тому застосування ціни 669грн70коп (без ПДВ) при розрахунку суми боргу, суд вважає неправомірними.
Окрім вимоги про стягнення боргу позивачем заявлена вимога про стягнення пені у розмірі 5 499грн55коп, яка також підлягає лише частковому задоволенню виходячи з наступного:
Як вже зазначалося, зобов'язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України. (ст. 526 ЦК України).
Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).
Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 6.4 договору сторони узгодили, що за несвоєчасне виконання зобов'язань повної оплати за відпущену теплову енергію, Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення.
Виходячи з вищевказаного, позовні вимоги у частині стягнення 3 147грн59коп пені (за період з 11.01.2010р по 08.11.2010р), нарахованої на борг по узгодженій сторонами ціні з урахуванням, вимог укладеного між сторонами договору, ст..3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР та п. 6 ст.232 Господарського кодексу України, обґрунтовані та підлягають задоволенню.
У частині стягнення 2 351грн96коп пені, нарахованої з застосуванням іншої ціни ніж ціна 486грн44коп з ПДВ за 1 Гкал, позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку з неправильністю нарахування.
Також позивачем заявлені вимоги про стягнення інфляційних у розмірі 4 228грн50коп. та річних у розмірі 1 027грн84коп.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом, лише у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.
Пунктом 6.4 договору сторони також передбачили що за несвоєчасне виконання зобов'язань повної оплати за відпущену теплову енергію, Споживач зобов'язаний заплатити Постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також 3% річних від простроченої суми.
У частині стягнення 2 263грн45коп інфляційних за період грудня 2009р по грудень 2010р та 540грн84коп річних за період з 11.12.2009р по 31.12.2010р, розрахованих з урахуванням боргу по узгодженій сторонами ціні, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
У частині стягнення інфляційних у сумі 1 965грн05коп та річних у сумі 487,00грн позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з неправомірністю нарахування з застосуванням іншої ціни ніж ціна 486грн44коп з ПДВ за 1 Гкал.
Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на відповідача пропорційно задоволеним вимогам з урахуванням заяви позивача про уточнення позовних вимог.
В засіданні суду оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Повний текст рішення оформлений та підписаний 24.3.2011р.
Керуючись ст.ст. 49,75,77,82,84,85 ГПК України
1. Прийняти заяву про уточнення позовних вимог.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Приватного підприємства "Мале приватне спортивне підприємство "Кентавр" (98313, м.Керч, вул.Орджонікідзе, 12, р/р 26002500389591 в КФ АКБ Укрсоцбанк м.Керчь, МФО 324010, ЗКПО 16331041) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримтеплопостачання" (99003, м.Севастополь, вул.І.Голубця, 104, офіс 8, ЗКПО 36138454) в особі Керченського відділу збуту (98313, м.Керч, Тиритакський спуск, 1, р/р 260013694801 у філії «Кримської дирекції АБ «Клиринговий Дом» м.Сімферополь, МФО 384920) 25 812грн38коп боргу за відпущену теплову енергію, 2 263грн45коп інфляційних, 540грн84коп річних, 3 147грн59коп пені, 317грн64коп державного мита, 115грн03коп витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.
4. У частині стягнення 28 598грн84коп боргу, 1 965грн05коп інфляційних, 487,00грн річних, 2 351грн96коп пені відмовити.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Толпиго В.І.