Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 311
Іменем України
17.03.2011Справа №5002-18/359-2011
За позовом - Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», м. Київ (04050, м. Київ, вул. Артема, б.60) в особі Філії «Кримське регіональне управління ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», м. Сімферополь (95011, м. Сімферополь, пров. Піонерський, 3 )
До відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Лакшмі-Ко», м. Сімферополь (95000, м. Сімферополь, пров. Сімферопольський, б.1)
Про стягнення 361743,72 грн.
Суддя І.К. Осоченко
Від позивача - ОСОБА_1 - заступник начальника ю/в, довіреність від 19.01.2011 р.
Від відповідача - ОСОБА_2. - представник, дов. від 08.02.2011 року.
СУТЬ СПОРУ: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», м. Київ в особі Філії «Кримське регіональне управління ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», м. Сімферополь - позивач, звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Лакшмі-Ко», м. Сімферополь - відповідача, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача за Договором про відновлювальну кредитну лінію № 47-01-07 від 12.06.2007 р. заборгованість у розмірі 2 014 346,15 грн., з яких: за відсотками - 612323,86 грн., за комісією - 10842,00 грн. за кредитом - 1390000,00 грн., за пенею - 1180,29 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 525, 526, 549-551, 554, 599, 625, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 3, 179-188, 215, 345-349 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що 12 червня 2007 року між позивачем та відповідачем був укладений договір про відновлювальну кредитну лінію № 47-01-07. Відповідно до умов кредитного договору зі змінами від 20.06.2008 р. та 10.10.2008 р. позичальнику було відкрито відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 1390000,00 грн. зі сплатою користування 23,00% річних до 11.06.2010 р., а з 12.06.2010 р. - 34,5% річних.
Відповідач свої зобов'язання за Кредитним договором виконував неналежне, неодноразово допускав прострочення по внесенню щомісячних платежів та сплати відсотків.
Як пояснив позивач, станом на 10 січня 2011 року заборгованість за кредитним договором дорівнює 2014346,15 грн., розрахунок додається з яких: за відсотками - 612323,86 грн.; за комісією - 10842,00 грн.; за кредитом - 1390000,00 грн.; за пенею - 1180,29 грн.
Заборгованість відповідача перед позивачем і стала підставою для звернення позивача до суду.
22.02.2011 року на адресу господарського суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якої просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з відсотків за Договором про відновлювальну кредитну лінію № 47-01-07 від 12.06.2007 р. за період з 09.03.2010 р. по 10.01.2011 р. у розмірі 361743,72 грн.
Така заява була прийнята судом до розгляду.
10.03.2011 року у судовому засіданні представник відповідача надав суду письмові заперечення на позовну заяву, відповідно до яких просить провадження у справі припинити у зв'язку із тим, що рішенням господарського суду АР Крим від 09.03.2010 року у справі № 2-11/5286-2009 було вирішено такий самий спір. Крім того, відповідач вказує, що рішенням господарського суду АР Крим від 04.10.10 року у справі № 5002-19/3400-2010 було звернуто стягнення заборгованості за кредитним договором № 47-01-07 від 12.06.2007 року на предмет іпотеки. Тобто, на думку відповідача, заборгованість за кредитним договором № 47-01-07 від 12.06.2007 року стягнута з відповідача, а також звернуто стягнення на предмет іпотеки.
Суд залучає такі заперечення до матеріалів справи.
16.03.2011 року через канцелярію господарського суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог за вих. № 0428-и від 14.03.2011 року, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість з відсотків за Договором про відновлювальну кредитну лінію № 47-01-07 від 12.06.2007 р. за період з 09.03.2010 р. по 14.03.2011 р. у розмірі 445828,20 грн.
Суд приймає таку заяву позивача до свого розгляду.
17.03.2011 року через канцелярію суду від позивача надійшло заперечення на відзив відповідача.
Суд залучає такі заперечення до матеріалів справи.
Слухання справи відкладалося, у справі судом оголошувалася перерва з 15.02.2011 року по 22.02.2011 року та з 10.03.2011 року по 17.03.2011 року у порядку, передбаченому статтею 77 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
12 червня 2007 року між ТОВ “Банк “Фінанси та кредит”, (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Банк “Фінанси та кредит) в особі Філії “Кримське регіональне управління» (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма “Лакшмі-Ко” (Позичальник) був укладений договір про відновлювальну кредитну лінію №47-01-07.
Згідно зі статтею 339 Господарського кодексу України до основних банківських операцій відносяться також кредитні операції, які полягають в розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб і громадян. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі (стаття 345 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит)позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до п. 1.1 договору банк відкриває позичальнику відновлену кредитну лінію на загальну суму 1390000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 11 червня 2010р., та сплатити за користування кредитними коштами проценти у розмірі 18,0% річних (а за користування кредитними коштами з моменту, вказаного в підпункті “б”, п.3.1 договору, - зі сплатою процентів у збільшеному розмірі).
Частиною 2 ст. 1046 ЦК України встановлено, що Договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно п. 1.1 кредитного договору відповідачу було надано кредит у сумі 1390000,00 грн. Видача кредиту відповідачу підтверджується меморіальним ордером № 138/17 від 13.06.2007 р.
Згідно з п.2.4 договору позичальник зобов'язується повернути кредитні кошти банку до 11 червня 2010р., шляхом перерахування грошових коштів на рахунок.
Проте відповідач заборгованість по сплаті щомісячних платежів та кредитної заборгованості здійснював не своєчасно, що стало підставою для звернення позивача 30.10.2009 року до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Рішенням Господарського суду АР Крим від 09.03.2010 по справі № 2-11/5286-2009, яке набрало законної сили 22.03.2010, з відповідача ТОВ фірма «Лакшмі-Ко» на користь Банку стягнуто 1390000,00 грн. кредитної заборгованості, 124376,43 грн. відсотків, 2224,00 грн. комісії, 5037,96 грн. пені. Відповідно до зазначеного рішення та розрахунку заборгованості по Договору, який було додано до позовної заяви по справі № 2-11/5286-2009, заборгованість з відсотків була стягнута з відповідача за період з червня 2009 року по жовтень 2009 року.
Суд зауважує, що рішенням Господарського суду АР Крим від 09.03.2010 по справі № 2-11/5286-2009 встановлено факт прострочення з боку ТОВ фірма «Лакшмі-Ко» щодо своєчасного повернення кредитних коштів, отриманих на підставі договору про відновлювальну кредитну лінію №47-01-07.
Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Таким чином, факт прострочення з боку ТОВ фірма «Лакшмі-Ко» щодо своєчасного повернення кредитних коштів, отриманих на підставі договору про відновлювальну кредитну лінію №47-01-07, приймається судом як преюдиціальний та не потребує доказування при розгляді дійсної справи.
У дійсний справі, з урахування заяв про зменшення розміру позовних вимог від 22.02.2001 року за вих. № 0326 та про збільшення розміру позовних вимог від 14.03.2011 року за вих. № 0428-и, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість з відсотків за Договором про відновлювальну кредитну лінію № 47-01-07 від 12.06.2007 р. за період з 09.03.2010 р. по 14.03.2011 р. у розмірі 445828,20 грн.
Відповідач у запереченні на відзив вказує про те, що зобов'язання відповідача за договором припинились у зв'язку із прийняттям рішення по справі № 2-11/5286-2009.
Проте суд не погоджується с такими доводами відповідача у зв'язку з наступним.
Відповідно до пункту 8.5. договору він набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. Також пунктом 3.1. Договору сторони встановили, що позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитними коштами до дня фактичного погашення заборгованості. Відповідач погодився з зазначеними умовами, про що свідчить його підпис.
Статтею 203 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Станом на 17.03.2011 зобов'язання сплатити суму коштів у розмірі 1390000,00 грн. відповідачем не виконано, а тому зобов'язання не можна вважати таким, що припинило своє існування, оскільки ні главою 22 ГК України, ні главою 50 ЦК України такої правової підстави припинення зобов'язань не передбачено.
Відповідно до судової практики Верховного суду України (зокрема, ухвали від 04.07.2007 та від 11.11.2009) набранням законної сили рішенням суду про стягнення грошового боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. У зв'язку із чим вказані доводи відповідача є неспроможними.
Статтею 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до п.3.1 договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами у валюті кредиту по процентним ставкам: 18,0% річних (у розмірі, вказаним в п.1.1 договору) за період з дня видачі до строку повернення кредиту, вказаного в п.2.4 договору; 19,0% річних за період з 11 червня 2010р. до дня фактичного погашення заборгованості по позиці.
Пункт 3.1 договору був змінений сторонами додатковою угодою від 20.06.2008 р., та викладений у наступній редакції: позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами в валюті кредиту по процентним ставкам: а) 20,0% річних ( у розмірі, вказаному в п.1.1 наступного договору) за період від дня видачі до строку повернення кредиту, вказаного в п.2.4 наступного договору; б) 30 % річних за період з 11.06.2010 р. до дня фактичного погашення заборгованості по позиці.
Додатковою угодою від 10.10.2008 р. до договору, сторони внесли зміни в п. 3.1 договору, та виклали його в наступній редакції: позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами в валюті кредиту по процентним ставкам: а) 23,0% річних ( у розмірі, вказаному в п.1.1 наступного договору) за період з 10.10.2008 р. до строку повернення кредиту, вказаного в п.2.4 наступного договору; б) 34,5 % річних за період з 12.06.2010 р. до фактичного погашення заборгованості по позиці.
Згідно з п.3.4 договору нарахування та сплата процентів за користування кредитними коштами проводиться щомісячно. Банк проводить нарахування, а позичальник сплачує проценти в строк з 26 по останнє робоче число кожного місяця. У вказаний строк нараховуються та сплачуються проценти за користування кредитними коштами в обліковому періоді з 25 числа попереднього місяця по 26 число поточного місяця.
Проте відповідач за період з 09.03.2010 р. по 14.03.2011 р. не сплачував Банку проценти за користування кредитними коштами в валюті кредиту, доказів такої оплати суду не представив.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідач не представив суду доказів оплати процентів за користування кредитними коштами в валюті кредиту за період з 09.03.2010 року по 14.03.2011 року у сумі 445828,20 грн. в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. У зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами в валюті кредиту за період з 09.03.2010 року по 14.03.2011 року у сумі 445828,20 грн. підлягають задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про припинення провадження по справі на підставі частини 2 статті 80 ГПК України у зв'язку з наявністю рішень Господарського суду АР Крим від 09.03.2010 по справі № 2-11/5286-2009 та від 04.10.2010 по справі № 5002-19/3400-2010, то суд вважає таке клопотання необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню у зв'язку наступним.
Стосовно рішення Господарського суду АР Крим від 09.03.2010 по справі № 2-11/5286-2009 суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 80 ГПК України провадження по справі судом припиняється, якщо є рішення господарського суду, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, з того ж предмету та з тих же підстав.
Так, Рішенням Господарського суду АР Крим від 09.03.2010 по справі № 2-11/5286-2009, яке набрало законної сили 22.03.2010, з відповідача ТОВ фірма „Лакшмі-Ко" на користь Банку стягнуто 1390000,00 грн. кредитної заборгованості, 124376,43 грн. відсотків, 2224,00 грн. комісії, 5037,96 грн. пені.
Відповідно до зазначеного рішення та розрахунку заборгованості по Договору, який було додано до позовної заяви по справі № 2-11/5286-2009, заборгованість з відсотків була стягнута з відповідача за період з червня 2009 року по жовтень 2009 року.
Таким чином у дійсній справі та у справі №2-11/5286-2009 різні предмети спору, оскільки заборгованість за процентами виставляється за різні періоди.
Стосовно рішення Господарського суду АР Крим від 04.10.2010 по справі № 2-19/3400-2010 суд зазначає наступне.
Так, рішенням Господарського суду АР Крим від 04.10.2010 по справі № 2-19/3400-2010 задоволено позовну заяву Банку до ПП „Югпромсервіс". Суд звернув стягнення на нерухоме майно, що належить ПП „Югпромсервіс" на праві власності, з метою погашення заборгованості за Договором у розмірі 1729030,22 грн., з яких 1390000,00 грн. заборгованості за кредитом, 332914,22 грн. заборгованості за відсотками (період з червня 2009 року по вересень 2010 року), 6116,00 грн. заборгованості за комісією.
Суд звертає увагу на те, що предметом розгляду у справі №2-19/3400-2010 було звернення стягнення на майно, що було передано в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань за Договором. Крім того, сторонами по справі № 2-19/3400-2010 були Банк та ПП „Югпромсервіс", яке не є стороною по дійсній справі.
Приймаючи до уваги вищевикладене, доводи відповідача щодо припинення провадження у дійсній справі на підставі частини 2 статті 80 ГПК України у зв'язку з наявністю рішень Господарського суду АР Крим від 09.03.2010 по справі № 2-11/5286-2009 та від 04.10.2010 по справі № 5002-19/3400-2010 є неспроможними, а клопотання таким, що не підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4.2 Роз'яснень Вищого Арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-/78 «Про деякі питання практики застосування розділу УІ Господарського процесуального кодексу України» доведено, що якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, держав не мито у цій частині не повертається.
При розгляді даної справи позивач у процесі її розгляду фактично зменшив розмір своїх позовних вимог до 445828,20 грн., оскільки у своїй позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача кошти у сумі 2014346,15 грн.
17.03.2011 року у судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 21.03.2011 року.
На підставі вищевикладеного та керуючись 525, 526, 612 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Прийняти до свого розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог від 14.03.2011 року за вих. № 0428-и.
2. Позов задовольнити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Лакшмі-Ко”, (95000, м. Сімферополь, пров. Сімферопольський, 1, код ЄДРПОУ 20716574) на користь Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та кредит”, м. Київ, (04054, м. Київ, вул. Артема, 60, код ЄДРПОУ 09807856) в особі Філії “Кримське регіональне управління» Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та кредит”, (95011, м. Сімферополь, пров. Піонерський, 3, ідентифікаційний код 26537861) заборгованість за відсотками у сумі 445828,20 грн.; 4458,28 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Осоченко І.К.