Справа №2-679/11
10 травня 2011 року м. Вінниця
Староміський районний суд м. Вінниці в складі:
головуючого судді: Нечипорук Л.Ф.,
при секретарі: Швець Т.М.,
за участю представника позивачки: ОСОБА_1,
представника відповідача: Стіранець О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ВАТ КБ „Надра” про визнання кредитного договору удаваним правочином та визнання наслідків удаваного правочину,
ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом ВАТ КБ „Надра” про визнання кредитного договору удаваним правочином та визнання наслідків удаваного правочину, мотивуючи свої вимоги тим, що 05.03.2008 року між нею та ВАТ КБ „Надра” укладено кредитним договір, згідно якого вона отримала грошові кошти в сумі 27 148,02 доларів США на придбання квартири. Позивачка зазначає, що при укладенні договору були порушені положення Конституції України та діючого законодавства, якими встановлено, що єдиною грошовою одиницею України є гривня. Оскільки іноземна валюта між резидентами України не може бути засобом платежу, а у банка відсутня індивідуальна ліцензія для надання кредитів в іноземній валюті, позивачка вважає, що видача кредиту в доларах США фактично несла характер видачі коштів у гривні, що у свою чергу несе характер удаваного правочину на надання кредиту у національній валюті України. Позивач добросовісно виконувала умови договору. Протягом першого кварталу 2009 року відбулась істотна зміна обставин, якими вона керувалася, укладаючи кредитний договір, а саме: значне зростання офіційного та комерційного курсу долару США по відношенню до національної валюти, що потягнуло за собою значне здорожчання кредитного ресурсу. Дані обставини позивач вважає істотними обставинами, які з часу укладання кредитного договору змінилися на стільки, що якби сторони договору могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Позивачка вказує на не ознайомлення відповідача її з умовами кредитування, графіком погашення заборгованості з чітким розрахунком нарахування щомісячних відсотків за користування кредитними коштами.
Обґрунтувавши свої вимоги зазначеними обставинами, позивачка просила визнати кредитний договір удаваним правочином. Застосувати наслідки удаваного правочину та визнати кредитний договір таким, що укладений в національній валюті України -гривні. Застосувати наслідки удаваного правочину та затвердити в якості додатку №1 до кредитного договору новий графік платежів, складений із розрахунку того, що кредит був наданий в українській гривні на суму 137 097,50 грн. Зобов'язати відповідача здійснити розрахунок її заборгованості з урахуванням здійснених проплат по кредитному договору.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав за обставин викладених в позовній заяві, просив його задовольнити.
Представник відповідача Стіранець О.М. в судовому засіданні позов не визнала, надала суду письмові заперечення проти позову. Просила в позові відмовити.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст. 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 05.03.2008 року між ВАТ „Надра” та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №05/03/2008/840-ЖК/112, відповідно до якого Банк надав останній кредитні кошти в розмірі 27 148,02 доларів США на проведення розрахунків по договору купівлі-продажу №1930 від 05.03.2008 року, що укладений між позичальником та ОСОБА_4, згідно якого позичальник придбає у власність нерухоме майно (квартира), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Строк кредитування до 05.03.2028 року, із сплатою 13,79% річних (а.с.5-7, 8).
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Оспорюваний договір про надання кредиту від 05.03.2008 року підписаний обома сторонами, що свідчить про їх обізнаність з умовами договору і згодою з умовами цього договору, сторонами була погоджена валюта, в якій видано кредит - у доларах США, погоджено строки погашення кредиту з визначенням валюти погашення також у доларах США. З часу підписання договору про надання кредиту банком виконані свої зобов'язання і позивачці передана обумовлена у договорі сума кредиту 27 148,02 доларів США. На виконання своїх зобов'язань позивачкою також певний час виконувався договір щодо погашення кредиту, що сторонами не заперечується в судовому засіданні.
Право банку здійснювати видачу кредитів в іноземній валюті визначено на законодавчому рівні і регулюється Законом України „Про банки і банківську діяльність”, Законом України „Про Національний банк України”, Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, якими дозволяється зазначена діяльність за наявності виданої Національним банком України ліцензії.
Таку ліцензію видану Національним банком України 03.12.2001 р. № 21 та письмовий дозвіл від 04.11.2005 р. № 21-1 на право здійснювати операції з валютними цінностями відповідач має.
Доводи позивачки та її представника про необхідність мати індивідуальну ліцензію, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки суперечать положенням ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, оскільки індивідуальні ліцензії видаються на здійснення разової валютної операції і лише на період, необхідний для здійснення такої операції; індивідуальні ліцензії видаються на операції з наданням і одержанням резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Але, на даний час не встановлено обмежень щодо суми і строків кредитів у іноземній валюті. Відповідно до п.5.3 Положення про порядок видачі банками банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. № 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій. Згідно з п.2.3 цього Положення за умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України.
Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Розірвання або зміна договору у зв'язку з істотними змінами обставин є самостійними випадками припинення договірних зобов'язань, метою яких є необхідність відновлення балансу інтересів сторін договору, істотно порушеного внаслідок непередбачуваної зміни зовнішніх обставин, що не залежать від волі сторін.
Позивачка ж вказує на вчинення сторонами кредитного договору удаваного правочину, що є підставою визнання правочину недійсним, а тому посилання позивачки на настання істотної зміни обставин, яким сторони керувались при укладенні договору є хибними.
Відповідно до статті 36 Закону України „Про Національний банк України” офіційний курс гривні до іноземних валют установлюється Національним банком України.
Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, встановлюються Національним банком України за погодженням із Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.
Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.
Виходячи зі змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.
Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Отже, позивач зобов'язана виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно заяви на видачу готівки №88 від 05.03.2008 року ОСОБА_3 отримала через касу банку кошти в іноземній валюті -доларах США, відповідно до п.3.1 Кредитного договору. Розрахунок між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по договору купівлі -продажу жодним чином не впливають на погашення кредиту, адже відповідач не є стороною договору. Позивачка на власний розсуд та ризик конвертувала отримані кредитні кошти у національну валюту для проведення розрахунку по договору купівлі-продажу.
На думку суду не можуть бути підставою для задоволення позову посилання на порушення банком прав позивачки, передбачених Законом України „Про захист прав споживачів” щодо ненадання їй інформації про умови кредитування, що наряду з іншими причинами призвело до помилкового сприйняття обставин, які мають істотне значення.
У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Верховний суд України, узагальнюючи судову практику розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки), звернув увагу на те, що застосування Закону України „Про захист прав споживачів” до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.
З обставин справи вбачається, що звернення позивачки із зазначеним позовом зумовлено зміною курсу гривні до долару США та об'єктивними утрудненнями щодо повернення кредиту, оскільки при укладення договору не виникало будь-яких розбіжностей щодо його умов.
За таких обставин вважати обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_3 у суду немає підстав.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 202, 203, 205, 215, 216, 235, 617, 627, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд -
В позові ОСОБА_3 до ВАТ КБ „Надра” про визнання кредитного договору удаваним правочином та визнання наслідків удаваного правочину - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана сторонами протягом десяти днів після проголошення рішення суду.
Суддя: