Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
09 червня 2011 р. № 2-а- 4607/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіна Ю.В. при секретарі судового засідання Смоляр Є.А.
за участю:
представника позивача - Мазур Т.В.,
відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом
Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі робочого органу Харківського міського центру зайнятості
до ОСОБА_2
про стягнення заборгованості ,
встановив:
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_2 безпідставно отримані кошти в сумі 9507,34 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що стаючи на облік до центру зайнятості позивач не повідомив про те, що є суб'єктом підприємницької діяльності (зайнятою особою). Після встановленої зазначеної обставини центром зайнятості здійснено перерахунок виплат матеріального забезпечення та направлено відповідачу лист - претензію про повернення коштів. На момент звернення до суду вказані кошти на рахунок центру зайнятості відповідачем не повернуті в повному обсязі, в наслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 9507,34 грн.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов в повному обсязі.
Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на те, що на момент подачі заяви до центру зайнятості він не був приватним підприємцем та відповідно зайнятою особою, оскільки не здійснював підприємницької діяльності.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, суд встановив наступні обставини.
Частиною 1 ст.18 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII "Про зайнятість населення" встановлено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається в тому числі із з центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості. У статті 19 цього Закону визначено обов'язки та права державної служби зайнятості, до яких, зокрема відносяться: розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати.
Відповідно до частини 3 статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Названа норма Закону є бланкетною та передбачає врегулювання відповідних правовідносин іншим нормативно-правовим актом, до якого, в даному випадку, слід віднести постанову Кабінету Міністрів України від 20 березня 2006 року № 357 (строк дії якої продовжено на 2007 рік згідно з постановою від 31 січня 2007 року № 98), якою затверджено Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", за правилами пункту 7 якого, у разі відмови особи повернути суми незаконно виплачених коштів, а також у разі неповернення (невідшкодування) їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що вирішуваний спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державної політики зайнятості населення.
Судовим розглядом встановлено, що відповідач протягом 10.07.2008 року по 04.07.2009 року отримував нараховане матеріальне забезпечення на випадок безробіття.
Згідно ст. 30 “Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” та ст..36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” на застрахованих осіб покладено обов'язок повідомляти страховика (страховиком є Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття) про обставини, що спричиняють зміни розміру матеріального забезпечення із загальнообов'язкового державного соціального страхування та порядку його надання. Сума вартості матеріального забезпечення та соціальних послуг наданих застрахованій особі внаслідок зловживання або невиконання нею своїх обов'язків, стягується з цієї особи у судовому порядку.
У березні поточного року фахівцем відповідача на підставі проведення звірки відомостей встановлено, що відповідач зареєстрований як фізична особа - підприємець з 1999 року та на момент звернення до центру зайнятості за набуттям статусу безробітного був зайнятою особою.
Зазначений факт зафіксований актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття ” №33 від 02.03.2011 року.
Згідно п. 6 та п. 7 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 60/62 від 13 лютого 2009 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 березня 200 р. за № 232/16248, у разі встановлення центром зайнятості належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманої матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг. Рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформляється наказом. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим лисом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти.
На виконання приписів п. 6 та п. 7 зазначеного Порядку директором центру зайнятості 02.03.2011 р. винесено наказ №163, яким визначено вжити заходів по поверненню коштів у сумі 9507,34 (грн..), виплачених як допомога по безробіттю відповідачеві за період з 10.07.2008 року по 04.07.2009 року, на виконання якого відповідачу надіслано лист-претензію від 03.03.2011 року.
В судовому засіданні відповідач просить суд відмовити у задоволені позовних вимог з тих мотивів, що підприємницькою діяльністю з 2000 року не займається, а отже не міг бути зайнятою особою на момент звернення до центру зайнятості. Проте суд вважає зазначені доводи відповідача необґрунтованими з наступних підстав:
Відповідно до приписів ст.2 Закону України “Про зайнятість населення” від 01.03.1991 року № 803-ХІІ безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Особи які здійснюють підприємницьку діяльність відповідно до п.б ч.3 ст.1 Закону України “Про зайнятість населення” від 01.03.1991 року № 803-ХІІ віднесені до категорії зайнятого населення.
Суд зауважує, що ст. 42 ГК України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Тобто, одержання прибутку - це не обов'язок чи дії, а власне мета підприємницької діяльності.
Відсутність прибутку у підприємця за певний звітний період є лише недосягненням ним за цей період мети діяльності - одержання прибутку і не може бути доказом нездійснення підприємницької діяльності, як і неподання податкової звітності, яке у свою чергу підтверджує факт порушення податкового законодавства в частині обов'язку платників податків подавати у строки визначені діючим законодавством фінансової звітності (пп. 2 п. 1 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування", пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", які діяли на момент виникнення спірних правовідносин)
Згідно з ч.3 ст. 46 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ”від № 755 від 15.05.2003 року, фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та п. 2 ч.15 ст. 47 вищезазначеного Закону України, дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем. Отже, позбавлення фізичної особи статусу суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється після внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.
Із дослідженого в судового засіданні витягу із Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців вбачається, що відповідач знаходиться у стані припинення підприємницької діяльності, запис про припинення підприємницької діяльності відповідача відсутній.
Таким чином, згідно зазначеного вище, суд приходить до висновку, що під час перебування на обліку в центрі зайнятості та отримання статусу безробітного з 08.04.2008 р. по 05.04.2009 року відповідач був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, тобто був зайнятою особою.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги той факт, що відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона належними і достатніми доказами повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а відповідач належними доказами не довів факту погашення заборгованості у розмірі 9507,34 грн. або правомірності набуття статусу безробітного та отримання відповідної допомоги, а тому суд вбачає достатньо підстав для задоволення позову.
Відповідно ч.4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст.160-163,185 КАС України суд
постановив:
Адміністративний позов Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі робочого органу Харківського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити у повному обсязі
Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 61031, код НОМЕР_1) на користь Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі робочого органу Харківського міського центру зайнятості ( 61013, м. Харків, вул. Шевченка,137 А, р/р 37177300802007 в ГУДКУ у Харківській області, МФО 851011, ОКПО 36224721) суму заборгованості у розмірі 9507.34 грн.( дев'ять тисяч п'ятсот сім гривень 34 копійки)
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження
У повному обсязі постанова виготовлена та підписана 14.06.2011 року
Суддя Зоркіна Ю.В.