Справа № 2-382/11
07 квітня 2011 року Святошинський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Чалої А.П.,
при секретарях- Мягковому О.В., Ковтун Р.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом
ОСОБА_2
до ОСОБА_3,
ОСОБА_4,
3-тя особа: Головне управління юстиції у м.Києві
про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними
та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття
спадщини, -
23.07.2010р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та з врахуванням уточнених під час розгляду справи позовних вимог просив:
-визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 21.04.2000р., зареєстроване в реєстрі №4с-508 та видане на ім*я ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1;
-визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 29.09.2000р., зареєстроване в реєстрі за №4с-912 та видане на ім*я ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_6 на авторське право;
-визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.11.2000р., зареєстроване в реєстрі за №4с-1096 та видане на ім*я ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0592 га в межах згідно з планом, розташовану на території м.Києва у Дніпровському районі на АДРЕСА_2;
-визначити йому додатковий строк в шість місяців для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_6, обґрунтовуючи позовні вимоги наступним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_6, спадкоємцями якого були дочки спадкодавця: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та дружина -ОСОБА_5 До нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулась лише дружина спадкодавця -ОСОБА_5, яка і отримала три свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла. Перед смертю ОСОБА_5 хворіла, він, позивач доглядав її і одного разу, в присутності свідків, вона повідомила проте, що усе майно, яке вона успадкувала після смерті чоловіка, повинно було належати йому, позивачеві, оскільки чоловік склав заповіт на його користь, про який вона раніше не повідомляла зважаючи на те, що за своїм віком він не зможе належним чином розпорядитися спадковим майном. Після смерті бабусі, 04.02.2010р. він звернувся до 12 Київської державної нотаріальної контори, де йому повідомили про наявність заповіту ОСОБА_6 від 14.01.1999р. на його користь, дублікат якого він отримав у приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_21 04.02.2010р. Вважав, що його права на спадкування майна діда за заповітом порушені, а оскільки він лише після смерті бабусі дізнався про існування заповіту на його користь, він не пропустив строків позовної давності.
Просив задовольнити позов на підставі ст.ст. 57, 524, 553 ЦК Української РСР 1963р., ст.ст. 1272, 1301 ЦК України 2004р.
В судовому засіданні позивач і його представник позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та на порушення спадкових прав позивача.
При цьому позивач пояснив про те, що у нього були добрі відносини з дідом, тому він і склав заповіт на його користь, він, позивач, також, доглядав і за бабусею, надавав їй різного роду допомогу, возив на автомобілі в різні місця на її прохання, в тому числі і до 12 Київської державної нотаріальної контори приблизно восени 2000р., але в приміщення нотаріальної контори не заходив і не знав про те, у яких справах приїздила туди бабуся. Про існування певного майна на праві власності у діда він знав. Також, після смерті діда у 2001р. переоформив на своє ім*я гаражний бокс в АГК «Наука», членом якого був ОСОБА_6, оскільки завжди користувався автомобілем, зберігав його в автогаражі і сплачував внески. Станом на 04.01.2010р. бабуся хворіла, була у поганому стані, але розмовляти могла та перебувала у своїй АДРЕСА_1, де також були присутніми позивач, його дружина з дитиною, брати ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які прийшли на його, позивача, прохання надати фізичну допомогу перевернути і помити бабусю та доглядальниця ОСОБА_9, в присутності яких бабуся йому повідомила про існування заповіту дідуся на його ім*я, про який йому відомо не було і що цей заповіт зберігається десь у шафі, який просила знайти і оформити спадщину. Він, позивач, не надав уваги таким словам бабусі, але після її смерті все ж таки вирішив перевірити цю інформацію, яка виявилась достовірною.
Представник позивача -ОСОБА_10 вважав, що предметом доказування і обґрунтованості заявленого ОСОБА_2 позову є доведення суду обставини про те, що позивач не знав про існування заповіту діда на його користь і цю обставину вважав доведеною в повному обсязі усіма зібраними по справі доказами, а тому вважав, що позов підлягає задоволенню. Решта обставин справи, на його думку, не мають значення для правильного вирішення справи по суті.
Відповідачка ОСОБА_3, яка є тіткою позивача, проти позову заперечувала, посилаючись на його необґрунтованість, безпідставність, не відповідність обставин, про які вказує позивач, дійсним обставинам справи та відносинам у їх родині, а також пояснила про те, що ОСОБА_2 завжди знав про заповіт діда, оскільки дід передав його оригінал позивачу за своє життя особисто, ця обставина була відома усім членам сім*ї, її обговорювали, дід вмовляв бабусю також заповісти свою частину майна ОСОБА_2, але бабуся відмовилась, оскільки вважала, що ОСОБА_2 ще молодий для розумного розпорядження спадковим майном і складання заповіту на одного з онуків буде не справедливим по відношенню до двох їх дітей: дочки ОСОБА_3 і дочки ОСОБА_4, які, також, мають й інших дітей. Після смерті діда за прийняттям спадщини звернулась лише його дружина -ОСОБА_5, а позивач, маючи на руках заповіт, не звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини і таким чином не скористався своїм правом на прийняття спадкового майна. Також, зауважила про те, що 04.01.2010р. мати була в дуже важкому фізичному стані, вона перенесла інсульт, у зв*язку з чим уражений був її головний мозок, вона не впізнавала близьких і родичів, не орієнтувалась в часі та просторі, не контролювала себе і не могла розуміти реальний зміст всього, що відбувається навкруги, що підтверджується медичною документацією, записи в якій і для людини, яка не має медичної освіти, є зрозумілими в частині фізичного стану хворої.
Представник відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_11 проти позову заперечував, посилаючись на його неґрунтовність на нормах матеріального закону, безпідставність, не доведеність належними і допустимими доказами, а також зазначив про тривалий пропуск позивачем строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом, не вірне застосування норм матеріального права, а саме: ст.ст. 1272, 1301 ЦК України 2004р., які не регулюють спірні правовідносини, оскільки діють лише після 01.01.2004р., коли набрав чинності ЦК України від 01.01.2004р., а тому не можуть застосовуватися до порядку спадкування і прийняття спадщини станом на 1999р.. коли помер спадкодавець - ОСОБА_6, пояснення позивача, показання свідків, допитаних за його клопотанням, медичні документи щодо фізичного стану ОСОБА_5 в період кінця 2009р. і на початку 2010р., мають суперечливий і протиречивий характер, що свідчить, на його, представника, думку, про не відповідність дійсності обставин, про які вказує позивач.
Представник відповідачки ОСОБА_3 -ОСОБА_12, яка підтримала пояснення відповідачки і її представника ОСОБА_11, також, звернула увагу суду на моральну сторону справи і просила відмовити в позові, оскільки тоді усі спадкоємці отримають рівні частки спадкового майна, що матиме справедливий характер.
Відповідачка ОСОБА_4, яка є матір*ю позивача, позовні вимоги визнала, пояснення позивача, в основному, підтвердила та пояснила про те, що про існування заповіту діда на користь її сина їй було відомо, але син про це не знав, оскільки на той час усі проживали окремо і не обговорювали це питання. Дійсно, 04.01.2010р. мала місце розмова її матері ОСОБА_5 в присутності сина, його дружини, дитини, двох хлопців і сиділки про існування заповіту, мати була в поганому фізичному стані, але розмовляти могла.
Головне управління юстиції у м.Києві явку свого представника в судове засідання не забезпечило, просить розглядати справу у його відсутності, а також звертає увагу суду на ту обставину, що ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 07.07.2010р. в цивільній справі №2-1653-1/10 аналогічний позов ОСОБА_2 залишено без розгляду, про що повідомило суд письмово (а.с.80-81 -лист).
Суд вважає за можливе розгляд справи у відсутності представника третьої особи на підставі матеріалів, що є в справі.
Заслухавши пояснення позивача і його представника, відповідачки ОСОБА_3 і її представників, відповідачки ОСОБА_4, допитавши свідків за клопотанням обох сторін, вивчивши письмові показання свідка ОСОБА_13, допитаного в порядку судового доручення, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного.
Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і запер6ечень.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача ОСОБА_6 (а.с. 10 -копія свідоцтва про смерть).
Після смерті ОСОБА_6 позивач переоформив на себе автогаражний бокс №31 в ГБК «Наука», членом якого був ОСОБА_6 (а.с. 108 -копія списку для переоформлення гаражів), вступив в члени кооперативу, сплачує членські внески і користується автогаражним боксом (а.с. 103 -відповідь голови правління ГБК «Наука», а.с. 104 -копія корінця до ордеру).
01.02.2000р. ОСОБА_5 -дружина ОСОБА_6 (а.с. 138 -копія свідоцтва про одруження) і бабуся позивача звернулась до 12 Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а.с. 134 -копія заяви), у зв*язку з чим отримала свідоцтва про право на спадщину за законом від від 21.04.2000р., зареєстроване в реєстрі №4с-508, на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 144 -копія свідоцтва), від 29.09.2000р., зареєстроване в реєстрі за №4с-912, на авторське право (а.с. 147 -копія свідоцтва) і від 09.11.2000р., зареєстроване в реєстрі за №4с-1096, на земельну ділянку площею 0,0592 га в межах згідно з планом, розташовану на території м.Києва у Дніпровському районі на АДРЕСА_2 (а.с. 154 -копія свідоцтва).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла (а.с. 11 -копія свідоцтва про смерть).
Із заявами про прийняття спадщини після смерті матері до 12 Київської державної нотаріальної контори звернулись дочки -ОСОБА_3 -22.01.2010р. (а.с. 33 -копія заяви) і ОСОБА_4 -11.06.2010р. (а.с. 64 -копія заяви).
04.02.2010р. (а.с. 16 -копія витягу зі Спадкового реєстру) позивачу приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_21 був виданий дублікат заповіту від 14.01.1999р., складеного ОСОБА_6, згідно якого останній усе своє майно заповів ОСОБА_2 (а.с. 12 -копія дублікату заповіту) і 10.02.2010р. йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії -видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв*язку з пропуском встановленого законом строку (а.с. 13 -копія постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії).
В обгрунтування позовних вимог, були допитані свідки позивача.
Так, свідок ОСОБА_9, яка працювала доглядальницею ОСОБА_5 з 30.12.2009р. по 04.01.2010р., показала суду про те, що бабуся була в тяжкому стані, лежала, одного вечора приїжджав ОСОБА_5 з дружиною. Коли бабуся лежала на дивані, а ОСОБА_5 тримав її за руку, поруч була дружина і більше нікого в той час поруч не було, бабуся сказала про існування заповіту дідуся на користь ОСОБА_5, який лежить в шафі, ОСОБА_5 відповів, що потім розбереться, інших людей в квартирі в цей день вона не бачила. ОСОБА_2 приїздив до бабусі, надавав їй різного роду допомогу, мив, перекладав, возив до лікарні.
Свідок ОСОБА_14, яка є сусідкою ОСОБА_5 по АДРЕСА_3 та показала про те, що з ОСОБА_15 спілкувалась, бачила ОСОБА_5, який приїздив до бабусі, допомагав вдома і в гаражі, певний період часу, коли займався в інституті, ОСОБА_5, жив по АДРЕСА_1, але коли саме, не пам*ятає.
Свідок ОСОБА_16, яка також є сусідкою по ОСОБА_5 по АДРЕСА_3, показала про те, що вони розмовляли про дітей, ОСОБА_15 любила усіх: і дітей, і онуків, і правнуків. ОСОБА_2 допомагав бабусі, доглядав, возив на автомобілі, після смерті дідуся ОСОБА_5 проживав з бабусею деякий час, опікувався про неї вночі і вдень.
Свідок ОСОБА_8 показав про те, що є товаришем ОСОБА_2 і на прохання останнього на початку 2010р. приїхав на АДРЕСА_3, щоб надати фізичну допомогу і пересунути хвору бабусю, з ним, також, приїхав його брат -ОСОБА_7, в їх присутності та в присутності ОСОБА_2, сиділки і дружини позивача бабуся сказала ОСОБА_2, що дідусь склав на його ім*я заповіт, який десь зберігається і просила його взяти.
Свідок ОСОБА_7, який також є товаришем позивача, показав про те, що на початку січня 2010р. брат ОСОБА_8 попросив його допомогти другові з хворою бабусею по вул.Семашка в м.Києві, оскільки від, свідок, проживає неподалік, він погодився. Біля будинку побачив машину брата, хтось впустив його до під*їзду, бабуся говорила про спадщину, мова йшла про дідуся і заповіт. Їх з братом допомога не знадобилась, оскільки бабусю вже помили і пересунули.
Аналізуючи показання свідків позивача, можливо зробити висновок про те, що вони є по своїй суті протиречивими між собою: так, свідок ОСОБА_9 показала про те, що розмова ОСОБА_15 в січні 2010р. про заповіт чоловіка відбулася в присутності лише її, позивача і його дружини, а два хлопці, можливо, і приходили, але в інший час і не перебували в кімнаті з бабусею під час цієї розмови, хоча свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_7 стверджували, що були особисто присутніми при цій розмові і бачили доглядальницю ОСОБА_9 При цьому, показання свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_7 є не чіткими, свідки не могли згадати обставин про те, яким чином і хто з них потрапили до АДРЕСА_1 хто і де знаходився в квартирі, в який це відбувалось час, а також є протиречивими по відношенню до пояснень самого позивача про те, як він запрошував, зустрічав і проводив до квартири бабусі цих свідків і мета їх прибуття до помешкання бабусі. А показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_16 про надання ОСОБА_2 допомоги бабусі юридичного і правового значення в даній цивільній справі не мають.
Крім цього, виходячи із сукупності вказаних вище показань свідків, суд вважає встановленою обставину справи про те, що в січні 2010р. в АДРЕСА_1 існувала розмова ОСОБА_5 в присутності доглядальниці, позивача, його дружини та, можливо, інших осіб про існування заповіту на користь позивача, але з таких показів свідків не можливо зробити категоричного висновку про те, що саме при цій розмові позивач вперше дізнався про існування цього заповіту, складеного майже одинадцять років тому назад, а навпаки, освідомленість останнього про існування цього документу стверджується іншими доказами по справі та особистими логічними діями і словами позивача.
Також, судом були допитані свідки в обґрунтування заперечень проти заявлених позовних вимог.
Так, свідок ОСОБА_17, яка в 2000р. в компанії друзів познайомилась з ОСОБА_5, у якого була машина і в якій вони їздили по робочим питанням. Вона, свідок, запитала у ОСОБА_5, звідки в нього машина, на що він відповів, що отримав її по заповіту після смерті дідуся, тобто, користувався автомобілем як спадщиною, говорив, що має заповіт після смерті дідуся, це було наприкінці 2000р., коли вони їздили у справах цілий день, більше нічого ОСОБА_5 не казав. ОСОБА_3 знає як економіста, відносини з нею добрі.
Свідок ОСОБА_18 показав суду пор те, що тривалий час працював з ОСОБА_19, разом з ними деякий час працював і ОСОБА_5. В лютому 1999р. він, свідок, був запрошений до кабінету ОСОБА_19, там була ОСОБА_20 і зайшла розмова про заповіт, тоді ОСОБА_6 сказав, що склав заповіт на користь онука -ОСОБА_5, який буде його правонаступником і передав заповіт онуку ОСОБА_2
Свідок ОСОБА_13, яка є рідною сестрою ОСОБА_6 і була допитана в порядку судового доручення Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська та показала суду про те, що брат часто приїжджав до неї з матір*ю у гості, останній раз приїхав у квітні 1999р., тоді їй і стало відомо про заповіт, складений на користь онука -ОСОБА_2, але таким рішенням ОСОБА_6 вона і мама були здивовані, оскільки у брата дві доньки та інші онуки. ОСОБА_6 пояснив свій вчинок так, що входити у спадщину важко, прийдеться збирати усіх спадкоємців, а у ОСОБА_2 є машина, він чесна і порядна людина і розподілить спадщину порівну між усіма. Брат просив свою дружину ОСОБА_5 також зробити заповіт на ОСОБА_5 на свою долю квартири, але вона відмовилась, сказавши, що онук молодий і все майно передати йому одному буде несправедливо. Після чого брат своєї думки не змінив. Їй, свідку, не відомо, при яких обставинах і коли брат сповістив ОСОБА_5 про заповіт, але їй відомо, що оригінал заповіту він передав ОСОБА_5. Приблизно через два роки після смерті ОСОБА_6 від його дружини їй стало відомо, що остання хоче залишити заповіт на всю квартиру на двох дочок і двох онуків, повідомивши, що заповіт чоловіка, який він залишив на ОСОБА_5, вже не діє (а.с. 194-195 -протокол допиту свідка).
Аналізуючи показання свідків відповідачки ОСОБА_3, які, крім ОСОБА_13, є сторонніми по відношенню до сторін особами, можливо зробити висновок про те, що вони в своїй сукупності є логічними, послідовними, узгоджуються з усіма матеріалами справи, а також свідчать про обізнаність позивача ще за життя діда - ОСОБА_6 про наявність заповіту на його користь, який дід передав онукові з метою, як вказувала сестра спадкодавця, розподілити спадкове майно порівну, а також, узгоджуються з діями самого позивача, який після смерті діда переоформив на себе автогаражний бокс в АГК «Наука»і в розмові зі свідком ОСОБА_17 ще в 2000р. говорив про те, що отримав автомобіль по заповіту від діда, який має на руках.
Що стосується правових підстав заявлених позовних вимог, на які вказує позивач, суд приходить до наступного.
Так, позивач правовими підставами свого позову вказує норми двох кодексів: ст.ст. 57, 524, 553 ЦК Української РСР 1963р., ст.ст. 1272, 1301 ЦК України 2004р. і заявляє вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих в період 2000р. та просить визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його діда ОСОБА_6
Тобто, спірні правовідносини виникли в період 1999р.-2000р., коли був чинним і діяв ЦК Української РСР 1963р., який і встановлював порядок прийняття спадщини в той період часу.
Але, ЦК Української РСР 1963р. не містив правових норм про можливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину і можливість визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, у разі пропуску даного строку спадкоємцем з поважних причин.
Натомість, в частині 3 ст.1272 ЦК України 2004р., яка діє з 01.01.2004р., вказано, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
А відповідно до ст.1301 ЦК України 2004р., свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
В пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004р. зазначено про те, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов*язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно частини 1 ст.5 ЦК України 2004р., акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
А у відповідності до частини 2 цієї ж правової норми, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі…
Тобто, оскільки спірні правовідносини виникли в період 1999-2000р.р., вони повинні регулюватись правовими нормами ЦК Української РСР 1963р. і відповідно не можуть регулюватись ст.ст. 1272, 13010 ЦК України 2004р., які регулюють правовідносини, які виникли лише після 01.01.2004р.
Посилання представника позивача на те, що спірні правовідносини хоч і виникли під час дії ЦК Української РСР 1963р., але продовжують існувати і під час дії ЦК України 2004р., а тому є триваючими, не заслуговують на увагу, оскільки спірні правовідносин не мають по своїй суті триваючий характер зважаючи на те, що стосуються порядку спадкування, який на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 визначався діючим на той час ЦК Української РСР 1963р., а на час розгляду справи, з 01.01.2004р., діє інший порядок прийняття спадщини, який визначений вже ЦК України 2004р.
Таким чином, спірні правовідносини повинні регулюватись ЦК Української РСР 1963р., в пункту 1) частини 1 ст.549 якого вказано про те, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини і зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У відповідності до частини 2 ст.553 ЦК Української РСР 1963р., вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
Оскільки судом достовірно встановлено, що позивач знав про існування заповіту на його користь від імені діда ОСОБА_6, не вчинив жодної з дій, визначених в ст.549 ЦК Української РСР 1963р. щодо прийняття спадщини, а тому у відповідності до частини 2 ст.553 цього ж Кодексу, він вважається таким, що відмовився від спадщини.
Крім цього, суду не надано жодного доказу про існування обману, насильства, погрози або зловмисної угоди будь-кого з учасників спадкування по відношенню до позивача, що у відповідності до ст.57 ЦК Української РСР 1963р., на яку, також, посилається позивач, може бути правовими підставами для визнання угоди недійсною.
Відмовляючи в позові, судом, також, враховуються відомості про фізичний стан ОСОБА_5 в період кінця 2009р. і на початку 2010р., викладені в медичній документації Клінічної лікарні «Феофанія», факт перебування в якій ОСОБА_5 ніким з учасників процесу не оспорювався, які вказують про значно поганий стан хворої, в якому хвора не орієнтувалась у реальності, мала ураження головного мозку і не реагувала на мову до неї, які протирічать позиції позивача у справі про свідому поведінку і свідомі слова ОСОБА_5 в цей же період часу.
Так, з виписки з історії хвороби №27/2 Клінічної лікарні «Феофанія»вбачається, що ОСОБА_5, 1929р. народження перебувала у відділенні ВАІТ (неврологічне) з 05.01.2010р. по 18.01.2010р., при поступленні скарг не пред*являє, на звернену мову не реагує, зі слів родичів 04.01.2010р. хвора падала з ліжка, вдарившись головою, після чого стан хворої погіршився, з*явилась слабкість в правій руці; неврологічний статус: свідомість глибоке приглушення, інструкції не виконує … клінічний діагноз … ураженість головного мозку (а.с. 110-111 -копія витягу з історії хвороби).
До інформації, викладеної в довідці №60 від 18.01.2010р. Київського міського психоневрологічного диспансеру №4 про те, що ОСОБА_5 не перебувала на обліку у лікаря-психіатра і не позбавлялась дієздатності (а.с. 209 -копія довідки), суд відноситься критично, оскільки сам факт не визнання особи недієздатною та не перебування її на обліку у лікаря-психіатра, не може виключити можливість існування у такої особи фізичного стану у зв*язку зі станом її здоров*я, який значно погіршує її загальне самопочуття, який фактично мала ОСОБА_5 незадовго до своєї смерті, а також, судом враховується те, що психічний стан здоров*я ОСОБА_5 ніким із сторін не оспорювався.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, достатності та взаємному зв*язку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засідання належними і допустимими доказами, заявлені з пропуском трирічного строку позовної даності і суду не надано доказів про поважність пропуску встановленого законом строку, не ґрунтовані на нормах матеріального права, у зв*язку з чим не підлягають задоволенню по суті.
Керуючись ст.ст. 57, 548, 549, 553 ЦК Української РСР 1963р., ст.ст. 5, 1272, 1301 Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України 2004р., ст.ст. 10, 11, 57-60, 212-215, 223 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, 3-тя особа: Головне управління юстиції у м.Києві про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини -відмовити по суті.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: