Справа № 2-а-91/11
19 квітня 2011 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді -Черновського Г.В.
при секретарі - Біжко Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпропетровську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції праці у Дніпропетровській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
21 жовтня 2010 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з вищезазначеним адміністративним позовом, в якому просив суд: скасувати Постанову №04-01-87/277-33 від 11 жовтня 2010 року, винесену Територіальною державною інспекцією праці у Дніпропетровській області про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ст.188-6 КУпАП та накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у розмірі 1 360 грн.
У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, пояснили, що у позивача не має підстав для виконання вимог передбачених ст.188-6 КУпАП, оскільки дії позивача є законними та обґрунтованими, а винесена відповідачем Постанова №04-01-87/277-33 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1 360 грн. незаконна і має безпідставні твердження про наявність складу правопорушень та підлягає скасуванню, на задоволенні позову наполягали.
Представники відповідача позовні вимоги не визнали, надали до суду заперечення проти адміністративного позову, в якому зазначили, що вважають рішення державного інспектора праці законним та обґрунтованим, просили у позові відмовити у повному обсязі.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені наступні факти:
15 липня 2010 року державним інспектором праці інспекції праці було проведено перевірку згідно вимоги начальника управління захисту прав і свобод та інтересів держави прокуратури Дніпропетровської області Соскова P.M. від 07 липня 2010 року, №07/4-405 вих.10, Державного регіонального проектно - вишукувального інституту «Дніпродіпроводгосп»з питань додержання законодавства України про працю. За наслідками перевірки було складено акт, в якому були зафіксовані порушення вимог ст. 57, 79, 80, 96, 115, 116, 121 КЗпП України, ст. 6, ч. 1 ст. 24, 34 Закону України «Про оплату праці», ст. 10, 11, 21 Закону України «Про відпустки», п. 1.11 наказу Мінфіну України від 13 березня 1998 року, №59 «Про затвердження інструкції про службові відрядження в межах України та закордон», п. 2.5, 7.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства соціального захисту від 29 липня 1993 року, №58.
Директору інституту ОСОБА_1 було приписано усунути вказані порушення у строк до 15 серпня 2010 року, однак зроблено цього не було.
Судом встановлено, що рішення державного інспектора праці не оскаржувалося директором інституту ані у вищої посадової особи інспекції праці, ані у судовому порядку, як це передбачено ч.2 п.5.3 Порядку проведення перевірки стану додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Державного департаменту нагляду за додержання законодавства про працю та його територіальних органів, який затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 03 червня 2003 року, №72 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 03 червня 2003 року за №432/7753. Таким чином, відповідно до п.4.1 Порядку проведення перевірки, «...приписи підлягають обов'язковому виконанню з письмовим повідомленням особи, що його видала, про вжиті заходи в установлений нею термін»
Судом встановлено, що на підставі вище викладеного, 11 жовтня 2010 року державними інспекторами праці було проведено планову повторну перевірку інституту з питань виконання припису від 15 липня 2010 р. №04-01-87/248-204.
За результатами перевірки відповідачем був складений акт перевірки №04-01-87/334 від 11 жовтня 2010 року, яким встановлено, що позивачем не виконані законні вимоги відповідача при усуненні порушень законодавства про працю, згідно припису від 15 липня 2010 року №04-01-87/248-204.
На підставі цього, 11 жовтня 2010 року відповідачем був складений протокол про адміністративне порушення №04-01-87/277, в якому вказано, що під час перевірки були виявленні порушення вимог ст.188-6 КУпАП.
На виявлені адміністративні правопорушення була винесена Постанова №04-01-87/277-33 про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1 360грн.
Позивач у судовому засіданні зазначив, що вищезазначена Постанова є незаконною та необґрунтованою, та винесена за неповно з'ясованих обставинах справи та з грубими порушеннями норм матеріального права.
Однак, судом встановлено, що посилання позивача на те, що виконання п.1 припису щодо ознайомлення працівників під розписку в особових картках з кожним записом, що вноситься до трудової книжки на підставі наказу про призначення на роботу, переведення і звільнення згідно вимог п.2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства соціального захисту від 29.07.1993 р. №58, було неможливо у зв'язку з тим, що для працівника інституту ОСОБА_4 була заведена особова картка старого зразку, в якій відсутня графа «Підпис»є необґрунтованим та безпідставним, так як до повторної перевірки було представлено особову картку за №4 ОСОБА_4, в якій значиться у III розділі «Назначение и перемещения»графа саме «Подпись владельца трудовой книжки».
Також у своєму позові ОСОБА_1 посилається на незаконність та безпідставність твердження державного інспектора праці щодо невиконання п.2 припису щодо порядку надання щорічних відпусток працівникам. Однак вимогами ст.79 КЗпП України та ст.10 Закону України «Про відпустки»передбачений обов'язок власника або уповноваженого ним органу письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком терміну, а вимогами ст.80 КЗпП України та ст.11 Закону України «Про відпустки»встановлена заборона ненадання щорічних відпусток працівникам повної тривалості протягом двох років підряд.
При цьому, судом встановлено, що первинною перевіркою встановлено відсутність контролю за виконанням графіка щорічних відпусток та відсутність письмового повідомлення працівників інституту про дату початку щорічної відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну, що в свою чергу призвело до порушення права працівників на відпустку в частині ненадання щорічних відпусток працівникам повної тривалості протягом двох років підряд.
Повторною перевіркою було встановлено, що продовжують мати місце випадки відсутності повідомлення працівників інституту про дату початку щорічної відпустки не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком терміну, чим продовжують порушуватися вимоги ст.79 КЗпП України та ст.10 Закону України «Про відпустки». Наприклад, 20.08.2010 р. працівники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були повідомлені про початок щорічних відпусток 02.09.2010 р., тобто менше ніж за два тижні.
Суд критично ставиться до обґрунтовувань позивача щодо того, що порушень в його діях при формуванні ним системи оплати праці на підприємстві без урахування вимог ст.96 КЗпП України та ст.6 Закону України «Про оплату праці»не було.
Судом встановлено, що за допущені порушення вимог ст.96 КЗпП України та ст.6 Закону України «Про оплату праці»у відношенні директора інституту ОСОБА_1 за результатами первинної перевірки було складено протокол про адміністративні правопорушення згідно вимог ч.1 ст.41 КУпАП, який був направлений до Жовтневого районного суму м.Дніпропетровська для розгляду та прийняття рішення.
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03.08.2010 р. №3-3029/10 було визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП.
Зазначена постанова набрала законної сили. На підставі вище викладеного, вимоги державного інспектора праці щодо усунення порушення вимог вище зазначених статей є абсолютно обґрунтованими та підлягали виконанню в обов'язковому порядку, але до повторної перевірки не представлено документальне підтвердження щодо усунення вище зазначеного порушення законодавства про працю. Юридичний факт не вжиття заходів, спрямованих на усунення виявлених порушень - засвідчується предметом позову.
Крім цього, постановою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 30.07.2010 р. №3-3030/10, винесеної відносно начальника відділу кадрів інституту Чернявського Б.Т., останнього було визнано винним у проступку, передбаченому ч.1 ст.41 КУпАП. Зазначений проступок був обумовлений порушенням посадовою особою Чернявським Б.Т. вимог ст.79, 80 КЗпП України, ст.10, 11 Закону України «Про відпустки» та п.2.5, 7.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
В силу викладеного, не мають жодного правового значення доводи позивача про нібито допущені порушення інспектором праці при вжитті заходів адміністративного стягнення, оскільки саме судом при розгляді справи про адміністративне правопорушення, за наслідками повного об'єктивного та всебічного вивчення матеріалів справи (яким було дано належну правову оцінку) вирішувалося питання про скоєння адміністративного правопорушення, винність особи в його скоєнні та з'ясуванні інших обставин, що мають значення для вірного вирішення справи та винесено відповідні постанови.
Стосовно виконання п.5 припису щодо строків здійснення остаточного розрахунку при звільненні працівників, то вимогами ст.116 КЗпП України встановлено, що «При звільненні працівника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення...».
Таким чином, вимога державного інспектора праці щодо дотримання вимог ст.116 КЗпП України директором інституту є абсолютно законна та обґрунтована.
Приписами законодавства про працю (ст.115 КЗпП України та ст.21 Закону України «Про відпустки») законодавцем чітко та однозначно визначено свою волю відносно встановлення строків виплати заробітної плати працівникам за весь час щорічної відпустки не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.
Повторною перевіркою інституту було встановлено, що вимоги вище зазначених статей продовжують порушуватися. Наприклад, згідно записки про надання відпустки від 08.09.2010 р. №131 надали щорічну відпустку сторожу ОСОБА_8 з 15.09.2010 р. по 08.10.2010 р., а заробітну плату за час щорічної відпустки виплатили лише 21.09.2010 р.; згідно записок про надання відпусток №136 та №137 надали щорічні відпустки інженеру 2 категорії ОСОБА_4 з 27.09.2010 р. по 10.10.2010 р. та столяру ОСОБА_9 з 27.09.2010 р. по 08.10.2010 р. відповідно, а заробітну плату за час щорічної відпустки виплатили 27.09.2010 р.
Суду не зрозуміло, з яких підстав позивач стверджує, що нарахування заробітної плати вище зазначених працівників припало на вихідні дні, адже заробітна плата за час щорічної відпустки повинна бути нарахована та виплачена працівнику одразу ж після видання наказу про відпустку.
На підставі вищевикладеного твердження позивача у позові щодо строків виплати заробітної плати працівникам за весь час щорічної відпустки є безпідставними та необґрунтованими.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд вважає за можливе у позові ОСОБА_1 відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 11, 71, 76,160-162 КАС України, суд -
У позові ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції праці у Дніпропетровській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення -відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена у Дніпропетровській апеляційний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної інстанції через Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська.
Суддя: